Впровадження парамедичних бригад ЕМД: чи дослухаються в МОЗ до голосу народу?

Продовження читайте за посилданням

На початку січня цього року Міністерство охорони здоров’я оприлюднило для громадського обговорення проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року №1114 «Про затвердження Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги», яким пропонується запровадити парамедичні бригади екстреної допомоги. За задумом авторів проекту, після закінчення п’ятирічного перехідного періоду лікарські та фельдшерські бригади екстреної медичної допомоги припинять своє існування. Чи дослухаються в Міністерстві до результатів громадського обговорення, невідомо. А воно — досить бурхливе, про що свідчать зібрані редакцією думки фахівців з різних регіонів.

Рівненщина

Андрій БОРТНІК, головний лікар КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Рівненської обласної ради

Через це виникло багато юридичних колізій у сфері охорони здоров’я. Зокрема, щодо новостворених у Національному класифікаторі України професій «Парамедик», «Екстрений медичний технік», «Інструктор з надання першої допомоги» та «Інструктор з надання догоспітальної допомоги» відсутні положення та роз’яснення відносно підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації цих спеціалістів, оплати їх праці. А запровадження вказаних професій суттєво підриває імідж медичних працівників, посилює кадровий дефіцит як лікарів, так і фельдшерів з медицини невідкладних станів, що призведе до кадрового колапсу в системі, негативно позначиться на своєчасності та якості надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі.

Зважаючи на все це, як депутат обласної ради я ініціював звернення Рівненської облради до Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо правових аспектів внесення змін до Національного класифікатора України ДК 003:2010 у сфері охорони здоров’я. Депутати облради погодилися, що прийняття цих змін без комплекс­ного аналізу чинного законодавства України є передчасним і що необхідно скасувати накази, які регламентують зазначений процес, задля збереження служби екстреної медичної допомоги не тільки в Рівному, а й в Україні. Відповідне рішення Рівненська облрада направила до Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Олег УШКЕВИЧ, заступник головного лікаря, керівник служби медицини катастроф КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Рівненської обласної ради

Ми не можемо сьогодні сказати, що завтра в Україні не буде лікарських і фельдшерських бригад, а замість них працюватимуть парамедики. Адже в нас немає таких спеціалістів, немає концепції їх підготовки, ми не знаємо, як, де і скільки часу їх потрібно навчати. Коли підготовка парамедиків триватиме стільки ж, як це прийнято за кордоном, то перша «партія» таких спеціалістів у нас буде лише через 3 роки. На це теж, до речі, потрібні відповідні ресурси, яких поки що в нас немає. Чи перенавчатимемо на парамедиків лікарів і фельдшерів із медицини невідкладних станів, якщо вони, звісно, цього захочуть? А щоб вони захотіли, необхідно, насамперед, запропонувати гідну зарплату та нормальні умови роботи, матеріально-технічне забезпечення. Але водночас їм як парамедикам треба буде отримати ліцензію на медичну практику, посвідчення водія і вміти керувати санітарним автомобілем. А нинішні водії (у майбутньому — екстрені медичні техніки) мають бути повноцінними членами парамедичної бригади. Навряд чи це їм сподобається.

Зрештою, МОЗ обіцяє медикам служби екстреної медичної допомоги працевлаштування у відділеннях невідкладної медичної допомоги, яких у нас в області на сьогодні теж немає. То куди ж подінуться досвідчені, кваліфіковані спеціалісти? Звісно, що такий підхід викликає супротив медичної спільноти.

Узагалі, не закінчивши реформування первинної ланки, як на мене, не варто братися за систему екстреної медичної допомоги. Адже ще не сформовано госпітальних округів, не створено пунктів невідкладної медичної допомоги, немає лікарень інтенсивної терапії, а приймальні відділення лікарень не реорганізовано в Emergency для надання невідкладної медичної допомоги. Санітарні автомобілі не оснащені належним чином, а стан доріг, м’яко кажучи, бажає кращого. То як у таких умовах працюватимуть парамедики, як можна буде від них вимагати виконання протоколів? Куди вони доставлятимуть пацієнтів, якщо в нас немає відповідних лікувальних закладів і відділень? Виходить: ми хапаємося за нову справу, не довівши до кінця попередньої і не маючи на все це зайвої копійки.

На мій погляд, запровадженню парамедицини має передувати тривалий перехідний період. Спочатку варто розробити схему підготовки таких спеціалістів, визначити в кожному регіоні потребу в бригадах парамедиків. Для прикладу, якщо сьогодні в Рівненській області працює 91 бригада екстреної медичної допомоги, то чотири з них можна було б зробити парамедичними. Цього вистачило б, аби посилати їх на виклики, які передбачають транспортування хворих до лікарні. Інші бригади мають залишитися лікарськими та фельдшерськими й надавати медичну допомогу хворим зі складними діагнозами. Інакше потерпатимуть від таких змін передусім пацієнти.

Загалом, складається враження, що ліквідація лікарсько-фельдшерських бригад у державно-комунальних закладах задумана задля того, аби відкрити шлях на ринок бригадам екстреної медичної допомоги приватних структур. Захоче хворий отримати повноцінну медичну допомогу — змушений буде оплатити виклик приватної швидкої.

Перш ніж вдаватися до реформування, слід усе зважити і добре подумати над наступними кроками. І запроваджувати зміни не революційними, а еволюційними методами. А з часом життя саме покаже, чи потрібні нам парамедики.

