15 листопада цього року в рамках науково-практичної конференції за участі міжнародних експертів
«Сучасні аспекти абдомінальної хірургії» відбувся круглий стіл, присвячений перспективі використання
в Україні інноваційних хірургічних технологій і матеріалів, а також питанням професійного розвитку українських хірургів.
У круглому столі взяли участь: завідувач кафедри хірургії та проктології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, президент Української асоціації хірургів-герніологів, професор Ярослав Фелештинський; віце-президент Української асоціації спеціалістів із малоінвазивних, ендоскопічних та лазерних технологій, професор Михайло Ничитайло; науковий секретар Європейського товариства герніологів, доктор медичних наук Мацей Сметанскі; представник компанії Ethicon, Олександр Цимбалістий.
Потрібно також зауважити, що ця конференція проходила у рамках комплексної програми навчання українських хірургів із використання інноваційних технологій і матеріалів, затвердженої МОЗ України.
Лікарям немає потреби пояснювати, чому остання обставина є настільки важливою: наразі в Україні не існує поки що великих навчальних центрів, де б хірурги могли вдосконалювати професійні навички, освоювати новітні технології, знайомитися із сучасними матеріалами, які вже досить широко й успішно використовують у світі (наприклад, як під час цієї конференції — біологічні клеї, хірургічні сітки і дренажі, продукти для пластичної та реконструктивної хірургії тощо).
«Малоінвазивні та лапароскопічні методи оперування стали значним кроком у розвитку хірургії та медицини в цілому. Сучасна хірургія прагне до менш небезпечних і більш ефективних хірургічних технологій. Ми починаємо все активніше використовувати унікальне обладнання, інноваційні розробки, алопластичні матеріали та нитки, які дають змогу скоротити і полегшити період реабілітації пацієнта. Але дуже важливу роль відіграє кваліфікація та досвід хірурга. Освіта має бути комплексною та етапною. Спочатку хірурги повинні освоїти теорію, потім (особливо у випадку з лапароскопією) проходити практику на спеціальних тренажерах та симуляторах, а після того — протягом довгого періоду асистувати досвідченим хірургам, починаючи з більш простих і поступово освоюючи складніші хірургічні операції», — зазначає віце-президент Асоціації лапароскопічної хірургії України, професор Михайло Ничитайло.
Великий той учитель, який виконує справою те, чому вчить
Несправедливо було б стверджувати, що вітчизняні хірурги знайомі з новітніми технологіями та матеріалами тільки теоретично. Але, заради тієї ж справедливості, треба визнати, що все це досягається нашими фахівцями завдяки їхньому ентузіазму та розумінню провідними хірургами своєї подвижницької місії, яка, безумовно, заслуговує великої поваги. Адже у сучасному світі жорсткої конкуренції далеко не всі хірурги хочуть передавати свій досвід молодим фахівцям.
Тим більш цінною є діяльність компаній (як, наприклад, організатор цієї і багатьох інших науково-практичних конференцій в Україні — компанія Ethicon, світовий лідер у розробці та виробництві інноваційних хірургічних матеріалів), які разом із асоціаціями хірургів роблять усе можливе для впровадження нових технологій в українську хірургію, не тільки даючи доступ до сучасних хірургічних матеріалів, але й максимально сприяючи реалізації навчальних програм для українських хірургів: «Сучасні розробки та світовий досвід — це невичерпний ресурс для українських хірургів. Молоді фахівці та інтерни повинні знайомитися з сучасними методиками світової медицини, долучатися до малоінвазивних технологій та використання нових матеріалів. Тому, співпрацюючи з асоціаціями хірургів, ми намагаємося скоротити шлях українських фахівців до нових технологій. За останні 3 роки за нашої підтримки було проведено понад 130 майстер-класів із хірургічного профілю, оперативної гінекології, кардіохірургії та дитячої хірургії по всій Україні, під час яких пройшли навчання понад 5000 хірургів. У кожному майстер-класі беруть участь провідні українські фахівці, а також видатні хірурги Росії, Франції, Бельгії, Німеччини, Польщі, США, які поєднують «живі операції» з лекціями та обговореннями», — прокоментував представник компанії Ethicon Олександр Цимбалістий.
