Щороку в Україні реєструють близько 5 тис. пацієнтів із ранньою стадією пухлин нирок. Ще десяткам тисяч хворих життєво потрібне своєчасне дроблення каменів у нирках, сечовому міхурі, сечоводі. І тим, і тим нині допомагає повернути якість життя, а часто рятує і саме життя унікальний апарат, який лишень півтора року тому з’явився в Україні – сучасний лазерний комплекс «Лазурит». За його допомогою виконують найскладніші оперативні втручання – такі як резекція нирки в разі пухлин, кіст, абляція ранової поверхні після ендоскопічного видалення пухлин сечового міхура, аденоми простати, раку передміхурової залози з метою запобігання рецидивам, лазерне дроблення каменів, лазерне розсічення стриктур уретри і сечоводів. Складність втручань полягає в потребі зберегти здорову частину органа, працездатність і якість життя пацієнта шляхом запобігання таким ускладненням, як кровотеча, ушкодження сечовивідних шляхів, рецидиви захворювань. Першим в Україні таку операцію здійснив у липні 2011 року завідувач урологічного відділення залізничної лікарні № 2 м. Києва Віктор Білик – це була лазерна резекція пухлини нирки. Оперативне втручання пройшло надуспішно і хвора запобігла інвалідизації. На сьогодні на лазерному комплексі «Лазурит» здійснено вже понад 500 операцій. Як за цей час зарекомендував себе цей спосіб оперативної допомоги і наскільки він є майбутнім сучасної урологічної медицини? Щоб з’ясувати це, ми зустрілися із завідувачем урологічного відділення залізничної лікарні № 2 м. Києва Віктором БІЛИКОМ.
ВЗ У чому унікальність лазерного комплексу «Лазурит»?
— Це обладнання нового покоління. «Лазурит» було виготовлено на базі Інституту загальної фізики ім. Прохорова Російської Академії Наук. До речі, і лазер як такий теж уперше винайдено саме у цьому інституті — за що його розробники отримали Нобелівську премію. Тільки згодом лазерне устаткування почали випускати в інших країнах. Сам же «Лазурит» унікальний тим, що його використовують у лікуванні як сечокам’яної хвороби, так і злоякісних пухлин сечовивідної системи. А від інших лазерних апаратів відрізняється тим, що він лише дробить камінці і не ушкоджує тканин сечовивідної системи. Тобто тут зовсім інший принцип роботи — фотоакустичний, тоді як інші, здебільшого, термічні. Оскільки сечовід невеликий — 5-6 мм, термічний лазер може зісковзнути з камінця й ушкодити тканини, а наш лазер діє лише на камінець. Наступна перевага — завдяки другому лазерному волокну можна видаляти пухлини з нирки. У нирці найбільший з усіх органів кровообіг і, звичайно, коли видаляєш скальпелем частину нирки з пухлиною, то хворий може втратити чимало крові, тому хірурги змушені перетискати судини, які йдуть до нирки, аж після цього тільки братися за операцію. Та перетискати ці судини дуже небезпечно — це те ж саме, що перекрити дихання людині, адже страждає сама нирка. А наша методика дає змогу не перетискати судини, які йдуть до нирки, і в органі зберігається повноцінний кровообіг. Після видалення пухлини лазером припалюємо всі судини і таким чином обходимося без значної кровотечі. А коли видаляємо злоякісну пухлину в сечовому міхурі, проводимо коагуляцію, щоб розріз швидше заживав і не кровив — це дає змогу одразу після операції, не втрачаючи дорогоцінного часу, почати хіміотерапію. Після стількох проведених операцій я можу сказати, що наша методика — це майбутнє в хірургічному малоінвазивному лікуванні поверхневого раку сечового міхура.
ВЗ А як загалом в Україні проходить впровадження нових засобів лікування урологічних захворювань?
— У Європі зараз проводять не більш як 5-7% відкритих операцій аденоми передміхурової залози, а у нас досі — до 60%, тільки у 40% застосовуються новітні методики. В Україні не вистачає сучасного обладнання, але то не найбільша проблема. Сьогодні є чимало підприємців, які готові вкладати гроші в медицину, та недостатньо обізнаних лікарів, щоб працювати на такому обладнанні. В Україні не існує програми для молодих спеціалістів із опанування техніки роботи на лазерній апаратурі.
Що прикро — не бачу і палкого бажання у молодих спеціалістів вивчати нові технології в оперативному лікуванні урологічних хвороб. Мені пощастило, що я працював із Віктором Степановичем Карпенком — основоположником української урологічної школи. Потрапивши молодим спеціалістом в обласну лікарню, одразу почав у нього навчатися, завдяки чому й отримав базис, а надбудова — це різноманітні конференції Європейської Асоціації Урологів, у яких я брав участь і опановував нові підходи.