Вінниччина

Анатолій ПІРНИКОЗА, головний лікар ТМО «Вінницький обласний центр екстреної медицини та медицини катастроф»

На мою думку, система екстреної медичної допомоги нині працює повноцінно. Звичайно, не так, як хотілося б, але порівняно з тим, що було у 90-ті, це небо і земля. Тому я особисто за те, аби ми не реформували, а просто покращували роботу швидкої.

Перше, що потрібно зробити, — змінити ставлення людей до системи екстреної медичної допомоги. Вона не повинна обслуговувати пацієнтів, у яких, образно кажучи, муха в око потрапила. Через це, власне, і запровадили в області регіональний проект «Вчасна допомога», що передбачає введення в експлуатацію центральної оперативної диспетчерської. У такий спосіб удосконалили реєстрацію викликів, консультацій старших лікарів, лікарів-психологів та інших спеціалістів. І завдяки цьому торік бригади екстреної медичної допомоги області здійснили понад 270 тис. виїздів за викликами, що на 5,8% менше, ніж у 2016 році, також вдалося змінити структуру звернень. І я вважаю: слід рухатися в цьому напрямку й далі, бо швидка — це не обслуговуюча бригада, а фахова, котра повинна надавати допомогу людям, які потребують реанімаційних заходів, тобто екстреної медичної допомоги.

По-друге, необхідно вдосконалити ставлення медичних працівників до виконання своїх обов’язків — зараз на швидких працюють фахівці, які навчалися ще в радянський період, більшість із них передпенсійного віку. Сьогодні ми відчуваємо брак кадрів, і передусім через відсутність у спеціалістів мотивації, зацікавленості. Отже, якщо запроваджувати парамедичні бригади, то так, як у західних країнах, — з нормальною підготовчою базою і заробітною платнею. Наші фельдшери цілком готові стати парамедиками (адже вимоги, які висувають до одних і других, практично однакові). І якщо забезпечити нинішніх працівників нормальною тренувальною базою (учбовими класами, сучасними манекенами), то вони можуть дати фору зарубіжним спеціалістам.

Службі екстреної медичної допомоги нині бракує нових знань. І це відчуваємо не лише ми, медичні працівники, а й пацієнти. За кордоном ще зі школи навчають надавати домедичну допомогу в екстреній ситуації, тоді як у нас люди залишаються спостерігачами, не навченими і не здатними забезпечити «ланцюг виживання» до приїзду швидкої. Тож треба працювати і в цьому напрямку — не лише поліпшувати систему екстреної медичної допомоги, а й підвищувати культуру виклику швидкої та навчати наданню домедичної допомоги.

Харківщина

Віктор ЗАБАШТА, директор КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

Зрозуміти б, який сенс вкладають у запровадження бригад парамедиків! Здається, що мета — не змінити службу на краще, а просто перейменувати. У світі завдяки парамедичній службі економлять бюджетні кошти, адже парамедик у США отримує зарплату в рази меншу, аніж лікар чи фельдшер. А в нашій країні — куди ще менше?

І хто сказав, що через 5 років за нинішньої системи фінансування наша система охорони здоров’я зміниться настільки, що залишаться тільки багатопрофільні стаціонари з відділеннями екстреної допомоги? Навіть із натяжкою і навіть у Харкові таких закладів — реально одиниці. Тому ми й працюємо нині з конкретною доставкою пацієнта до будь-якого «профільного» стаціонару, витрачаючи дорогоцінний час лікарів на пошуки лікарні, де приймуть важкохворого, а тим паче — потерпілого у ДТП. Прикладів доволі. Нещодавно до однієї з міських багатопрофільних лікарень, де є хірургія, травматологія, реанімація та інші відділення з оновленим обладнанням, самостійно звернувся пацієнт із вогнепальною раною. То фахівці приймального відділення… викликали швидку, щоб відправити постраждалого до лікарні екстреної допомоги!

Проблема й у вузькопропрофільності певних мед­закладів, що була закладена ще в минулому столітті й через яку спеціалісти швидкої не знають, куди їм везти людину, коли в неї одночасно трапилися інфаркт та інсульт. А як парамедики зможуть визначити на догоспітальному етапі, куди доправляти пацієнта, якщо лікарні не перетворяться на багатопрофільні?

Отже, щоб реформувати нашу службу, слід спочатку навести лад на вторинному-третинному рівнях. А одночасно «запустити» нарешті і первинний із багатостраждальною сімейною медициною. Я згоден, що ми не повинні лікувати на догоспітальному етапі, приїздити до хворого з приводу, скажімо, високого артеріального тиску тощо. Але для цього люди мусять хоча б знати, які препарати приймати, щоб тиск не підвищувався. А це — завдання первинної ланки, сімейних лікарів, яких поки що немає.

І останнє: де взяти цих горезвісних парамедиків? Навіть якщо цього року МОЗ скоординується з Міносвіти і наберуть перший курс парамедиків (хоча, наскільки мені відомо, досі немає ані навчальних програм, ані переліку навчальних закладів), то перший випуск буде, принаймні, через 3 роки. Він аж ніяк не зможе задовольнити потреби всієї України. Нам пропонують омолодити кадровий склад, тобто звільнити досвідчених і залишити молодих, красивих та фізично витривалих, котрі зможуть сісти за кермо машини. Таких буде не більше 30%, це практикою доведено. Але як «омолодити» автопарк, про який МОЗ останні 5 років узагалі забуло?

