Ось уже два роки, як на Харківщині розпочато відновлення санітарної авіації. Поки що — на волонтерських засадах, на підставі ухваленої між Харківською обласною державною адміністрацією, Харківським КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» та громадською організацією «Цивільний повітряний патруль» угоди, оскільки державної підтримки цивільної санавіації в Україні не існує. Але і медики, й авіатори вірять у відновлення колишньої розгалуженої служби «крилатої допомоги» постраждалим та тяжкохворим у новій, осучасненій формі. Тож використовують досвід минулого і вивчають розвиток цієї галузі в Європі.
Як було колись «у нас»…
Віктор ЗАБАШТА, директор Харківського КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»Раніше санавіація здебільшого перевозила висококваліфікованого лікаря до найвіддаленіших медичних закладів, де він надавав безпосередню допомогу пацієнту. Нині, унаслідок створення багатопрофільних, обладнаних за сучасними стандартами лікарень, усе відбувається навпаки: тяжко хвору людину, життя якої вираховується іноді хвилинами, літак з лікарем-реаніматологом на борту доставляє до фахівців профільного відділення медичного закладу ІІ-ІІІ рівнів.
Після Другої світової війни, у 1948 році, санітарну станцію авіаційної допомоги на Харківщині створили на базі обласної лікарні. На літаку СРСР-62673 її медичні працівники обслуговували виклики до тяжкохворих і потерпілих у найвіддаленіших куточках регіону. Пік розвитку санавіації припав на 70-80-ті роки, коли до літаків з медичною емблемою на борту підключилися гелікоптери ДАІ, які приземлялися на обладнані майданчики поруч із районними лікарнями. Я особисто вивчав досвід групи лікарів, котрі працювали в авіаційній допомозі, він для нас — безцінний. Але, на жаль, уже в 90-х роках через складну економічну ситуацію реанімаційні бригади медиків пересіли на автомобілі швидкої допомоги. Та мріяти про повернення «крилатого підрозділу» екстреної медичної допомоги ми не припиняли. А коли почалася реформа нашої служби — посилили пошук найоптимальніших її форм та вивчали, як працює санавіація у Європі.
Як стало тепер «у них»…
В Європі механізм надання екстреної медичної допомоги завжди відрізнявся, та й сьогодні відрізняється від налагодженого в Україні за системи Семашка, оскільки там медичним центром є окружний госпіталь, який оснащений сучасною апаратурою, застосовує відповідні лікувальні технології та має висококласних фахівців, а система доставки важкохворих гелікоптерами та перевезення їх із однієї країни в іншу літаками працює давно і злагоджено. Для нас, скажімо, дуже показовий приклад Польщі. Оскільки використання авіації в екстреній допомозі дороговартісне, там цим опікується держава, але в госпіталях уміють рахувати кошти, і кожний виклик пілота серйозно обґрунтовується. У країні створено спеціальний підрозділ екстреної допомоги, який забезпечує цілодобове чергування медичних фахівців, котрі на гелікоптерах доправляють пацієнтів із віддалених районів до клінічних госпіталів. До речі, як машини екстреної допомоги, так і гелікоптери та санітарні літаки з емблемою Ambulance там готують до роботи з медиками на авіазаводах, обладнуючи їх усім необхідним сучасним устаткуванням.
Харківські медики знайомилися з роботою такого підрозділу кілька років тому — він доставив до Варшавського університетського госпіталю хворого на гострий інфаркт міокарда. Тоді у КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня — центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ще не освоїли сучасних європейських технологій. Тому нас дивувало все: від посадки гелікоптера на дах госпіталя, до термінової діагностики шляхом ангіографічного дослідження й екстреного оперативного втручання зі стентування коронарних артерій. Тамтешні медики чітко, злагоджено, швидко виконували протокольні заходи порятунку людини, не очікуючи ані на її родичів, ані на придбання медикаментів, витратних матеріалів, оплату стентів тощо. Усе — за державний кошт. А санітарні літаки в них використовують лише для перевезення пацієнтів у лікувальні заклади інших країн ЄС за умови наявності медичного та економічного обґрунтування.
Ми також сьогодні дотримуємося цього правила, коли, наприклад, транспортуємо важкохворих до зарубіжних клінік, зокрема Ізраїлю.
