Спеціалізовану клініку м. Мюнстерлінген кантону Тургау вважають Меккою сучасної психіатричної допомоги не тільки у Швейцарії, а й в інших країнах ЄС. Заснована 1709 року при монастирі на Боденському озері, вона стала провідною установою охорони психічного здоров’я світового масштабу. Тому й не дивно, що кожен український фахівець сподівається хоча б раз побувати в цьому медичному закладі та познайомитися зі знаними колегами. Нещодавно така можливість з’явилася в тернопільських медиків.
ВЗ Як вдалося потрапити на стажування до такої престижної європейської клініки?
Володимир ШКРОБОТ, головний лікар КУ «Тернопільська обласна комунальна клінічна психоневрологічна лікарня»Хочу зауважити, що ця клініка очолює рейтинг не тільки європейської, а й світової системи охорони психічного здоров’я. Швейцарським фахівцям довелося пройти непростий еволюційний шлях модернізації системи надання меддопомоги психіатричним хворим завдовжки у 20 років.
Загалом клініка розрахована на 220 ліжок. Це, так би мовити, місто в місті. Практично все, що нам довелося побачити, викликало захоплення й бажання запровадити хоча б частку цього в нашому закладі. Зрозуміло, 20 років — це надто довго, тож під час розмови зі швейцарськими колегами я пожартував, що в мене немає стільки часу, тому ми досягнемо подібного за 2 роки. Головний лікар клініки Тетяна Цімерман відповіла, що це неможливо, бо модернізація такої структури — багатогранний процес, і він включає кілька циклів змін. Ми з колегами порадилися і запросили швейцарських партнерів приїхати до Тернополя наприкінці травня, щоб продемонструвати їм уже діючу власну модель. Безсумнівно, одразу запустити всі ланки цього процесу неможливо, бо потрібен час, але визначити орієнтири, налаштувати роботу ми в змозі.
ВЗ Ви вже зробили певні кроки в цьому напрямку?
— Так — у понеділок зранку, одразу після повернення додому. Знаєте, що найперше кидається у вічі в швейцарській клініці? Відсутність білих халатів — одвічного символу медицини, який розводить лікаря та недужого по різні боки барикади. Але ж вони повинні бути партнерами і довіряти один одному, тому всі спеціалісти психіатричних підрозділів нашої лікарні вже позбулися цього раритету. Хоча то найлегше із запланованого. Набагато важче змінити світогляд лікарів, медичних сестер, молодшого медичного персоналу. Бо нова схема вимагає роботи в мультидисциплінарній команді, й кожна ланка цього механізму має працювати як годинник. У швейцарській клініці до складу такої команди входять лікар, медична сестра, яку там називають спеціалістом з догляду, соціальний працівник, інші фахівці, й зауважте: усі вони пройшли підготовку за напрямом «Психологія». Отож і нам, аби дотриматися цих стандартів, доведеться підготувати спочатку хоча б 150 працівників, а на це потрібно не менше року, а то й півтора.
Ми зустрілися з керівництвом Тернопільського національного економічного університету, обговорили шляхи співпраці, підготували угоду, яку вони затвердили на рівні МОН України. Спеціально для нас фахівці ТНЕУ розробили програму з психології, розраховану на 6 місяців, тобто за цей час ми отримаємо понад 60 підготовлених спеціалістів. Хочу зауважити: наші лікарі та медичні сестри вже почали навчання за цією програмою.
Також ми вже змінили й стиль роботи з пацієнтами. Намагаємося позбавитися ганебного спадку радянської психіатрії — стигматизації людини, котра перебуває на лікуванні в психіатричній клініці.
Стосовно матеріально-технічного забезпечення, то потрібна деяка реконструкція приміщень, але ці зміни не настільки істотні порівняно з реалізованими раніше.
ВЗ Чого плануєте досягти?
— Поки зарано про це говорити, але з часом, сподіваюся, ми зможемо продемонструвати нову, пацієнторієнтовану модель надання психіатричної допомоги. Головною метою такої роботи має бути інтеграція людини в соціум.