Отож, треба спочатку налагодити сімейну медицину, що нині дуже погано працює, бо перепрофілізація не дає результату. Паралельно слід відкрити багатопрофільні стаціонари з відділеннями екстреної медичної допомоги, ввести регіональні медичні округи, у яких у радіусі 50 км доїзду розташувати ці лікарні, укомплектувати їх кваліфікованими кадрами, бо вся глибинка нині орієнтована на санавіацію та перекладання відповідальності на обласні установи третинного рівня. І тільки потім, коли різко зменшиться кількість викликів і екстрена допомога обслуговуватиме практично тільки вуличні випадки, як у США, усе й стане, немов у кіно.

Павло ФЕДОЩЕНКО, лікар медицини невідкладних станів, Максим ШАПОВАЛОВ, фельдшер, лінійна бригада №207 КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

По-перше, величезна кількість медичних фахівців по всій країні втратять роботу. Насамперед постраждають фельдшери. Навіть якщо хтось із них зможе отримати посвідчення водія і перекваліфікуватися на парамедика, їх буде абсолютна меншість. До того ж нинішні фельдшери не розуміють, чому вони мають перестати лікувати, а натомість мусять вчитися ремонтувати імпортні машини, адже водії наших швидких не тільки кермують…

По-друге, якщо створюватимуться приймальні відділення за західними стандартами, то дуже мала частка лікарів екстреної допомоги зможе туди працевлаш­туватися, оскільки там зовсім інші умови роботи, та й кількість ставок за штатним розписом значно менша, бо ж реформа стосується не лише нашої служби — планується скорочення та закриття лікарень, котрі не відповідають європейським стандартам. І лікарі цих закладів також претендуватимуть на роботу нарівні з фахівцями центрів екстреної допомоги. Конкуренція — справа хороша, але чи не виштовхне вона кращих фахівців за кордон, де в них є потреба і де значно вища зарплатня, ліпші умови праці? Молодь, яка вільно володіє іноземними мовами, не ставатиме поперек дороги своїм вчителям, а поїде шукати кращої долі до Європи. До того ж медпрацівники фізично не можуть вижити на таку зарплату, особливо враховуючи обсяг роботи та відповідальність, покладену на їх плечі. Уже в деяких містах у відділеннях лікарень майже не залишилося медиків.

По-третє, наша країна поки що не готова організувати таку систему охорони здоров’я, як у США чи Західній Європі, й в обсягах, запланованих МОЗ. Тому що в нас — інші традиції, інша ментальність, інший рівень медицини. Зрештою, реформа не передбачає реального покращення надання медичної допомоги населенню, адже спрямована на зменшення фінансування галузі. З 2014 року фінансування медицини вже скоротилося втричі. Хіба достатньо закладених у бюджеті 2,5% на охорону здоров’я України (у розвинених країнах ця частка коливається від 7 до 9%)?

За п’ять років можемо старе, добре налагод­жене, зруйнувати, а чи під силу побудувати нове? Реформа нам нагадує повінь, що зносить усе на своєму шляху, залишаючи по собі купи сміття. Наші стаціонари не готові до такого. Бо виїзд парамедиків на лінії передбачає практично 100-відсоткову госпіталізацію пацієнтів. У вітчизняної медицини не вистачить для них приймальних відділень, ліжко-місць у лікарнях і навіть навченого швидко та чітко працювати персоналу. Потрібні будуть високофахові, молоді, енергійні, фізично витривалі медики. Ми переконалися в цьому, працюючи у складі лінійної бригади.

І ще на один негативний момент хотілося б вказати: від такої «повені» постраждають не стільки медики (ми зрештою пристосуємося), скільки пацієнти. Бригада парамедиків не зможе надати медичну допомогу того рівня, який забезпечують лікарсько-фельдшерські добре згуртовані бригади, адже екстрена допомога — це не лише травми та нещасні випадки. Як можна не брати до уваги захворювання серцево-судинної системи, котрі забирають найбільше життів українців, чи неврологічні, інфекційні недуги, будь-яку хірургічну патологію? Пацієнта недостатньо просто госпіталізувати, його стан спочатку треба стабілізувати, а вже потім доправити у стаціонар. А парамедик, навіть пройшовши трирічний курс навчання, не матиме таких теоретичних знань і практичних навичок, як лікарі та фельдшери сучасної лінійної бригади. У майбутньому це може призвести до збільшення кількості випадків інвалідизації пацієнтів, а отже, «потягне» за собою зростання термінів перебування у стаціонарі. Тож вийде не економія коштів, а збільшення витрат. Проте, найприкріше, що за так звану реформу розплачуватися доведеться нашим співвітчизникам своїми здоров’ям і життями.

Чернігівщина

Ігор ДАНИЛЕНКО, директор лікувально-профілактичного закладу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Чернігівської обласної ради

Відносно пропозиції МОЗ України про те, що всі лікарі, які набули кваліфікації спеціаліста з медицини невідкладних станів, повинні працювати в приймальних відділеннях, то треба спочатку ці відділення створити, запросити туди вказаних фахівців за їх згоди, а вже тоді розглядати питання доцільності чи недоцільності роботи лікарів у центрах екстреної медичної допомоги.

Утім, я переконаний, що ситуація від зміни назв посад не покращиться. Вона мінятиметься залежно від функцій та завдань, покладених на ту чи іншу структуру, а також від зміни самої структури, навченості персоналу, матеріально-технічної забезпеченості служби.

