Реформа первинної ланки медицини в Україні добігає кінця. Найкращий спосіб оцінити її ефективність, виявити недоліки та підводні камені — поспілкуватись із сімейним лікарем. Це дасть змогу звернути увагу на деталі, котрі здаються несуттєвими чи залишаються поза увагою, але відіграють важливу роль у роботі практикуючого медика.
ВЗ Сьогодні лікар, на жаль, — не найпрестижніша професія в Україні. Не шкодуєте, що обрали цей фах?
Інна БІЛЕВИЧ, сімейний лікар амбулаторії загальної практики-сімейної медицини №2 КЗ «Луцький центр первинної медико-санітарної допомоги №2» ВЗ Де здобували освіту?
— Навчалася в Львівському державному медичному університеті ім. Данила Галицького на факультеті «Лікувальна справа», закінчила його у 2002 році. Обрала спеціалізацію «Терапевт», бо вона передбачає можливості для широкого поля діяльності та тіснішого спілкування з людьми. Для мене саме ці фактори відіграли вирішальну роль. Після навчання й інтернатури почала працювати в Луцькій міській поліклініці №1 дільничним терапевтом.
ВЗ Важко було розпочинати кар’єру у сімейній медицині?
— Частково так. Одна справа — опанування теоретичних знань, й зовсім інша — практична діяльність. Відчувався певний розрив між набутими знаннями та навичками й тим, що вимагала реальність, тож перші роки були нелегкими.
ВЗ Чи виникали труднощі на етапі підписання декларацій із населенням?
— Максимально можливу кількість декларацій я вже підписала. Угоди про обслуговування укладала не лише з дорослими, а й із дітьми, тож зараз маю понад 1,9 тис. пацієнтів. Зізнаюся: було досить складно, адже доводилося одночасно вводити дані відвідувача для підписання декларації в електронну базу й вести прийом. Але зараз цей етап позаду, й можна працювати в нормальному режимі.
ВЗ Ваші пацієнти — тільки мешканці Луцька?
— Більшість моїх пацієнтів — містяни, однак є й такі, які живуть у селах, зокрема Липинах, Липлянях Рожищенського району. Тут існують цікаві нюанси. Ми не мали права відмовити пацієнту підписати декларацію, не набравши рекомендовану Міністерством кількість у 1,8 тис. декларантів. З іншого боку, Наказ МОЗ від 19.03.2018 р. №503 надає пацієнту право обирати лікаря незалежно від місця реєстрації. Тож декларації з луцькими лікарями підписали й мешканці районів та інших міст області, часто досить віддалених. Але уявімо ситуацію: пацієнт не може приїхати на прийом до сімейного лікаря і викликає його додому, а сімейний лікар має право відмовити у виїзді на виклик, тим паче, що нас не забезпечують транспортом. Що ж робити і хворому, і мені в такому випадку? Тим паче, що час, відведений на обслуговування викликів, значно скоротили.
ВЗ І як саме він розподіляється після впроваджених змін?
— Сімейні лікарі мають 6 годин для прийому хворих у медичному закладі і 1 годину 40 хвилин для надання допомоги пацієнту вдома. Іноді цих майже двох годин на виклики цілком достатньо, а іноді — ні. Є лежачі хворі, серед яких — навіть ті, котрі ще не підписали декларацій, але ми приходимо до них, бо не залишати ж людину напризволяще.
На обстеження та консультування пацієнта нам виділяється дуже мало часу. Зараз я повинна прийняти хворого, обстежити його, встановити діагноз і прописати лікування за 15 хвилин. У більшості випадків цього замало. Коли на прийом до тебе записано багато людей (а так переважно й буває), доводиться працювати на межі. За день потрібно прийняти 20-25 пацієнтів, до всіх бути уважною, нічого не проґавити й усе встигнути… Часто й хворі нарікають на те, що їм виділили недостатньо часу. Звісно, ми маємо в запасі 15 хвилин на екстрені випадки, але вони трапляються практично завжди.
Можливо, мінімальна кількість пацієнтів, із якими має укласти декларацію лікар, дійсно трохи завелика. Проте коли ми рахували приблизну чисельність людей, котрі проживали на дільниці, яку раніше обслуговував терапевт, то виходила та сама цифра.
ВЗ А коли людина все ж таки не може прийти на прийом?
— Передбачається, що сімейний лікар самостійно приймає рішення, може він надати консультацію пацієнту по телефону чи має приїхати до нього додому або ж запропонувати з’явитися на прийом у медзаклад. На практиці не все так ідеально. Бо чи завжди вдається об’єктивно оцінити по телефону стан пацієнта, який не зовсім адекватно і чітко може розповісти про нього лікарю? Як тоді прийняти правильне рішення? Добре, коли людина проживає в місті. А якщо вона з іншого району, сімейному лікарю доводиться або виїжджати за місцем її проживання, або ж брати на себе відповідальність, наражатися на певний ризик і надавати консультацію телефоном. Вважаю це одним із недоліків реформи. Може, потрібно все-таки територіально обмежити право пацієнта укладати угоду із сімейним лікарем для забезпечення максимально кваліфікованої медичної допомоги?
