У Чернівецькій області немає спеціалізованої лікувальної установи для паліативних та хоспісних пацієнтів. А з огляду на те, що 80% з них становлять онкохворі, місію надавати їм «останню допомогу» покладено на Чернівецький обласний онкологічний диспансер. Це значно ускладнює роботу медиків, адже доводиться опікуватися і пацієнтами, які підлягають спецлікуванню, і паліативними хворими.
ВЗ Як надається паліативна і хоспісна допомога в умовах відсутності спеціалізованого стаціонару?
Ілля ТАЩУК, головний лікар Чернівецького обласного онкологічного диспансеруНа жаль, у Чернівецькій області немає стаціонарної паліативної допомоги, тому вона, фактично, розпорошена між різними закладами та спеціалістами. Проте це не означає, що після виписування з онкодиспансеру пацієнт четвертої клінічної групи опиняється без медичної допомоги. Теоретично, такого хворого ми повинні передати спеціалістам із паліативної допомоги. Та оскільки їх у нас немає, паліативну й хоспісну допомогу надають амбулаторно — районні онкологи, а стаціонарно — районні лікарні. І хоча в онкодиспансері немає окремого паліативного відділення і навіть окремих ліжок, все одно, коли пацієнт потребує стаціонарного лікування — намагаємося не відмовляти. Для покращення і подовження життя проводимо корекцію знеболювання, парентеральне харчування, інфузійну терапію тощо.
Олександр ЛЯШКО, заступник Голови Чернівецького обласного осередку ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги»На базі Чернівецького обласного онкодиспансеру розроблені протоколи надання протибольової терапії, адаптовані саме під онкологічних пацієнтів. Тобто медики первинки мають необхідні методичні розробки і рекомендації щодо зменшення вираженості больового синдрому: починаючи із застосування нестероїдних анальгетиків і закінчуючи опіоїдними. До речі, відповідно до Наказу МОЗ України від 04.11.2011 р. №755 «Про затвердження Положення про центр та амбулаторію первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та положень про його підрозділи» одним з основних завдань лікарів загальної практики-сімейної медицини в центрах і амбулаторіях ПМСД є надання паліативної допомоги пацієнтам на останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань, у тому числі виконання знеболювальних заходів з використанням наркотичних речовин. Завдяки Наказу МОЗ України від 21.01.2010 р. №11 «Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров’я України» значно спростилася звітність. Зокрема, не потрібно утилізовувати матеріал після застосування опіоїдних анальгетиків, достатньо вести листок призначень.
Наразі маємо проблему лише з Герцаївським і Глибоцьким районами — там відсутні спеціалізовані аптеки, яким надано дозвіл на реалізацію опіоїдних анальгетиків. Тому родичам хворих із рецептом доводиться приїздити в Чернівці, аби придбати знеболювальні засобаи. Решта районів намагаються забезпечити безоплатне знеболювання онкохворих.
ВЗ Чи є потреба у створенні стаціонарного паліативного і хоспісного закладу у Чернівецькій області? І якщо є, то яким він повинен бути?
Ілля Тащук. Комплексна паліативна допомога поєднує в собі різні компоненти: медичний терапевтичний контроль, паліативну медицину і лікування симптомів хвороби, якісний фізичний догляд, психологічний супровід як пацієнта, так і його сім’ї, різні форми соціальної підтримки. Вважаю, що хоспіс нам потрібний, але невеликий — на 20-30 ліжок. Причому створювати його треба в уже існуючих приміщеннях, які вивільняються внаслідок реструктуризації. Не варто робити акцент на стаціонарі: хоспіс — це не дім плачу та болю. Завдання стаціонару — коригувати невідкладні стани, вирішувати питання підбору знеболювальних засобів, парентального харчування. Уся інша допомога має надаватися за місцем проживання. Також потрібно створити мобільні бригади, які відповідно до графіку виїжджали б до пацієнтів, проводили необхідні маніпуляції, навчали родичів. Цю ідею підтримують усі, проте, на жаль, на сьогодні в її реалізації ми не просунулися ні на крок.
Олександр Ляшко. Окрім відсутності хоспісу маємо ще одну важливу проблему: нам украй бракує кваліфікованих кадрів у галузі паліативно-хоспісної допомоги — лікарів, медичних сестер, психологів, соціальних працівників, фахівців із фізичної реабілітації. Підготовкою таких спеціалістів в Україні займається лише одна установа — Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Базовими знаннями для медичних працівників є практичний досвід роботи в онкології не менше 5-7 років, а також додаткова підготовка з онкопсихології та соціальної роботи.
Зрозуміло, що невиліковна хвороба, тяжкий діагноз значно впливають на психіку хворого. Відповідно, стрес, негативні емоції, нерозуміння, неспокій, тривога, страх — увесь комплекс переживань пацієнт виливає на лікаря чи медсестру, які з ним безпосередньо працюють. Пацієнти приходять до лікаря не лише з хворобами, а й з низкою внутрішньо- й міжособистісних проблем. Медик своєю чергою спочатку повинен зменшити цю психологічну напругу, а вже потім надати кваліфіковану допомогу, що потребує відповідної професійної підготовки.
ВЗ Робота з невиліковно хворими, безперечно, дуже виснажує. Як запобігаєте професійному вигоранню?
Олександр Ляшко. Фактично, лікарі залишені сам на сам зі своїми переживаннями. І з власного досвіду можу сказати: за роки роботи стаєш сам собі психологом і помічником. Бо спеціалізованої допомоги медикам, які працюють із паліативними хворими, у нас немає.
Двічі-тричі на рік відвідуємо лекції та семінари, які організовує Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги. Тут є можливість поспілкуватися з колегами з інших регіонів, обговорити питання, які найбільше хвилюють. Це теж своєрідна психологічна реабілітація.
Ілля Тащук. Насправді кожен, хто обрав собі професію лікаря, з перших днів роботи перебуває в постійній емоційній та психологічній напрузі. Звісно, із паліативними пацієнтами це сильніше відчувається.
Чи думаємо ми вдома про своїх хворих? Так, думаємо. Як пройшла операція, які показники після хіміотерапії, чи допомагає знеболювання — це те, із чим ми живемо щодня. У такий спосіб платимо за емпатію, без якої працювати лікарем навряд чи можливо. Наша робота пов’язана з постійним стресовим навантаженням, особистою відповідальністю.
«Перезавантажитися» після роботи допомагають хобі, спілкування з родиною, виїзди на природу. Незамінний аспект методики психологічної реабілітації — деонтологічна атмосфера всередині медичної спільноти. Дуже важливим є здоровий мікроклімат у колективі. Адекватне спілкування з колегами, взаємодопомога і навіть передбачені години відпочинку з метою переключитися на інший вид діяльності — усе це дає змогу працювати далі й не опускати рук.
Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ»