Буковина

Володимир ЄЛЕНЄВ, директор ОКУ «Чернівецький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

І тут виникає слушне питання: чи готові лікарні приймати такий величезний потік хворих? Адже якщо зараз у Чернівцях при 200 викликах на добу частота госпіталізації становить 17-20%, то після нововведення усіх цих хворих привезуть до лікарень. Тож кількість госпіталізацій зросте у 20 разів!

МОЗ вважає, що в кожному обласному центрі, кожній районній лікарні має бути створене відділення невідкладних станів — Emergence, куди мають бути госпіталізовані всі хворі — і із серцевим нападом, і з високою температурою тіла, і з травмою. І в цих відділеннях мусять працювати лікарі невідкладної допомоги — ті, які нині задіяні в лікарських бригадах екстреної медичної допомоги. Там їх знання і навички будуть дуже потрібними. Та варто констатувати, що таких відділень в області немає, а для їх створення потрібні чималі кошти.

Тернопільщина

Ганна МОНЧАК, заступник директора КЗ ТОР «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» з медичної роботи

Реформувати вказаний напрямок медицини слід дуже обережно. Адже «перезавантажити» галузь, викинувши професіоналів зі служби і замінивши їх людьми, які опанували лише теорію, — небезпечно. Ніхто не заперечує: теоретичні знання потрібні, але де взяти новоспеченим парамедикам досвід роботи в екстрених ситуаціях, який роками напрацьовували фельдшери, лікарі швидкої меддопомоги? І чи взагалі зможуть ці спеціалісти надати висококваліфіковану медичну допомогу на догоспітальному етапі?

Крім того, якщо парамедики такої допомоги не надаватимуть, то хто її тоді забезпечуватиме тій категорії пацієнтів, які нині її потребують? В Україні значна частина населення перебуває за межею бідності. Через відсутність коштів на обстеження, на поїздку для консультації до висококваліфікованих спеціалістів у заклади третинного рівня малозабезпечені громадяни звертаються по допомогу саме до лікарів швидкої допомоги. Особливо це стосується сільського населення з віддалених районів. Із ліквідацією лікарсько-фельдшерських бригад такі пацієнти будуть позбавлені можливості отримати медичну допомогу. Марно сподіватися, що цю проблему вирішать працівники первинної ланки. Дефіцит кадрів і фізична неспроможність лікаря первинки працювати 24 години на добу матимуть фатальні наслідки для пересічного малозабезпеченого мешканця віддаленого села. Ціна питання — людське життя.

Реформування нашої служби, на мій погляд, мало б починатися не із запровадження парамедицини, а з реорганізації всіх ланок охорони здоров’я — насамперед первинки. Значного вдосконалення потребує й госпітальна база: лікувальні заклади мають перебувати в постійній готовності прийняти машину швидкої з пацієнтом, а не «перекидати» його з однієї лікарні в іншу як непрофільного. Для цього в лікувальних закладах потрібно створити відділення екстреної (невідкладної) меддопомоги. Зрозуміло, що ці медичні підрозділи потребують апаратури, медикаментів, а також навченого медичного персоналу, який повинен зустрічати та надавати допомогу за будь-якого стану. У більшості регіонів подібні відділення не створені.

Не слід ігнорувати і вкрай незадовільне матеріальне забезпечення служби екстреної медичної допомоги. Приблизно 50% автомобільного транспорту та медичного обладнання потребують заміни. Ще одна проблема — поганий стан доріг, особливо до віддалених населених пунктів. Це одна з головних причин швидкого зношування автомобілів та медичного обладнання, яким вони мають бути оснащені.

Нещодавно відбулася селекторна нарада, організована Профспілкою працівників охорони здоров’я України та Всеукраїнською асоціацією працівників швидкої, невідкладної медичної допомоги та медицини катастроф. Ми взяли участь в обговоренні проекту Постанови Кабінету Міністрів України, де йдеться про заміну лікарських та фельдшерських бригад екстреної медичної допомоги парамедичними, і висловили одностайну з нашими колегами позицію — не протидіяти створенню бригад парамедиків, але й зберегти створену десятиліттями фельдшерську практику, залишити в нашій службі лікарів з великим досвідом роботи, розвивати екстрену меддопомогу з поетапним впровадженням парамедицини та відповідно до українських реалій.

Ольга КУШНІР, головний фельдшер КЗ ТОР «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

Але якщо говорити про діяльність нашої служби в системі координат охорони здоров’я, то тут є суттєві проблеми. Скажімо, не відпрацьований механізм взаємодії первинної ланки та екстреної медичної допомоги, немає чіткої градації й розподілу функцій екстреної меддопомоги і первинки, тому нам доводиться обслуговувати виклики з приводу незначного підвищення температури тіла, безсон­ня. Напевне, у кожного з наших медиків болить серце, коли вони не можуть кваліфіковано надати допомогу, бо відсутня аппаратура: й донині на деяких пунктах немає елементарного — кардіографа, дефібрилятора. Кисневий балон, благенький набір медикаментів, голова та руки працівника швидкої — ось і вся допомога.