Та попри ці зусилля всі ми розуміємо, що на одному ентузіазмі досягти рівня медичного обслуговування (відповідно і якості, і тривалості життя громадян) європейських країн — неможливо. Натомість потрібна державна позиція з цього питання. Адже, на думку фахівців, тільки системний підхід до навчання хірургів із залученням міжнародних експертів, достатнє фінансування і ширше використання інноваційних технологій і матеріалів дозволять українській хірургії розвиватися динамічніше, що своєю чергою забезпечить вищу якість життя українцям.
На сьогодні ж більшість операцій, які проводять в Україні, здійснюють традиційним (відкритим) методом без застосування інноваційних технологій, які давно використовують у світі. Зокрема, в Україні тільки близько 5% всіх операцій проводяться із застосуванням лапароскопічного методу, який дозволяє хірургам забезпечити низьку травматичність, поліпшити прогноз операції та якість життя пацієнтів у післяопераційний період.
Лапароскопія та відкрите оперування: де вчитися молодому хірургу?
Звичайно ж, лапароскопія — це один із методів оперування, нарівні з відкритим, і вибір одного з них залежить від діагнозу і показань, тому хірурги повинні володіти як традиційними методами оперування, так і лапароскопічними, оскільки вони невзаємозамінні. «У Польщі лапароскопія сприймається як один із базових підходів до оперування, тому ним має володіти кожен хірург», — зауважує науковий секретар Європейського товариства герніологів, професор Мацей Сметанскі, який у рамках майстер-класу провів в українській лікарні 2 «живі» операції на грижі з використанням новітнього методу — лапароскопічної хірургії гриж живота, що дозволяє мінімізувати можливість рецидиву у пацієнта, а також скоротити період госпіталізації до 1 дня.
Про стан речей із цього приводу говорив і завідувач кафедри хірургії та проктології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, президент Української асоціації хірургів-герніологів Ярослав Фелештинський: «Із приводу гриж живота в Україні щорічно виконується близько 90 тис. операцій: 70% — це відкриті операції алопластичні, всі інші — автопластичні. Лапароскопічним доступом в Україні оперують (в основному пахвинні грижі) всього 2-3% пацієнтів, і лише у великих містах! Це пояснюється тим, що: по-перше, така операція є дорожчою, адже і сітки, і фіксатори до них — недешеві, й пацієнтові такий фінансовий тягар інколи не під силу; по-друге, хірургові часто бракує навичок проведення такого лікування. Адже крива навчання (з використання лапароскопічного методу) для хірурга значно довша і триваліша. На моє переконання, перед тим, як стати до лапароскопічної стійки, хірург має виконати їх не менш як 50 у якості асистента. При цьому він має досконало володіти традиційними методами, бо та кількість ускладнень (хронічний біль, виникнення інфільтратів після виконання алопластики тощо), яку ми спостерігаємо зараз, свідчить про те, що хірургів потрібно готувати більш ретельно. Диференційований підхід до вибору методу операції в разі гриж (лапароскопія або відкрита пластика), впровадження сучасних методик в оперативну хірургію, а також правильний вибір якісних сучасних алопластичних матеріалів дозволять знизити ризик ускладнень в післяопераційний період і швидше повернути пацієнта до повноцінного життя.
Саме тому і виникає потреба у навчальних центрах, належним чином оснащених як технічно, так і спеціалістами, які могли б передавати свій досвід молодим лікарям. Певною мірою цим займається наша кафедра (і ще кілька по Україні), де хірурги проходять передатестаційне навчання, освоюють нові технології, в тому числі з алопластики і лапароскопічної технології оперування гриж.
Крім того, я вважаю, що проведення науково-практичних конференцій, майстер-класів — найбільш прогресивний метод навчання хірургів нових технологій як у Європі, так і у нас. Особливо, коли використовується «жива хірургія», тобто пряме включення в конференц-зал з операційної. Ми маємо досвід проведення таких трансляцій у кожному регіоні України».
