Закон про сімейну медицину відхилено

2361

Народні депутати 8 листопада не підтримали законопроект №6634 «Про первинну медичну допомогу на засадах сімейної медицини», і Голова ВРУ Андрій Парубій оголосив про відхилення документа.

Тож яку ініціативу проігнорували народні обранці? В обґрунтуванні необхідності прийняття законопроекту говориться: розвиток первинної медико-санітарної допомоги став для багатьох країн виходом із кризової ситуації в системі охорони здоров’я, але Україні й досі не вдалося її побудувати. Пілотний проект 2011 року, який реалізовувався у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та Києві, дав старт реформуванню первинної ланки медичної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини. Крім того, з 2012 року у вищих навчальних зак­ладах IV рівня акредитації та закладах післядипломної освіти були запроваджені цикли спеціалізації з фаху «Загальна практика-сімейна медицина» для перепідготовки (підвищення кваліфікації) лікарів-спеціалістів реорганізованих закладів охорони здоров’я, які мали працевлаштовуватися на посади лікарів за цією спеціальністю. Однак незважаючи на створене законодавче підґрунтя у вказаній сфері та вжиті заходи щодо практичної реалізації норм законодавства, мережа закладів первинної медичної допомоги й досі не сформована належним чином і не забезпечує потреб населення в якісній та доступній первинній допомозі.

Саме тому законопроектом пропонувалося унормувати це питання. А для початку — затвердити такі види першої медичної допомоги:

  • первинну долікарську (надають сімейна медична сестра, фельдшер закладів ПМД або їх структурних підрозділів незалежно від форми власності й організаційно-правової форми, а також сімейні медичні сест­ри, медичні сестри та фельдшери, котрі працюють як фізична особа-підприємець (ФОП) і перебувають із цими закладами у цивільно-правових відносинах);
  • первинну лікарську (надають лікарі загальної практики-сімейної медицини, які працюють у будь-яких закладах охорони здоров’я та їх структурних підрозділах і надають ПМД, або такі самі фахівці, що працюють як ФОП і перебувають із цими закладами в цивільно-правових відносинах);
  • первинну спеціалізовану (надають стоматологи, педіатри, терапевти — співробітники медичних закладів, які надають ПМД, та їх підрозділів, і ті, що працюють як ФОП і перебувають із цими закладами в цивільно-правових відносинах).

У документі також були чітко визначені професійні обов’язки лікаря загальної практики-сімейного лікаря. Зокрема, він повинен:

  • консультувати населення щодо здорового способу життя і запобігання хворобам;
  • проводити комплексну профілактику захворювань, травм, отруєнь, сприяти зниженню рівня захворюваності, інвалідності й смертності населення;
  • здійснювати раннє виявлення захворювань, своєчасне амбулаторне обстеження і лікування пацієнтів відповідно до медичних показань; організовувати й надавати ПМД в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта;
  • організовувати й надавати невідкладну допомогу; консультувати сім’ї з питань щеплення, годування дітей, їх виховання, підготовки до садочків і шкіл, поведінки, психології, гігієни, соціальних, медичних і статевих особливостей сімейного життя.

Також сімейний лікар зобов’я­заний надавати пацієнту інформацію про методи та засоби діагностики, лікування й реабілітації при хворобах, травмах, отруєннях та патологічних станах, а також у зв’язку з вагітністю та пологами; брати на облік пацієнтів, які підлягають диспансеризації, забезпечувати динамічне спостереження за станом їх здоров’я та проводити лікувально-оздоровчі заходи; розробляти індивідуальні програми обстеження та спостереження за здоров’ям пацієнта; оцінювати індивідуальні ризики інфекційних, неінфекційних та соціально небезпечних захворювань; виконувати профілактичні щеплення відповідно до чинного законодавства; проводити медичну експертизу тимчасової втрати працездатності.

Крім того, він має направляти пацієнтів з ознаками стійкої втрати працездатності на медико-соціальну експертизу та медико-соціальну реабілітацію; брати участь в організації медико-соціальної та психологічної допомоги одиноким, людям похилого віку, особам з інвалідністю та пацієнтам із хронічними захворюваннями; надавати достовірну та повну інформацію пацієнту про стан його здоров’я, ознайомлювати його з медичними документами; зберігати лікарську таємницю; здійснювати медичне втручання після отримання згоди пацієнта (якщо стан невідкладний, така згода не потрібна) тощо.

За матеріалами офіційного веб-сайту Верховної Ради України

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я