Аби працювати в новому економічному й правовому полі, заклади первинки мають не лише реорганізуватися в комунальні некомерційні підприємства та укласти угоди з НСЗУ, а і пройти процедуру ліцензування й акредитації. Що нового чекає їх на цьому шляху?
Отримання нової ліцензії
Статтею 15 Закону України від 02.03.2015 р. №222–VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» передбачено: якщо ліцензіат припиняє свою діяльність у результаті злиття, приєднання чи перетворення і його правонаступник збирається здійснювати той вид господарської діяльності, на провадження якого ліцензіат отримав ліцензію, тоді правонаступник має право працювати на підставі раніше виданої ліцензії, але не більше 3 місяців. За цей час він зобов’язаний завершити всі організаційні заходи, пов’язані з одержанням нової ліцензії на таку діяльність.
Тобто нова ліцензія на медичну практику, як і ліцензія на роботу з наркотичними речовинами та прекурсорами, має бути отримана протягом 3 місяців з моменту реєстрації нової юридичної особи, утвореної внаслідок реорганізації (стара ліцензія є чинною лише впродовж зазначеного терміну).
Утім, якщо ліцензіат припиняє діяльність у результаті поділу, то провадити господарську діяльність, на яку ліцензіат мав ліцензію, може лише один правонаступник. Якщо їх кілька, то вони між собою самостійно вирішують, хто з них отримає право провадити медичну практику на підставі раніше виданої ліцензії — на це відводиться не більше 6 місяців.
Після закінчення визначеного терміну один з правонаступників зобов’язаний отримати нову ліцензію, а та, що діяла раніше, анулюється.
Порядок отримання ліцензії визначено у ст. 10-13 Закону України №222 та Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. №285. Процедура переоформлення ліцензії на медичну практику є безоплатною.
Якщо заклади не «впишуться» у встановлені законом терміни, це може спричинити затримку з підписанням договорів із Національною службою здоров’я України, відтак вони втратять право надавати медичну допомогу і навіть можуть припинити своє існування в цілому (через відсутність дозвільних документів та фінансування).
Не варто забувати й про те, що згідно зі ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення посадові особи суб’єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством, без ліцензії. Така сама відповідальність настає і за порушення умов ліцензування. Зокрема, вчинення згаданих правопорушень «виллється» у штраф від 1000 до 2000 (при повторному порушенні протягом року — до 5000) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних унаслідок скоєння цього адміністративного правопорушення, чи без такої.
Однак є й добрі новини. Відповідно до нової Постанови Кабміну від 27.12.2017 р. №1105 «Про внесення змін у додаток 2 до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» спрощується процедура отримання ліцензії. Зокрема, зменшується обсяг документів, необхідних для отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики. Зазначені зміни стосуються закладів охорони здоров’я та фізичних осіб-підприємців, які надаватимуть первинну медичну допомогу. Приміром, вилучається Акт санітарно-епідеміологічного обстеження об’єкта. Отже, здобувач ліцензії, який звертається за отриманням ліцензії винятково на надання первинної медичної допомоги, відтепер не заповнюватиме п. 6 Відомостей суб’єкта господарювання про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівнів.
При цьому не забувайте, що Ліцензійними умовами передбачено наявність у закладу охорони здоров’я документа, який підтверджує право користування приміщенням (право власності, оренди або інше).
Не вчіться на власних помилках
Ніхто не застрахований від помилок, особливо в новій справі. Однак якщо знати про «підводні рифи» заздалегідь, їх набагато легше уникнути. Тому варто виділити найтиповіші помилки, яких припускаються новоутворені некомерційні підприємства в процесі підготовки документів.
Зокрема, іноді лікувальний заклад не укомплектований медичними працівниками відповідно до заявлених спеціальностей, або ж наведно інформацію про медиків, кваліфікація яких не відповідає затвердженим МОЗ вимогам, чи вказані спеціальності, відсутні в номенклатурі справ лікарів і молодших спеціалістів, затверджених МОЗ.
Трапляється й таке, що в лікувальних закладах відсутній мінімальний перелік обладнання та виробів медичного призначення, необхідних для надання медичної допомоги в повному обсязі згідно з клінічними протоколами.
