Стовбурові клітини: нові рішення в лікуванні хвороб серця

Ми звикли до того, що новітні методики лікування зазвичай приходять до нас із-за кордону. Однак в Україні також є висококваліфіковані фахівці, здатні не лише розробити нову медичну технологію, а й успішно впровадити її в практику та рятувати людські життя.

ВЗ Попри всі зусилля медиків, проблема успішного лікування інфаркту міокарда все ще залишається актуальною?

Анатолій РУДЕНКО, академік Національної академії медичних наук України, заступник директора ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України», доктор медичних наук, професор

У пацієнтів, котрі перенесли інфаркт міокарда, часто знижуються фракції викиду лівого шлуночка, оскільки значна частина міокарда заміщується рубцевою тканиною (фіброзом), що нездатна скорочуватися, гинуть міоцити й утворюється справжня аневризма, яку доводиться видаляти хірургічно. Але, на щастя, сучасна медицина перешкоджає розвитку аневризми в значної частини хворих, бо завдяки шунтуванню є можливість відкрити коронарні артерії. Проте за різних обставин пацієнти не завжди вчасно звертаються до медиків, й артерії відкриваються несвоєчасно, тобто не протягом 2 годин, а через 6-8, коли значна частина міокарда загинула, і ця ділянка серця вже не скорочується. Тоді, незважаючи на проведення шунтування коронарних артерій, відновлення кровотоку, завдяки чому кров без перешкод потрапляє в рубцеву зону, рубець все одно перешкоджає скороченню.

ВЗ Тобто фіброзну тканину вже не можна відновити, а відтак, і повноцінні функції серця?

— Як показала практика, за таких обставин саме по собі шунтування буде неефективним, тому ми вирішили поєднати два сучасні методи лікування інфаркту міокарда.

Нині в багатьох напрямках регенеративної медицини застосовують стовбурові клітини. Знайшли вони свою нішу і в кардіології. Вчені припустили, що після введення стовбурових клітин розвиватимуться нові кардіоміоцити, поліпшиться здатність міокарда скорочуватися й відбуватиметься природне відновлення серця. Перший такий експеримент у світі провели близько 10 років тому. Тоді стовбурові клітини вводили внутрішньовенно. Однак знач­ного ефекту від такого їх застосування не отримали, спостерігали лише деякі позитивні зрушення.

Друга спроба полягала у введенні стовбурових клітин за допомогою катетера в коронарні артерії. Результати виявилися дещо кращими, але нестійкими. Вчені зрозуміли, що в разі внутрішньосудинного введення навіть у коронарну артерію більшість стовбурових клітин не потрапляють у ту зону, де відбулося рубцювання міокарда. Потрібен був зовсім новий метод.

Тож у кардіохірургів виникла ідея інтрамурального введення стовбурових клітин — безпосередньо в міокард, тобто в пост­інфарктну зону. Таку методику спочатку експериментально перевірили в багатьох центрах Європи й Азії й отримали обнадійливі результати. Це стало вагомою підставою для перенесення подальших досліджень на клінічний рівень, які й були проведені у двох центрах Європи та Америки. Тоді відібрали дуже обмежену кількість хворих, але встановили, що в рубцевій зоні відбуваються значні позитивні зміни.

ВЗ І ви взяли цей метод на озброєння?

— У нас виникла ідея дещо вдосконалити його. Точніше, ми вирішили поєднати два методи: введення стовбурових клітин у міокард і шунтування коронарної артерії. Для нас таке поєднання є цілком логічним. Вважаємо, що під час введення стовбурових клітин одночасно необхідно шунтувати артерію, щоб відкрити в ній кровотік, оскільки саме від нестачі крові, а відтак від ішемії та гіпоксії й загинув м’яз. Тож без нормального кровотоку можуть загинути і нові клітини.

Коли ж ми одночасно відкриваємо кровотік коронарної артерії і вводимо стовбурові клітини, нові клітини одразу забезпечуються кров’ю та киснем. На нашу думку, таке поєднання мало бути ефективним. Так розпочалася тривала робота. Ми уклали угоду з Інститутом клітинної терапії й отримали стовбурові клітини, котрі вводимо під час операцій хворим із низькою фракцією викиду, які страждають від серцевої недостатності.

ВЗ Уже можна оцінити результати цих оперативних втручань?

— Перші результати дуже обнадійливі. Наразі ми провели 11 операцій. Хворих для дос­лідження відбирали згідно з певними критеріями: це мали були пацієнти із тяжкою серцевою недостатністю, які давали згоду на обстеження через певний час (півроку, рік тощо), оскільки не всі досліджувані зголошуються на післяопераційні обстеження, тому що їх проводять шляхом повторного введення катетера через мікророзріз. У більшості хворих, відібраних для дослідження, розвинулися набряки, задишка — вони були приречені на швидку смерть. Нині стан усіх прооперованих поліпшився.

У нас є можливість оцінити життєздатність міокарда через 3 і 6 місяців після втручання. Від часу проведення першої такої операції минуло вже 8 місяців. Клінічно всі хворі відчувають покращення, у декого — дуже гарний приріст життєздатності. Але для нас, кардіохірургів, об’єктивний показник — це ступінь відновлення деформованого міокарда. Тому тішить те, що після імплантації стовбурових клітин у поєднанні із шунтуванням коронарних артерій площа життєздатного міокарда у хворих значно збільшилася.

Несподівано для себе ми вийшли на новий рівень надання медичної допомоги при інфаркті міокарда і стали одними зі світових лідерів у цьому напрямку. Своїми надбаннями та спостереженнями поділилися з медичною спільнотою, і тепер не лише наші фахівці чекають результатів дослідження. Ми не поспішаємо, адже повинні все відпрацювати, зважити всі нюанси. Розробленим нами методом лікування інфаркту міокарда зацікавилися американські вчені, які нещодавно побували в Києві.

ВЗ Цією методикою уже можуть скористатися пересічні пацієнти?

— Поки що ми не можемо застосовувати її широко. Слід провести ґрунтовні дослідження з вивчення результатів перших втручань і, за потреби, внести необхідні корективи. Нині тішить обнадійливість перших результатів, і ми сподіваємося, що цей метод надалі застосовуватимуть досить широко. Але це станеться тоді, коли ми отримаємо переконливі докази його ефективності й безпечності.

Звісно, вартість такого лікування — досить висока, адже стовбурові клітини коштують тисячі доларів. Для проведення перших операцій Інститут клітинної терапії передав нам їх безкоштовно. На сьогодні ми маємо можливість провести втручання за цією методикою ще кільком хворим.

Ми й надалі продовжуватимемо працювати у вказаному напрямку. Звісно, у різних хворих результати лікування різні. Але коли в пацієнта працювало всього 20% серця, а тепер — 40%, то він почувається як за нормального стану. Якщо очікувана тривалість життя в такого хворого була в середньому 2-3 роки, а після втручання — 5, то це вже добре. Тим більше, технології постійно розвиваються, і я сподіваюся, що стовбурові клітини з часом стануть доступнішими.

Інна ХІМІЧУК, спеціально для «ВЗ»