Як і кожний медик, котрому не байдужа доля нашої служби, сподіваюся, що вона стане в пов­ному розумінні цього поняття екстреною. Ми повинні бути в авангарді надання медичної допомоги, бо на кону — життя людини. Натомість змушені щось підлаштовувати, переобладнувати, ремонтувати… А тут іще й на парамедиків перенавчатися доведеться… Кажуть: згори видніше, однак складається враження, що видніше нам, на місцях, однак прислухатися до наших думок і потреб, на жаль, ніхто не поспішає. Можливо, тому й потерпаємо нині через нечувану плинність кадрів, до того ж звільняються висококласні фахівці. Лише останнім часом наш заклад покинули 17 фельдшерів. Кращої долі шукають і лікарі.

Запоріжжя

Анатолій СИДОРЕНКО, Голова Незалежної профспілки працівників швидкої допомоги міста Запоріжжя

Ми за реформи, треба йти в ногу з часом, вчитися новому, але ми проти парареформи — cамої системи швидкої допомоги. Коли у серпні минулого року отримали наказ з офіційними вимогами до паратехніків та парамедиків, то жахнулися. Нинішні водії муситимуть знати всі тонкощі медицини: основи анатомії, патологічної фізіології, педіатрії, травматології, особ­ливості реанімації новонароджених та багато іншого. Розуміючи, що водії за таких вимог можуть просто звільнитися, парамедикам додали обов’язкову вимогу — у вигляді посвідчення водія відповідної категорії. Але ж у нас тільки 20% медпрацівників мають водійські права. Це не Америка, де діти вже у 13-14 років сідають за кермо. Навіть якщо медики й отримають посвідчення водія, кермування машиною швидкої допомоги передбачає особливі навички і досвід.

Крім того, підписавши заяву на посаду парамедика, ми втрачаємо кваліфікацію. Зокрема, я 4 роки навчався в медучилищі, 6 років — в інституті та 2 роки — в інтернатурі. І після цих 12 років я власноруч писатиму, що відмовляюся від свого диплома, а натомість пройду місячні курси й стану парамедиком? Навіть коли так, яка зарплатня в парамедика? Ніхто у Міністерстві досі не може цього сказати.

У нас уже розпочався відтік кадрів: масово звільняються водії. Їх лякає перелік того, що вони повинні вміти, за відсутності вказівки, скільки ж вони отримуватимуть за подібну роботу. Звільняються і медпрацівники. Ще нічого не сталося, проте людей уже налякали незрозумілим майбутнім.

Прогнозуємо: коли справа так піде й далі, то через 2-3 роки ми відчуємо кадровий голод. Зараз бригада швидкої складається з водія, лікаря, фельдшера і санітарки. Але через «реформу» за кілька років бригади виїжджатимуть недоукомплектованими: лише два парамедики, один із яких — водій, котрий мусить лишатися в машині, а другий надавати допомогу. А тепер уявіть, що в людини — набряк легень, інфаркт міокарда, напад задухи або клінічна смерть. Щоб надати професійну допомогу, потрібно і дихання підтримувати, і качати серце, і виконувати венозний доступ, і знімати кардіограму. Тут однією парою рук не обійдешся. І така біда очікує нас по всій країні, не тільки в Запоріжжі.

Як розвиватиметься ситуація? А ось як: коли парамедик отримає «диплом», він поїде туди, де за це платять більш-менш хороші гроші. Наприк­лад, у Польщу, де такі спеціалісти отримують 1,5 тис. Євро. І з чим наша країна залишиться? Хто надаватиме допомогу?

Крім того, в Україні немає відповідних стаціонарів, приймально-діагностичних відділень. А для впровадження цієї реформи потрібні нові медустанови, тому що стаціонари, які ми маємо зараз, будувалися при Радянському Союзі під систему Семашка.

На такі «реформи» ми спокійно дивитися не можемо. На селекторній нараді з представниками всіх областей України було прийнято кілька важливих рішень. По-перше, про збір підписів під петицією до Кабміну, по-друге, про здійснення операції «Сирена» по областях і, по-третє, про звернення до Президента та Прем’єр-міністра України з інформуванням про те, що вказана реформа призведе лише до скорочення населення за рахунок ненадання належної медичної допомоги на догоспітальному етапі.

Дії Міністерства охорони здоров’я я вважаю згубними для нашої країни. Постраждають медпрацівники, та найстрашніше — постраждають люди, які потребуватимуть медичної допомоги.

Кіровоградщина

Олександр ЯРОШЕНКО, головний лікар ТМО «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області»

Ідею запровадження парамедицини в Україні потрібно реалізовувати дуже обережно й поступово — необхідно розробити програми навчання парамедиків, підготувати для цього кадри, створити відповідну базу. Потрібно навести лад на первинній ланці, у соціальній службі, виховати справжніх сімейних лікарів, створити достатню кількість лікарень інтенсивного лікування з відділеннями невідкладної допомоги. І тільки тоді можна говорити про затвердження такої спеціальності в Україні, а також посад відповідних фахівців у штатних розписах лікувальних закладів. При цьому пацієнти не повинні відчути на собі жодних незручностей, пов’язаних зі зміною принципів роботи служби.

Нині система екстреної медичної допомоги добре виконує свої функції. На жаль, запланована у 2012 році реформа зупинилася. Наприклад, не реалізовано проект «Вчасна допомога» для оперативно-диспетчерських служб. Деяким регіонам вдалося зробити це за рахунок місцевих бюджетів, інші — не змогли. Також необхідно враховувати вітчизняні реалії та працювати над вирішенням тих проблем, які вони створюють. Основне завдання нашої служби — якнайшвидше прибути на місце події, надати максимум допомоги на найвищому рівні, за потреби доправити пацієнта в лікарню для продовження лікування. Скорочення терміну доїзду бригади на місце події залежить не лише від оперативності диспетчерів, медиків, а й від умов пересування по місту, заторів, стану доріг тощо. Якщо замінити лікарів та фельдшерів парамедиками, ці умови не покращаться.