Процес реадаптації та соціалізації пацієнта з порушеннями психіки відбуватиметься в медичному закладі. Певні напрацювання в нас уже є, а якщо до них додамо досвід швейцарських колег, то зможемо досягнути намічених цілей.
ВЗ Що найбільше вразило у Швейцарії?
— Ми мали змогу спостерігати, як люди з порушеннями психіки ведуть у медичному закладі звичний спосіб життя. Їх щоденний графік розписаний погодинно: вони читають книжки, займаються в тренажерній залі, розмальовують стіни в кімнаті арт-терапії, готують їжу, миють посуд, хоча й під наглядом соціального працівника. Звісно, насамперед враховують потреби пацієнта: хоче людина, щоб їй приносили готову їжу, — нема проблем, але в кліціні також створені всі умови для того, аби вона могла готувати сама. Є кухня-студія, духові шафи, посудомийна машина. Ми спостерігали, як пацієнти, самостійно приготувавши випічку, усіх пригощали, чаювали разом з іншими недужими.
На жаль, у наших психоневрологічних лікарнях про таку ідилію навіть мріяти не доводиться. Людину доправляють у стаціонар, призначають їй нейролептики чи антидепресанти, і вона, наче овоч, проводить цілий день у ліжку або бездумно вештається коридорами відділення. У Швейцарії із хворим з перших хвилин його перебування в клініці працює за певною програмою мультидисциплінарна команда. Цікаво те, що кожен з учасників є повноправним її членом. Ми звикли, що лікар — завжди домінанта лікувального процесу, у них же відділенням керує медсестра, тобто спеціаліст з догляду, хоча очолює його головний лікар. На консиліумах медична сестра може висловити свої міркування, навіть вказати лікарю, що призначений ним препарат потрібно замінити, бо спостереження за пацієнтом довело його низьку ефективність. Подібна ситуація в наших вітчизняних клініках поки швидше виняток, ніж повсякденна практика.
ВЗ Чи вдасться запровадити такі кардинальні зміни в окремо взятому лікувальному закладі?
— Система надання психіатричної допомоги, створена на базі розробок Семашка, поступово розвалюється, але й держава конкретних змін поки не пропонує. Тому єдиний варіант — впроваджувати модель, яка довела свою ефективність в інших країнах світу. Це стовідсоткова гарантія того, що вона запрацює і в наших, уже сучасних, умовах. Хто має про це подбати? Гадаю, самі фахівці психіатричної галузі, бо хто краще знає цю «кухню»?
Великий плюс у тому, що зарубіжні спеціалісти йдуть нам назустріч, готові ділитися досвідом, приймати наших фахівців для стажування у своїх клініках. І це для нас — шанс, який не можна втратити. Скажімо, нещодавно я відвідав Львів, де з колегами — керівниками закладів психіатричної допомоги Західного регіону (Івано-Франківської та Львівської областей) і польськими партнерами з міста Ополе заснували «Психіатричний альянс». Й уже маємо перший результат: група з восьми спеціалістів нашої лікарні поїхала на стажування до психіатричної клініки Ополе, визнаної кращою з-поміж психоневрологічних лікарень Польщі.
Ми не зможемо одразу охопити всі ланки, що потребують змін, бо це довготривалий і доволі складний процес, особливо в нинішніх економічних умовах. Потрібно зміцнити матеріальну базу, перенавчити спеціалістів. Звісно, шукатимемо нові шляхи надходження коштів до скарбниці лікарні. Велику підтримку маємо від керівництва Тернопільського державного медичного університету, яке мислить сучасними категоріями і діє не тільки в системі координат вишу, а й усього медичного простору нашого краю. Тож упевнений: у співдружності з медичним університетом зможемо імплементувати досвід швейцарських колег у роботу нашого закладу. І це буде ще один суттєвий крок до створення сучасної моделі охорони психічного здоров’я громадян України.
Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»