ВЗ Чи існують програми навчання молодих спеціалістів?
— Це програми Європейської Асоціації Урологів, є також школа молодих учених, де можна отримати багато цікавої інформації та знання про сучасні методи лікування урологічних хвороб.
ВЗ Які позитиви для хворих у лікуванні за цією методою?
— Усі ендоскопічні методи треба застосовувати за показаннями. Бо інколи потрібна лазерна, а іноді й відкрита операція із пластичними елементами. Коли аденома простати великих розмірів — понад 150 куб см, то ліпше зробити відкриту операцію, бо після того у прооперованого буде краща якість життя, ніж після ендоскопічного втручання. Тобто для кожного пацієнта слід підбирати метод лікування. Але ендоскопічна урологія — найсучасніший метод, і він добре зарекомендував себе у всьому світі. У Європі відкритих операцій майже не проводять, а застосовують і ультразвукове, і черезшкірне подрібнення каменів, лапароскопічне видалення каменів, тобто нині існують усі потрібні методи і техніки, щоб проводити ендоскопію. Крім того, це дуже вигідно економічно. Наприклад, пацієнт після відкритої операції видалення аденоми простати перебуває у нашій клініці тиждень, а у деяких клініках і по 2–3 тижні, після ж ендоскопічної — 3-4, максимум 5 днів у лікарні і, звичайно, реабілітація набагато швидша. Ендоскопічні операції мають і значно меншу ймовірність виникнення ускладнень, спричинених бактеріями. Адже під час відкритих операцій утворюється рана і за наявності інфекції може трапитися її інфікування, а під час ендоскопічних операцій рана відсутня і це вже позитивно. До того ж не розсікаються тканини і не потрібен час на загоювання.
ВЗ А як вам вдалося отримати цю апаратуру?
— «Лазурит» у Києві єдиний апарат. Хоча вже є і в Харкові та Дніпропетровську. Але першим він з’явився у нас і першу резекцію пухлини нирки виконали на цьому апараті саме у нашій клініці півтора року тому. Профінансувала його придбання Південно-Західна залізниця.
ВЗ Чи провели за цей час унікальні операції?
— Пригадую хворого із задавненою сечокам’яною хворобою, коли камінці перекрили вихід із нирок. Вони були досить великими — понад 2 см, причому і в нирках, і в сечоводі! Яку тактику обрали б раніше? Лікарі б визначалися, яка нирка працює ліпше, потім у такій гострій ситуації хворого поклали б на бік, зробили розріз і вставили трубочку для виведення сечі. Навіть не обов’язково видаляли б камені, бо стан важкий, операція складна і хворому небажана довга виснажлива операція і тривале перебування під анестезією. Тому операцію робили б швидко, у результаті камінці б не видалили, а трубочку збоку залишили. А що зараз ми робимо завдяки «Лазуриту»? Без розрізу під відеоконтролем знаходимо камінці в сечових шляхах, дробимо їх лазером, видаляємо і стентуємо — ставимо всередині трубочки, які не видно і які дають змогу повноцінно функціонувати ниркам. Пацієнт уже на другий день ходить, він соціально адаптований. А потім в амбулаторному порядку без наркозу видаляємо ці трубочки і на цьому етапі хворий отримує максимальну допомогу. На 3-4 добу його можна виписувати.
Але якщо хворий має в нирках великі камінці, то ліпше робити перекутанну літотрипсію — цим методом ми ще не оперуємо, бо потрібне нове обладнання, яке зараз на підході. До кінця цього-на початку наступного року воно вже буде у нашій клініці, і ми зможемо повністю закрити операційний цикл і проводити ультразвукове, лазерне дроблення і дроблення великих коралоподібних каменів через шкіру. Тобто тепер, як і в Європі, нам не потрібно буде оперувати пацієнтів з сечокам’яною хворобою.
ВЗ Яка з операцій по видаленню пухлин із нирок вам запам’яталася і чому?