Ми ж вбачаємо парамедиків у пожежних, поліцейських, працівниках інших рятувальних служб, військових тощо. Бо нині до приїзду швидкої потерпілому дійсно ніхто не вміє надати першу допомогу. Та головне питання: чи зможуть парамедики виконати той обсяг роботи, який нині лягає на наші плечі, чи зможуть надати висококваліфіковану медичну допомогу на догоспітальному етапі (а без цього за нинішньої організації системи охорони здоров’я не обійтися)? Думаю, відповідь очевидна.

Парамедик може лише доправити потерпілого в багатопрофільну лікарню, яка працює цілодобово і без вихідних. А в приймальному відділенні такої лікарні має чергувати лікар із невідкладних станів, котрий визначає, які спеціалісти потрібні для порятунку пацієнта. На сьогодні ж нашим лікарям та фельдшерам доводиться встановлювати діагноз самостійно.

Ми підтримуємо реформи — ті, що відбуваються в рамках законодавчого поля і мають чітку логіку. Давайте спочатку створимо цивілізовану сімейну медицину, відновимо довіру до лікаря первинки, організуємо зручну для пацієнтів роботу поліклінік, щоб туди можна було потрапити тоді, коли потрібно, забезпечимо лікарні необхідним для повноцінної діагностики обладнанням, організуємо чітку роботу служби невідкладної допомоги, створимо мережу лікарень інтенсивного лікування.

Окреме питання — робота диспетчерів, яким доводиться оцінювати стан хворого по телефону і сортувати виклики екстреної допомоги. Згоден, що висока температура тіла чи підвищений артеріальний тиск у хворого — ще не привід для приїзду до нього бригади екст­реної медичної допомоги. Але якщо один зі ста пацієнтів, якому диспетчер у цьому відмовить, загине від менінгококцемії чи ускладнень гіпертонічного кризу, постане питання про його юридичну відповідальність. Парамедики сильні тим, що їх дії відпрацьовані до автоматизму, лікарі — індивідуальним підходом до пацієнта. Звісно, є стани, які не пот­ребують глибоких медичних знань. Наприклад, під час ДТП необхідно лише стабілізувати стан потерпілого і доправити до лікарні. Але половина випадків, які сьогодні обслуговують спеціалісти екстреної медичної допомоги, вимагають клінічного мислення та диференційної діагностики.

Говорити про зменшення витрат на утримання служби екстреної медичної допомоги не можна, треба думати тільки про ефективність. Ми перебуваємо на передовій боротьби за життя. Нещодавно під час медичних раллі у Сумах американський професор сказав, що наша служба надання екстреної медичної допомоги — одна з кращих у світі. У США, як відомо, першу медичну допомогу надають парамедики, але нині там розпочинають реформи, щоб залучити до цієї справи медиків. То чому ми маємо йти не в напрямку прогресу, а у зворотному?

Волинь

Ігор ВАЩЕНЮК, начальник управління охорони здоров’я Волинської ОДА

Вважаю: серйозні кроки в напрямку реформування екстреної медицини вже були зроблені. Відбулася централізація й утворено єдині центри екстреної медичної допомоги по областях. Результати відчутні як у забезпеченні медикаментами, так і підвищенні якості надання допомоги пацієнтам. І життя підтверджує правильність вжитих заходів.

Подальший розвиток цієї ланки медицини потрібний, але відривати реформу екстреної медичної допомоги від реформи первинної і вторинної ланок не можна. На мою думку, зараз варто зосередити зусилля саме на цих рівнях медицини. Бо екстрена медицина сьогодні працює доволі ефективно.

Щодо парамедиків у медичних бригадах, то така практика — доволі рідкісна у світі. У багатьох країнах Європи парамедиків у системі швидкої медичної допомоги немає або їх украй мало. От коли в Україні нормально запрацюють первинна і вторинна ланки медицини, лише тоді можна буде порушувати питання про роботу на швидкій парамедиків. Хоча не впевнений, що це хороша ідея. Думаю, нікого не потрібно переконувати в тому, що фахівець із медичною освітою надасть людині значно кваліфікованішу допомогу.

Нині зі 100 виїздів швидких госпіталізують лише 15-20 пацієнтів. Решта хворих, а це більше 80%, залишаються вдома. Чи візьме парамедик на себе відповідальність за рішення про непотрібність госпіталізації людини? Навряд чи. Він привезе пацієнта у приймальне відділення. Але жодне приймальне відділення лікарень Волинської області не готове до такого напливу хворих. Ситуація може змінитися, коли в нас з’являться лікарні інтенсивного лікування з типовими приймальними відділеннями — вони зможуть приймати потоки пацієнтів. Але ж це значні фінансові витрати. Тому я вважаю, що заміна медиків парамедиками у службі швидкої медичної допомоги лише заважатиме її ефективній роботі.