Свою думку з окресленої теми висловив ще один учасник круглого столу, президент Асоціації лапароскопічної хірургії України, професор Михайло Ничитайло: «Проаналізувавши ситуацію, я дійшов висновку, що має бути комплексна система навчання та оцінки навичок хірургів. Це можливо тільки в спеціалізованих центрах із видачею сертифікатів поетапного навчання.
Структуру я бачу такою: припустимо, відкрита лапароскопія, лапароскопічна апендектомія, лапароскопічна холецистектомія — перший етап навчання; наступний — операції середньої тяжкості (наприклад, складні грижі); потім — гастроектомія, видалення доброякісних і злоякісних пухлин підшлункової залози, панкреатодуоденектомія тощо. Для освоєння таких етапів навчання звичайно потрібен спеціалізований багатопрофільний центр, добре оснащений апаратурою (тренажерами, симуляторами тощо) і, звичайно, досвідченими фахівцями, які мають авторитет як у галузі традиційної хірургії, так і в лапароскопічній зокрема. Швидше за все, таких центрів у нашій країні має бути 3-4. І, нарешті, найважливіше, на мій погляд: такі центри повинні мати повноваження видачі сертифікатів. І тільки власників таких сертифікатів може бути допущено (або не допущено) до операцій. Наразі у нас часто буває так: купують ендовідеоскопічну стійку і хірург починає освоювати всю хірургію самостійно тільки на тій підставі, що має диплом лікаря. Ось так і з’являється цілий ряд серйозних ускладнень».
Як приклад приватно-державного партнерства у сфері підготовки кадрів для системи охорони здоров’я, професор навів досвід роботи Казанського освітнього центру високих медичних технологій. Його відкрило у лютому 2008 року Міністерство охорони здоров’я і соціального розвитку РФ за підтримки уряду Республіки Татарстан та активної участі провідної медичної корпорації «Джонсон & Джонсон». Це інноваційний освітній проект, покликаний задати нові стандарти в післядипломній підготовці лікарів для ефективного використання та впровадження ВМТ. Навчання там проходять не тільки російські фахівці, а й колеги з інших країн (але вже на платній основі).
Міжнародний досвід
Мацей Сметанскі переконаний, насамперед, у тому, що освоєння новітніх методик є дуже важливим як із точки зору вдосконалення якості медичних послуг громадянам, так і з точки зору зменшення витрат на лікування: «Навіть найменші зміни у проведенні операцій (наприклад, інша сітка або методика) дуже сильно впливають на вартість, тому нові методики призводять також до здешевлення хірургічного лікування.
Визнаними лідерами у проведенні лапароскопії є такі країни як Франція та Німеччина. Тим не менш, в Україні таких операцій проводиться дедалі більше, є досить багато висококласних фахівців і в цьому сенсі, думаю, Україна досягла вже рівня Італії, Іспанії та Польщі. Потрібно зауважити, що як в Україні, так і в Польщі такі досягнення не є результатом добре збудованої системи. Визнаю, що Польща далека від досконалості в цьому сенсі. Адже це стало можливим завдяки зусиллям ентузіастів.
Щодо сертифікації. Позиція нашої Асоціації така, що спеціальної сертифікації для проведення операцій лапароскопічним методом не потрібно, оскільки це — лише один із методів ведення операції. Тут потрібно мати на увазі, що хірург, в принципі, повинен бути відмінно підготовлений.
У Польщі під час резидентури, яка триває 6 років, спеціалісти проходять підготовку у спеціалізованих центрах, їх у нас 18. Протягом 3 місяців хірургів готують використовувати апаратуру, яка застосовується в лапароскопічних операціях. Якраз завдяки якісній освіті спеціальної сертифікації і не потрібно. Таку освіту оплачує уряд Польщі: під час навчання лікарі отримують зарплатню як молоді спеціалісти. Це в середньому 1700 євро на місяць. Тож охочих отримати хірургічну спеціальність дуже багато, але потрібно пройти тестування, здати всі іспити і лише після того отримати статус молодого хірурга.
Разом із цим у Польщі є і контрактна резидентура (оплачує той, хто навчається), але навчання від цього не стає легшим. Крім того, є деякі обмеження, закріплені законодавчо: не можна проходити резидентуру та працювати там, де працюють або викладають батьки майбутнього хірурга».
Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»