— Кілька місяців тому був у мене один важкий пацієнт, якому завдяки цій технології ми врятували життя. У нього була сечокам’яна хвороба з каменями обох нирок, але в лівій йому кілька років тому проводили невдале дроблення камінців, і в результаті цього нирка зменшилася у розмірах і перестала функціонувати. Тобто у хворого залишилась одна нирка, яка працювала, і до нас він потрапив із ознаками відсутності сечі, бо на той момент камінці вже перекрили прохід. Ми відновили прохідність сечовивідних шляхів єдиної нирки, а потім під час детального обстеження у нього було виявлено ще один камінь саме у цій єдиній нирці, що працювала, плюс пухлину. При тому, що нирка — 12 см, пухлина була 5 см і 2 см — камінець. Пацієнт уже побував у багатьох клініках і всюди відмовлялися від оперативного втручання, бо ризик був великий, а операція — складна. Та його стан вимагав невідкладної допомоги. Ми провели лазерну резекцію нирки, видалили пухлину і камінь у нирці — на 7-му добу його виписали з відновленою функцією нирки! Через місяць чоловік приїхав на контрольне обстеження, тоді йому й видалили дренаж. Німецькі колеги, яким я потім розповідав про цей випадок, сказали, що не робили б такої ризикованої операції, а видалили б нирку і підтримували б життя за допомогою штучної, а згодом пересадили б нову. Але скільки у нас пересаджень нирок? 2–3 на рік. Після тієї операції вже пройшло кілька місяців, пацієнт уже працює, причому фізично і, гадаю, у нього все буде гаразд.
Розмовляв Сергій УХАЧЕВСЬКИЙ, «ВЗ»
ТОЧКА ЗОРУ
Сергій Боровець,
голова Рівненської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України:
Я хотів би підкреслити три проблемні питання, які випливають із ситуацій щодо реорганізації санепідеміологічної служби. Перше пов’язане із станом санітарно-гігієнічного, епідеміологічного, бактеріологічного контролю. Революційні реформи однозначно призведуть до значного погіршення такого контролю. І вже зараз голови держадміністрацій не отримують повної щоденної інформації з цих питань, що є серйозною проблемою. Тож ми наполягаємо на припиненні ліквідації служби, бо вже маємо сьогодні негативні наслідки. Друге питання — кадрове. Нас запевняють, що скорочення відбувається за рахунок вакантних посад та працюючих пенсіонерів, але проаналізуйте кадровий склад в санітарно-епідеміологічних станціях, і ви зрозумієте, що саме люди пенсійного віку нині становлять там висококваліфікований потенціал. Якщо його скоротити, матимемо знову ж таки негативний вплив на стан санітарно-гігієнічного, епідеміологічного, бактеріологічного контролю в державі. Інший аспект кадрової проблеми — перепідготовка фахівців служби для працевлаштування в лікувально-профілактичних закладах. Це нереальна пропозиція. Свідчення того — проблеми з перекваліфікацією спеціалістів на сімейних лікарів у процесі оптимізації первинної ланки. Ми не мали на це необхідних коштів. Звідки вони візьмуться зараз? А де працевлаштовувати основну масу звільнених зі служби — середній медичний персонал, який пропонується переводити на посади медсестер і фельдшерів лікувально-профілактичних закладів. Чотири медучилища області й без того щороку випускають 200-250 випускників, які отримують дипломи без направлення і працевлаштовуються хто як може. Тож на посадах середніх медичних працівників працюють у три-чотири «поверхи» — наприклад, на «декретних» місцях. Звідки ж візьмуться посади для вивільнених працівників санепідстанцій? Третє питання — проведення подібних «реформ» повинне бути забезпечене фінансовим ресурсом. Лише по Рівненській області на проведення компенсаційних виплат працівникам після ліквідації служби потрібно 3 млн 800 тисяч гривень — натомість ми отримали з держбюджету лише 720 тисяч грн. Тож можна говорити про поспішність і непродуманість рішень щодо ліквідації служби, як і про те, що її ініціатором було не МОЗ України — подібні «реформи» здійснюються за лобіювання певних промислово-олігархічних структур, яким ця служба як кістка в горлі на шляху трансферу в Україну контрафактної та неякісної продукції з метою отримання надприбутків. Це підтверджує і той факт, що з МОЗ не опрацьовували та не погоджували проект постанови Кабміну, яка передбачала ліквідацію служби. Також хочу сказати, що ні Державна санепідслужба, ні обласні санепідслужби не були готові до початку реформ, а відтак і не змогли вчасно надати обгрунтовані позиції щодо реорганізації. Одні не вірили, що реформи таки відбудуться, інші вважали, що якось воно та минеться.