Львівщина

Володимир ПОХМУРСЬКИЙ, генеральний директор КЗ ЛОР «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

Нині вкрай мало говорять про те, що більшість фахівців не розуміють, який вигляд повинна мати кінцева модель роботи зазначеної ланки після реформування. На мій погляд, ми мусимо чітко зрозуміти, до якої моделі екстреної медичної допомоги готова наша держава. Адже всі зміни вимагають певних коштів. У нас є Закон України №5081-VI «Про екстрену медичну допомогу», що діє лише де-юре, бо де-факто держава не має достатнього фінансового ресурсу на його виконання.

Впровадження інституту парамедиків викликає низку зауважень та застережень. Фахівці невдоволені навіть самою термінологією. Зокрема, мабуть, можна було й уникнути її. Проте, створюючи нову спеціальність, потрібно чітко розуміти, чи маємо ми достатній ресурс для організації бази підготовки цих фахівців, хто навчатиме або перенавчатиме таку кількість спеціалістів. Нині жодна інституція не готова навчати фахівців-парамедиків, адже для цього потрібні потужні симуляційні центри, дороговартісні манекени, затвердження та легалізація сучасних медичних протоколів тощо.

Для ефективної роботи фахівець має бути ознайомлений з усіма протоколами із базового порятунку, заавансованого порятунку дорослих та дітей, роботою із травмами тощо, і це за умови, що його автомобіль обладнано всім необхідним устаткуванням, і він вміє правильно його застосовувати. Велику роль також відіграють налагоджена система центральної диспетчерської та достатня госпітальна мережа, які дадуть можливість врятувати вчасно доправленого пацієнта. Лише за таких умов нововведення матиме успіх.

Реформа служби екстреної медичної допомоги також тісно пов’язана з реформою первинної ланки, адже дуже часто швидка виконує роль «поліклініки на колесах». Тож, аби парамедики могли виїжджати лише на екстрені виклики, повинна наповну запрацювати первинна ланка надання меддопомоги.

Цілком хибним також є твердження, що парамедик — це не медик. Відповідно до бачення Міністерства, фактично посада парамедика відповідає більш звичному фельдшеру із таким самим терміном навчання — близько 3,5 року. Проте в навчанні цих фахівців акцент робиться на практичних навичках: завдяки роботі у симуляційних класах вони на рівні м’язової пам’яті повинні відпрацювати основні реанімаційні заходи. Однак досі немає профільних кафедр з підготовки відповідних фахівців та спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій за спеціальністю «Медицина невідкладних станів», що автоматично означає відсутність розвитку науки у зазначеному напрямку.

Черкащина

Валентина КОЧУБЕЙ, Голова Черкаської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України

Хочу нагадати, що відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» правові, організаційні та інші засади надання екстреної медичної допомоги визначаються Законом України «Про екстрену медичну допомогу». І ми як правова демократична держава повинні його дотримуватися. Тим більше, що, по суті, цим Законом у 2012 році й було запроваджено повномасштабну реформу вказаної ланки охорони здоров’я. Натомість Закон фактично не виконується, заявлене МОЗ України реформування служби екстреної медичної допомоги не підкріплене жодним фінансовим ресурсом. Зате з’являються заклики до нового реформування.

Що таке система парамедичної допомоги? Бригади парамедиків виїжджають лише на екстрені виклики. А що робити з гіпертонічними кризами, із загостренням хвороб у людей похилого віку? Чи готова первинка сьогодні надавати допомогу вчасно і якісно? Чи хтось бачить, у якому стані перебуває первинна ланка медицини, особливо у сільській місцевості? Заявлена профільним Міністерством реформа на цьому рівні нічого не змінила на краще.

Ми вважаємо: скасування спеціалізованих лікарських бригад призведе до значного погіршення якості, а головне — несвоєчасності надання медичної допомоги, адже такі бригади призначені для екстреного вжиття комплексу висококваліфікованих лікувальних заходів, спрямованих на порятунок та збереження життя людини, — з моменту прибуття бригади на місце, а не з моменту доправлення пацієнта до приймального відділення. І знову ж таки, жодним документом не розроблено фінансово-економічного обґрунтування доцільності запровадження парамедичної системи надання екстреної допомоги на базі вже сформованої служби.

Ми ведемо перемовини з працівниками центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф України, цікавимося думкою фахівців, і вони вважають таку реформу руйнівною для системи швидкої допомоги. Ця служба завж­ди була сильною ланкою у вітчизняній медицині й на догоспітальному етапі багато робила для порятунку хворого.

На думку Профспілки працівників охорони здоров’я України, підвищити якість надання екст­реної медичної допомоги можна лише шляхом належного її фінансування та виконання Закону. Скорочення лікарів швидкої заради економії коштів — неприпустиме.

Херсонщина

Віктор КОРОЛЕНКО, директор Департаменту охорони здоров’я Херсонської ОДА

На 2018 рік заплановане відкриття нових пунктів у районах, розташованих у рекреаційних зонах, де у курортний сезон кількість населення зростає в кілька разів. Так, у Скадовському районі за вісім місяців минулого року було лише 900 виїздів швидкої допомоги, а за три місяці курортного сезону — 7 тис.! Ми змушені перекидати в курортні зони транспорт із Херсона, а також із тих районів, де стала кількість населення, аби медики мали змогу терміново прибути на виклик. Тимчасові пункти екстреної допомоги будуть розміщені в курортних селищах Лазурне, Залізний Порт, Каланчак, Хорли. Але об’єднані територіальні громади, до складу яких входять ці населені пункти, повинні забезпечити приміщення та частково заробітну плату медикам.