Як сьогодні втілюємо мрії
Впроваджувати вдосконалений варіант санавіації нам допомагають обласна влада і громадськість. Так, у червні 2016 року за підтримки тодішнього Голови Харківської ОДА Ігоря Райніна та за ініціативи депутата обласної ради, Голови постійної комісії з питань соціальної політики, охорони здоров’я, реабілітації учасників бойових дій та АТО, виконавчого директора «Українсько-німецької медичної асоціації» Вікторії Мілютіної було підписано меморандум про співробітництво з громадською організацією «Цивільний повітряний патруль». Уже протягом першого року її пілоти на волонтерських засадах здійснили 31 виліт: доставили до Харкова 16 пацієнтів, які перебували в критичному стані, та 15 лікарів для невідкладних консультацій до віддалених районних лікарень.
На сьогодні в Україні державної програми підтримки цивільної санавіації не існує. Щоправда, у складі державної авіації є два санітарні літаки, у яких обладнано навіть операційну, але вони працюють переважно на армію. А харківські пілоти-волонтери вирішили допомагати цивільній екстреній допомозі. Кошти на екстрені вильоти авіатори шукають самостійно. У державній авіаслужбі вважають, що в найближчому майбутньому вивести харківські ініціативи зі створення санавіації на офіційний рівень навряд чи можливо — це дуже дорого і складно. Тим часом наш цивільний авіапатруль нарощує співпрацю з цивільними та військовими медиками. У багатьох регіонах України вже знають про харківський досвід, але повторити його досі нікому не вдалося. Та ми все ж не втрачаємо надії на те, що під час реформування системи охорони здоров’я МОЗ візьме на себе створення екстреної авіадопомоги, як це зробили в усіх пострадянських країнах, що увійшли до Євросоюзу.
Компроміс заради порятунку життя
Одразу слід визначити різницю між авіамеддопомогою у Європі та тими послугами громадського авіапатруля, що надаємо у Харкові. Це не підрозділ служби екстреної медицини, він лише виконує її додаткові функції.
Від початку співробітництва з авіаторами поставили собі запитання: чи потрібна нам дороговартісна консультація лікаря у віддаленому районі, якщо ми взяли курс на створення профільних високотехнологічних закладів ІІ-ІІІ рівнів системи охорони здоров’я? Відповідь очевидна: це зайві витрати, до того ж не наших коштів, а волонтерських. Тому ухвалили рішення про госпіталізацію тяжкохворого або постраждалого у профільний стаціонар. Ключове слово — не найближчий, а профільний! І тут потрібна швидкість, яку й забезпечує авіація. Завдяки принципу екстериторіальності й роботі єдиної диспетчерської служби Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф намагаємося не завантажувати медичні установи непрофільними пацієнтами. Наприклад, якщо в лікарні немає відділення нейрохірургії, то навіщо туди везти людину з черепно-мозковою травмою?
Тобто ми не відновлюємо санавіацію в тому самому розумінні, як за часів медичної системи Семашка, коли її головною функцією було консультування, бо пацієнтів лікували на місці, яким би віддаленим воно не було. Ми використовуємо літак насамперед для екстреної евакуації потерпілого або хворого до спеціалізованої клініки. І декларацію з волонтерами підписали саме на таких умовах. Це компроміс, який дає змогу рятувати людські життя.
Технології ХХІ століття
Нове століття принесло в Україну не тільки новітні технології лікування людини, а й вщент розбиті дороги. Нинішньої весни, тільки-но зійшов сніг, водії та лікарі автомобілів швидкої допомоги стали безпорадними: на певних ділянках міжрайонних доріг доступ до хворих неможливий. Якщо здоровій людині проїхати через ями та вибоїни, хоч і неприємно, але можна, то тяжкохворому, як не підстраховуй спеціальними медичними матрацами, така дорога іноді може вартувати життя через больовий шок і тривалий час доправлення до лікарні.
І тут допомога приходить буквально з неба. Старший диспетчер центральної диспетчерської служби Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф наділений правом викликати пілотів і має всі необхідні для цього номери телефонів ГО «Цивільний повітряний патруль». Коли диспетчер вирішує, що надати допомогу в райцентрі або ж довезти у відведений термін пацієнта до обласного центру машиною швидкої допомоги неможливо, тоді зв’язується з оперативним черговим «Цивільного повітряного патруля».
