Як держава захищає право українців на охорону здоров’я

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська 13 березня, за 3 дні до того, як Парламент призначив на цю посаду Людмилу Денісову, надіслала до ВРУ Щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини в Україні за 2017 рік. У документі Омбудсмен вказала на суттєві недоліки прийнятої медичної реформи, формування госпітальних округів, а також проблеми із доступом пацієнтів до лікарських засобів. Вона вважає, що в Україні відбувається погіршення стану дотримання прав громадян на охорону здоров’я.

Показовими для оцінки загальної ситуації у сфері охорони здоров’я, що склалася за останні роки в Україні, є рівні смертності й інвалідизації населення. Так, загальний показник смертності за останні 5 років зберігається на рівні 14,5 випадку на 1 тис. населення проти 6,5 у країнах — членах ЄС. Зокрема, протягом січня-листопада 2017 року чисельність населення України зменшилася на 181,5 тис. осіб. При цьому кількість померлих суттєво перевищує кількість народжених: на 100 померлих — 64 народжених. Як і в поперед­ні роки, у 2017-му серцево-судинні захворювання були основною причиною смерті у 68% випадків, на 2-му місці — новоутворення (14%) і на 3-му (6%) — зовнішні причини (травми, отруєння тощо).

«Зберігається й загальна тенденція збільшення кількості осіб з інвалідністю, — говориться в документі. — Якщо наприкінці 80-х років загальна чисельність таких осіб становила близько 3% усього населення, то на сьогодні це вже майже 6% населення України. Так, у 2017 році загальна чисельність осіб з інвалідністю в Україні перевищила 2,6 млн. При цьому за останні 5 років кількість дітей з інвалідністю зросла майже на 20 тис. і становить майже 157 тис.»

Основні тези Уповноваженого щодо проблем в українській системі охорони здоров’я:

• прийняті у 2017 році законодавчі акти у сфері реформування медичної галузі несуть потенційні ризики порушення конституційних прав людини і громадянина України (мова йде про Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»). Зокрема, у доповіді акцентується увага на тому, що «запровадження названого Закону без застосування механізму загальнообов’язкового державного медичного страхування робить надання медичних послуг для громадян України недоступним, платним та таким, що не гарантує якості лікування, а відповідно — несе загрозу життю тисяч наших співвітчизників»;
• процес формування госпітальних округів відбувається без урахування інтересів населення, що спричиняє соціальну напругу в територіальних громадах;
• реформування системи охорони здоров’я здійснюється без належної інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо мети, змісту, очікуваних результатів та відповідних заходів, які вживаються центральними і місцевими органами влади;
• залишається невирішеною проблема доступу пацієнтів до найефективніших, найякісніших та найбезпечніших лікарських засобів. Зокрема, у 2017 році, як і в минулі роки, процедура централізованих закупівель та пос­тавки лікарських засобів і медичних виробів залишається непрозорою для суспільства, а будь-яка інформація з цього приводу на сайті МОЗ відсутня. Крім того, Міністерство продовжує практику зволікання з укладанням контрактів з міжнародними організаціями та забезпечує неналежний контроль за виконанням строків поставки медичних товарів. Так, поставки за використані у 2015 році кошти державного бюджету було виконано в повному обсязі лише в лютому 2017 року;
• протягом останніх трьох років гострою та невирішеною залишається проблема забезпечення життєво необхідними лікарськими засобами пацієнтів з рідкісними (орфанними) захворюваннями;
• залишається невирішеною проблема забезпечення належного лікування пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю;
• з кожним роком ускладнюється вирішення питань отримання громадянами кваліфікованої медичної допомоги;
• у системі охорони здоров’я продовжують накопичуватися проблеми із забезпеченням прав на доступ до медпослуг стомованих хворих. Зокрема, під час розподілу медичної субвенції та коштів місцевих бюд­жетів у регіонах не враховуються потреби цієї категорії пацієнтів, не здійснюється їх належний облік, не визначено норми потреб необхідних засобів на одну особу в місяць, а також відсутні кабінети реабілітації, де таким хворим може надаватися відповідна медична допомога.

З огляду на перераховані проблеми Уповноважений ВРУ з прав людини Валерія Лутковська надала низку рекомендацій МОЗ, Уряду та Парламенту, а саме:

• прискорити прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове медичне соціальне страхування в Україні» та забезпечити його реалізацію;
• у процесі організаційно-структурної перебудови наявної мережі медичних закладів враховувати специфіку кожного регіону та забезпечити доступ громадян до якісних медичних послуг;
• забезпечити вчасне проведення державних закупівель лікарських засобів та медичних виробів, зокрема і через міжнародні організації, підвищити рівень прозорості та відкритості здійснення таких закупівель. Вжити дієвих заходів щодо створення національної централізованої організації, яка здійснюватиме закупівлі у сфері охорони здоров’я;
• для вирішення проблемних питань забезпечення прав громадян із рідкісними (орфанними) захворюваннями вжити дієвих заходів на національному рівні, що забезпечать належну діагностику, проведення селективного скринінгу, створення реєстру таких хворих, надання їм медичної і медико-соціальної допомоги, підготовку кваліфікованих фахівців з діагностики та лікування рідкісних захворювань;
• забезпечити належну роботу щодо формування Національного переліку з метою розширення асортименту медикаментів та врахування потреби хворих в отриманні сучасних ефективних життєво необхідних препаратів;
• вжити заходів щодо збільшення видатків на закупівлю лікарських засобів та медичних виробів, необхідних для забезпечення профілактики й лікування хвороб, які є визначальними у формуванні загальної структури захворюваності та смертності населення України, впровадження відшкодування вартості лікарських засобів пацієнтам для лікування таких хвороб. А також забезпечити можливість безперешкодного отримання особами з інвалідністю реабілітаційних послуг за місцем проживання відповідно до індивідуальної програми реабілітації (зокрема санаторно-курортного лікування, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, медикаментозного лікування тощо);
• сприяти розробленню плану заходів стосовно критеріїв встановлення інвалідності та порядку отримання реабілітаційних засобів і послуг особами з інвалідністю відповідно до Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я.

За матеріалами офіційного веб-сайту Уповноваженого ВРУ з прав людини