Ми неодноразово порушували питання про санітарну авіацію. Я пропонував (це чомусь не було підтримано) створити водну чи морську екстрену медичну допомогу. Така необхідність давно назріла, адже за межами Херсона, міст обласного підпорядкування, райцентрів за останні десятиліття виросли багатолюдні дачні масиви. І нерідко до мешканців цих містечок, розташованих на островах, можна дістатися єдиним шляхом — водним. Сподіваюся, що цей проект все-таки буде реалізований.

Проблем в Обласного територіального центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф вистачає. І найменша з них — перейменування фельдшерів у парамедиків.

Івано-Франківщина

Ігор КОВАЛЮК, головний лікар КЗ «Івано-Франківська міська станція швидкої медичної допомоги»

Реформа cлужби, звісно, потрібна, але вона має бути адаптована до можливостей системи охорони здоров’я в Україні в цілому. Транс­портний парк вітчизняної служби екстреної медицини як мінімум на 60% не відповідає ані вітчизняному, ані європейським стандартам. Незалежно від того, хто працюватиме на старих автомобілях, лікарі чи парамедики, їх якість не зміниться. Значна частина бригад швидкої в області не укомплектована необхідною кількістю кардіографів і дефібриляторів. Якщо в парамедиків, як передбачається, будуть такі прилади, то чому їх не закупити вже зараз?

Крім того, спочатку потрібно відкрити відділення невідкладної допомоги в лікарнях, до того ж, відповідно оснащені. Так, щодоби в Івано-Франківську ми обслуговуємо близько 200 викликів, а госпіталізуємо 40-50 осіб. Нині тільки Центральна міська лікарня має 5 ліжок при вдвічі-тричі більшій потребі. Куди перамедики мають везти хворих? В ургентних лікарнях — черги, пацієнти чекають. А уявіть, що буде, коли привезуть у кілька разів більше хворих? Із 200 щодобових викликів міської швидкої лише 40% екстрені. Пацієнт повинен мати контакти із сімейним лікарем, який власне й мусить надавати невідкладну медичну допомогу. На сьогодні ця система взагалі не працює, бо у сімейних медиків відсутній траспорт і можливості для надання такої допомоги. Первинна ланка, реформа якої ще не завершена, не готова брати на себе ці функції, зокрема ЦПМСД на Прикарпатті створені тільки в деяких районах. Крім того, багато сімейних лікарів бояться невідкладних ситуацій і не здатні з ними впоратися.

На початку лютого в нашій установі відбулися збори трудових колективів трьох зак­ладів служби екстреної медичної допомоги Івано-Франківської області за участю їх керівництва, Голови обласного комітету Профспілки працівників охорони здоров’я Наталії Бирчак, предс­тавників громадських організацій та преси. Після ознайомлення із засадами реформування служби екстреної медичної допомоги присутні зійшлися на думці, що метою реформування служби екстреної медицини є економія бюджетних кош-тів, яка призведе до зниження якості надання медичної допомоги на догоспітальному етапі. Введення парамедичної допомоги для України є передчасним і на сучасному етапі неприйнятним. Зубожіле населення змушене звертатися по медичну допомогу до працівників служби екстреної медичної допомоги. Кваліфікована лікарська допомога з боку бригад швидкої допомоги — єдина надія незаможних пацієнтів на порятунок.

На зборах було ухвалено відкритий лист-звернення до керівництва держави й галузі щодо скасування проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. №1114 «Про затвердження Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги». У ньому, зокрема, висловлюється наша стурбованість ситуацією стосовно змін в організації роботи служби. Запровадження парамедичної системи надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі в Україні є вкрай невмотивованим та невиваженим кроком у контексті реформування медичної галузі в цілому. Незавершена реорганізація первинної медико-санітарної допомоги, відсутність госпітальних округів з належною інфраструктурою (відділення екстреної медичної допомоги з відповідним кадрово-матеріальним потенціалом) у комплексі із браком медичного персоналу практично залишають пацієнта без медичної допомоги на догоспітальному етапі.

Окрім того, відсутність навчально-тренувальної бази та незадовільне матеріально-технічне забезпечення бригад екстреної медичної допомоги унеможливлюють виконання уніфікованих клінічних протоколів як медперсоналом, так і бригадами майбутніх парамедиків. Реформа галузі першочергово мала б передбачати закупівлю санітарного транспорту, необхідного медичного обладнання й інвентаря. Абсолютно не зрозуміло, як підвищиться якість надання екстреної медичної допомоги. Впровадження в систему парамедичних бригад, які значно поступаються кваліфікаційним рівнем діючим лікарським бригадам, окрім економії видатків на утримання галузі, призведе до критичного зниження якості надання медичної допомоги на догоспітальному етапі. Так звана реформа системи екстреної медичної допомоги є прямим порушенням конституційного права громадян на життя, здоров’я та якісне медичне обслуговування.

Підготували Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Лариса ЛУКАЩУК (м. Тернопіль), Анастасія ПОЙДА (м. Запоріжжя), Петро ГЕРАСИМЕНКО (м. Луцьк), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Олена БЕЛІНСЬКА (м. Кропивницький), Інна ХІМІЧУК (м. Черкаси), Ксенія КЕЛЄБЕРДА (м. Херсон), Людмила СТРАЖНИК (м. Івано-Франківськ), спеціально для «ВЗ»