Раніше на приватній авіабазі «Ракитне» під Харковом, а сьогодні завдяки Харківській ОДА — на аеродромі Харківського авіаційного заводу цілодобово, за графіком 24/7, чергують один пілот і літак, обладнаний ліжко-місцем й монітором з дефібрилятором та кардіографом на живленні від батарей. Так само в літаку є всі пристрої, медикаменти та витратні матеріали для екстреної допомоги.
Тільки-но диспетчер узгодив з пілотом усі умови посадки на місці, де трапилася біда (майже в усіх районах Харківщини для цього обладнані спеціальні злітно-посадкові смуги), починається операція доправлення хворого до спеціалізованого медичного центру ІІ-ІІІ рівнів. Одночасно виїжджають дві швидкі: одна за пацієнтом, який потребує доставки до Харкова, — до місця приземлення літака, а друга з анестезіологом із бригади інтенсивної терапії — на аеродром. Необхідності в інших фахівцях немає, бо саме анестезіолог відповідає за транспортування хворого. Наші лікарі з двох бригад реанімації дорослих та однієї дитячої також перебувають на постійному чергуванні, отже, один із фахівців завжди готовий до польоту за викликом.
Щоб приготувати літак до вильоту та вивезти його на смугу, потрібно 20 хвилин. Політ до будь-якого району області займає ще 15-20 хвилин. Тільки-но літак приземлився, хворого одразу ж переміщають до салону, там уже відповідальність за нього бере на себе анестезіолог — і літак прямує до аеродрому Харківського авіазаводу. Тим часом до аеродрому їде автомобіль швидкої допомоги, який доправить пацієнта від літака до найбличого профільного закладу. Злітно-посадкову смугу Харківського авіазаводу ми обрали саме з тих міркувань, що вона розташована у так званій зоні хвилинної доступності до найбільших багатопрофільних лікарень: Харківських обласної клінічної лікарні, міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної допомоги, військового госпіталю й Інституту загальної та невідкладної хірургії.
Уся операція з порятунку за участю авіації від дзвінка в центральну диспетчерську до моменту доправлення пацієнта до стаціонару профільного медзакладу займає від 40 хвилин до 1 години. Тоді як наземним транспортом ми витратили б на це кілька годин. А далі, як то кажуть, — за протоколом.
Перспектива є!
Нещодавно наша служба екстреної медичної допомоги спільно з військовими медиками та представниками Міністерства надзвичайних ситуацій і національної безпеки України проводили навчання з пілотами ГО «Цивільний повітряний патруль». Усі етапи евакуації хворого і терміни, які я назвав, були чітко відпрацьовані, нормативи підтверджені. Після навчань, на яких був присутній заступник Голови Харківської ОДА Михайло Черняк, підписано меморандум між ОДА та волонтерами ГО «Цивільний повітряний патруль», мета якого — поширювати послуги авіції в екстреній медичній допомозі.
Насамперед літаки використовують у районах, які щонайменше на 100 кілометрів віддалені від обласного центру. В окремих регіонах, зокрема в Краснокутську, Краснограді, Зачепилівці, Кегичівці, Сахновщині, уже є пристосовані для літаків аеродроми чи тимчасові злітно-посадкові смуги. В інших використовують старі сільськогосподарські аеродроми.
Михайло Черняк дав розпорядження головам РДА, аби ті привели їх до потрібних європейських нормативів і допомогли авіаторам скоординувати співпрацю з райлікарнями. Зокрема, Харківська ОДА сприятиме розширенню можливостей санітарної авіації в регіоні, для чого намагатиметься отримати дозвіл на використання злітно-посадкових смуг Міжнародного аеропорту «Харків». Тобто перспектива розвитку авіаслужби екстреної медичної допомоги на Харківщині є. Головне, щоб держава підтримала.
Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків
Коментарі
Олександр МОРОЗОВ, власник аэродрому «Ракитне», пілотДопомогу ми надаємо безкоштовно. Витрати на пальне беруть на себе волонтери. Кажного дня протягом усього року принаймні двоє спеціалістів ГО «Цивільний повітряний патруль» — пілот і керівник польотів — перебувають на чергуванні. Завжди в готовності 1 літак, ще 2 — у резерві.