ВЗ Можете порівняти ваш досвід роботи терапевтом і сімейним лікарем? Наскільки суттєвими є відмінності?
— За суб’єктивними враженнями, коли обіймала посаду терапевта, наплив хворих був меншим, навантаження також. Крім того, ми не обслуговували дітей, певні недуги лікували «вузькі» спеціалісти — терапевт просто направляв до них пацієнтів. Тепер це все — сфера компетенції сімейних лікарів. Більше вимог до кваліфікації, більше обов’язків, а відтак — відповідальності.
Однак я вважаю: майбутнє саме за сімейною медициною. Просто потрібно звернути увагу на деякі моменти, котрі з’являються під час практичної реалізації реформи. Окремі нормативи чи вимоги до сімейного лікаря не дуже вписуються в принцип надання максимально ефективної медичної допомоги, створюють значне навантаження на медика. Утім, перехідний період усе ще триває. Сподіваюся, коли він завершиться, система запрацює рівномірніше, вдасться виправити недоліки, що виникають нині.
ВЗ Трапляються проблеми з направленням пацієнтів від сімейного лікаря до «вузького» спеціаліста?
— Поки що ні, хоча не виключаю, що можуть виникнути. Раніше, наприклад, хворі приходили до терапевта зі скаргами на біль у спині й просили направлення до невролога. Натомість тепер ми пропонуємо пацієнту зробити необхідні обстеження, пройти курс лікування. Переважно це дає бажаний ефект без втручання «вузького» спеціаліста. Звичайно, якщо біль не минає й терапевтичний ефект майже відсутній, ми направляємо людину до фахівців вторинної ланки. Але в більшості випадків проблему можна вирішити на первинному рівні. Просто люди звикли за перших симптомів хвороби звертатися до кардіолога, уролога чи іншого спеціаліста, й переконати їх у тому, що часто це марнування часу як пацієнта, так і фахівця, досить складно.
ВЗ Що могло б допомогти сімейному лікарю надавати якіснішу медичну допомогу?
— У нас тепер з’явилася можливість вести сім’ї, завдяки чому вдається враховувати фактор спадковості та забезпечувати профілактику хвороб. Приємно, що частина моїх пацієнтів уклали декларації всією сім’єю з власної ініціативи. З іншого боку, сімейний лікар виконує функцію універсального спеціаліста, зокрема лікує й дітей. Хоча, на мою думку, доцільніше було б, аби новонароджених і малечу до 3 років вів не сімейний лікар, а саме педіатр.
ВЗ Якими якостями повинен володіти сімейний лікар?
— Щоб досягти успіху в цій професії, необхідно бути спеціалістом широкого профілю. До того ж важливо завжди залишатися людиною. Особистий фактор відіграє вагому роль. Від того, чи вдасться налагодити психологічний зв’язок між лікарем і пацієнтом, залежить й ефективність лікування. Тим більше, до нас звертається багато людей похилого віку, а їм часто потрібен не стільки медик, скільки психолог. Крім того, слід постійно самовдосконалюватися, поглиблювати свої знання, адже медицина — динамічна галузь, засоби й методи лікування постійно змінюються. Так, нині я проходжу курси з кардіології у Львівському медичному національному університеті, оскільки у значної частини моїх пацієнтів серцево-судинні недуги. У найближчих планах — курси з педіатрії.
ВЗ На ваш погляд, у реформі первинної ланки медицини більше враховані інтереси лікаря чи пацієнта?
— Крім фінансового заохочення для лікаря, яке є однією зі складових реформування первинної ланки, реформа більше спрямована на пацієнта. Він може обрати сімейного лікаря та медичний заклад незалежно від місця реєстрації. А ось лікар поки суттєво обмежений як у засобах, так і в часі. Хоча формально все ніби мало працювати ідеально.
ВЗ У який спосіб можна було б спростити роботу сімейного лікаря?
— Передусім через скорочення часу на діяльність, яку можна автоматизувати й оцифрувати. До речі, дуже багато часу «з’їдає» саме виписування рецептів, особливо за програмою «Доступні ліки». Трапляється, за один день ми надаємо по 30 таких документів — усі вони мусять бути в електронному вигляді, але такої можливості в нас поки немає. Так само певний час доводиться витрачати на заповнення картки хворого. Аби все це було в цифровому вигляді (як і має бути), наша робота суттєво спростилася б, а зекономлені кілька хвилин можна було б присвятити пацієнту. Бо на практиці під час прийому ми витрачаємо більше часу на писанину, аніж на хворого.
Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»