Олексій Ремжин,
завідувач санітарно-гігієнічного відділу Запорізької обласної санепідстанції:
Прочитав інтерв’ю з Головою Держсанепідслужби України Анатолієм Пономаренком, опубліковане у «ВЗ» «Реформування санепідслужби: бути чи не бути?» і не знайшов там доводів на захист того, що нині творять із санепідслужбою країни. Замість її реформування маємо реорганізацію… через ліквідацію. Та ще й прикриваємо це дійство начебто рамками адміністративної реформи. Але ж її ще немає! Більше того, самі голови райдержадміністрації обтоптують пороги головного державного санітарного лікаря області з проханням залишити в районах хоча б якусь службу (натомість в області із 18 райсанепідстанцій сільських районів ліквідуються 12!). Навіщо бігти поперед батька в пекло, не проаналізувавши ситуацію? Адже потім з неї доведеться виходити. А як це зробити, хтось знає?
До того ж, ліквідація санепідслужби розпочалася раніше — практично з кінця 2010 року, з указу Президента України, яким затверджено «Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України». Цим положенням і визначені усі етапи її ліквідації. До речі, Положення готував Департамент Держсанепідслужби — тож, мабуть, це єдина наглядова служба, яка знищує себе сама. Так от, зазначеним Положенням було ліквідовано цілий напрям — гігієна харчування, починаючи з нагляду за харчовими об’єктами і закінчуючи лабораторними дослідженнями харчових продуктів. Уже зараз харчові об’єкти виключені із будь-якого ступеня ризику, тож харчового фактора як фактора ризику передачі кишкових інфекцій відтепер не існує! Хіба це не самознищення? І знову підкреслю — не уряд вирішив передати повноваження у сфері безпеки харчових продуктів від Держсанепідслужби іншим службам, а сама Держсанепідслужба від цих повноважень відмовилася. А як можна було, за тими критеріями, за якими оцінюється ступінь ризику для санепідблагополуччя населення від впровадження господарської діяльності (затверджені постановою Кабміну № 869 від 19.09 2012), визначити не фактичний ризик, а кількість народонаселення? Наприклад, питна вода повинна бути безпечною для кожної людини, це аксіома. Ні, вважає Кабмін, питна вода повинна бути безпечною лише для мешканців населених пунктів, де проживає не менше 100 тисяч осіб, напівбезпечною — де не менше 20 тисяч мешканців, а в інших населених пунктах — пий будь-яку воду, це незначний ризик.
Але ж, приміром, у Запорізькій області з 500 господарських питних водопроводів 492 працюють для райцентрів, сіл, малих міст і селищ і лише 8 — для населених пунктів від 20 тисяч мешканців. Тож хочу, щоб усі зрозуміли — відбувається не просто ліквідація Держсанепідслужби як наглядової системи (її закладів, штатів тощо), а й знищення «святая святих» — профілактичного напряму в охороні здоров’я. А це вже трагедія. Нещасна країна, яка дозволяє з собою таке витворяти!
Володимир Загородній,
Голова Української Федерації роботодавців охорони здоров’я:
Керівники закладів охорони здоров’я, як і їх підлеглі, нині перебувають в одному хиткому човнику. З одного боку, головний лікар відчуває адміністративний тиск і як керівник зобов’язаний виконувати накази, з іншого боку, він не може цьому протистояти, бо, як і наймані працівники, розуміє, що в такий спосіб може втратити роботу.
Тож коли сьогодні послухаєш окремих керівників — з реформами у них все як по маслу. А для декого вершина мрій, що для лікарні закупили автомобіль чи якесь обладнання. Це, звичайно, добре. Але причому тут реформи? Реформування — це передусім зміна функцій в системі кожного суб’єкта. А чи змінилися функції лікаря, якого просто «обізвали» сімейним? Теж саме стосується і реформування санепідслужби. Спочатку потрібно було визначити її функції в нинішніх умовах, потім сформувати під цю функцію структуру, а під структуру — штати, а не навпаки. Тоді було б усім зрозуміло — для чого ця реформа. А так ми чітко бачимо лише одну «перспективу»— ліквідація санепідслужби може становити загрозу безпеці країни. До того ж, стаємо свідками прямого порушення чинного законодавства — закону про санепідблагополуччя поки що ніхто не відміняв і не змінював.
Так само ми ініціюємо проведення парламентських слухань в новому скликанні ВР, щоб в цілому оцінити, що потрібно реформувати в охороні здоров’я країни, які ресурси на це потрібно задіяти і, зрештою, якого результату ми очікуємо від реформ, враховуючи їх ризики. Реформи потрібні, але лише за 3-х обов’язкових умов — роздержавлення, децентралізації, автономізації суб’єктів національної системи охорони здоров’я. Одразу зазначу, що роздержавлення — це не приватизація, а відхід від надмірного адміністрування, щоб на місцях керувалися не тими чи іншими наказами, а нормами чинного законодавства, в інтересах найманих працівників, роботодавців і пересічних громадян.