Аби уникнути таких непорозумінь та пришвидшити процес отримання дозвільних документів, потрібно звернути увагу на відповідність інформації, вказаної у Відомостях суб’єкта господарювання про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня, чинним нормативно-правовим актам. Зокрема, лікарі-спеціалісти повинні відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам згідно з Наказом МОЗ України від 19.12.97 р. №359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів»; молодші спеціалісти з медичною освітою мають відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, визначеним Наказом МОЗ України від 23.11.2007 р. №742 «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою».
Інформацію про методи, які застосовують у медичній практиці, потрібно вказувати відповідно до вимог, визначених Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск №78 «Охорона здоров’я», затвердженими Наказом МОЗ України від 29.03.2002 р. №117.
Інформацію про види медичної допомоги слід надавати з урахуванням закріплених у ст. 8 Основ законодавства України про охорону здоров’я видів медичної допомоги: екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована), паліативна.
Приміщення закладу охорони здоров’я (структурні підрозділи, кабінети) мають відповідати вимогам ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я». Облаштовувати наявні приміщення (кабінети) приладами, медичною технікою, інструментарієм, оснащенням потрібно відповідно до Табелів оснащення, визначених наказами МОЗ України (від 05.06.1998 р. №153, від 11.04.2005 р. №158, від 31.10.2011 р. №739 тощо).
Керівники лікувальних закладів повинні пам’ятати про необхідність повідомляти орган ліцензування про всі зміни в інформації, наданій у документах, котрі додавали до заяви на отримання ліцензії на медичну практику. До того ж це потрібно робити у визначений ліцензійними умовами термін, але не пізніше 1 місяця з дня настання таких змін (ст. 15 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності»).
Наприклад, ліцензіат, який відкриває діяльність на новому місці або створює відокремлений структурний підрозділ за новою адресою, повинен повідомляти про це орган ліцензування. При цьому у формі Відомостей суб’єкта господарювання про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня необхідно вказати тільки ту інформацію, котра стосується нової адреси провадження діяльності: спеціальностей, за якими здійснюватиметься діяльність за новою адресою; структури нового підрозділу; матеріально-технічної бази (площ приміщень, перелік обладнання та даних щодо його перевірки); лікарів, спеціалістів із вищою немедичною освітою та молодших спеціалістів із медичною освітою, які там працюватимуть. Акт санітарно-епідеміологічного обстеження не отримують тільки ліцензіати, які надають винятково первинну медичну допомогу за спеціальностями «Загальна практика-сімейна медицина», «Педіатрія», «Терапія».
Якщо необхідно доповнити перелік спеціальностей, то слід пройти майже той самий шлях, що й під час отримання ліцензії. Усі зміни, котрі стосуються функціонального призначення приміщень, перепланування, розширення площ, використовуваних у лікувально-діагностичному процесі, розширення переліку лікарських спеціальностей і спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою потрібно підтверджувати Актом санітарно-епідеміологічного обстеження.
В акредитації — свої особливості
Згідно з п. 16 Порядку акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 р. №765, у разі анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики відповідна головна акредитаційна комісія приймає рішення про анулювання акредитаційного сертифіката. Оскільки в разі перетворення бюджетного комунального закладу на некомерційне підприємство майно передається та закріплюється за новоутвореним об’єктом на правах оперативного управління, після одержання нової ліцензії він має з власної ініціативи подати заяву про проведення акредитації (додаток 1 до Порядку) та документи, які мають обов’язково додаватися до неї згідно з визначеним переліком (додаток 2 до Порядку).
МОЗ України пояснює: у разі вимоги вказувати наявність акредитаційного сертифіката в певних формах документації потрібно зазначати, що ліцензія на здійснення медичної практики отримана менше ніж 2 роки тому, відтак акредитація закладу не проводилася. Утім, відсутність акредитаційного сертифіката може обмежити установу у здійсненні певних видів діяльності, для яких передбачена наявність окремої категорії закладу, зокрема в проведенні медичних оглядів працівників деяких категорій. Проте обмеження для надання висновків судово-медичних і наркологічних експертиз у випадку відсутності акредитаційного сертифіката в нормативних актах, які регламентують надання вказаних висновків, не встановлені.
