Зіновій Скірак: Сімейний лікар — вічний студент

Чому саме сімейна медицина?

Стати лікарем мріяв з дитинства. Шлях до мети був нелегким: працював у колгоспі експедитором, служив у війську, був лаборантом і тільки через десять років здійснив свою мрію: вступив до медичного вишу. У моїй родині медиків не було, зате я мав кумира — кардіолога санаторної школи-інтернату для дітей із серцево-судинними захворюваннями, де я навчався, Степана Сидоровича Кароля. Ми його дуже поважали й любили, бо він і справді був ідеалом лікаря.

Коли настав час обирати спеціалізацію, я без вагань зупинився на терапії, бо тут ти ні від кого не залежиш і сам відповідаєш за результати роботи з пацієнтом. Працював спочатку на терапевтичній дільниці, мав іще півставки педіатра, а коли в області розпочався процес імплементації сімейної медицини і мені запропонували пройти курси перепідготовки, охоче погодився, бо вважав, що сімейна медицина — перспективна спеціальність. Своїм девізом обрав вислів: «Сімейний лікар — вічний студент», і це означає, що теорія та практика в моїй роботі досі нерозривно пов’язані. Сімейна медицина відповідає особ­ливостям мого характеру, а ще дає багато простору для самореалізації. Це всеохоплююча спеціальність, бо на дільниці ти і хірург, і терапевт, і педіатр, і дерматолог, і психіатр, отож маєш можливість застосувати всі свої знання.

Головна професійна мета і як її досягти?

Будь-яка людина повинна добросовісно ставитися до своїх обов’язків і завжди пам’ятати, що має видати якісний продукт. Це і є мірилом фаховості кожного. Основне завдання, яке я поставив перед собою, — опанувати сімейну медицину та досягти успіхів саме в цій царині. Наразі за моїми плечима — 17 років роботи в сімейній медицині, я став лікарем вищої кваліфікаційної категорії, підготував й успішно захистив дисертацію, маю понад 30 наукових публікацій — деякі з них використовують ВНЗ України у вигляді актів впровадження.

Але я не кар’єрист, а тому залишився працювати в тому медичному закладі, куди мене направили після закінчення університету. Моя професійна мета — надавати якісну медичну допомогу людям — реалізувалася в невеличкій амбулаторії сімейної медицини. Переконався, що навіть у віддаленому від обласного центру населеному пункті можна надавати високоякісні медичні послуги на первинці. До того ж тут існують безмежні можливості для самовдосконалення. Я працюю в амбулаторії монопрактики, тому всі рішення змушений приймати сам і одразу, а крім того, ще й «практикуюся» в організаційній роботі.

Ваш найбільший професійний успіх?

Для мене це — авторитет у моїх пацієнтів. Тому я дуже дорожу вибором усіх тих людей, які підписали зі мною декларації, а відтак довірили мені місію опікуватися їх здоров’ям. Є серед декларантів люди з інших дільниць і навіть інших регіонів: Хмельницької, Львівської областей. Ліміт в 1,8 тис. пацієнтів уже давно перевищений.

До професійних досягнень записую також те, що на моїй дільниці впродовж багатьох років не зареєстровано жодного випадку дитячої смертності, задавнених деструктивних форм туберкульозу, онкологічних недуг на пізніх стадіях. Це результат профілактичної роботи, яка триває повсякчас.

Пацієнт для вас — це…

Біблія закликає: «Люби ближнього, як самого себе». Пацієнт і є той ближній, така сама, як ти, людина, але з власними болем і переживаннями. Моя ж місія: допомогти їй у лікуванні недуги максимально доступним і комфортним для неї способом. Кожного пацієнта я сприймаю як свого приятеля, завдяки чому процес відновлення здоров’я стає легшим і менш болісним.

Траплялися й неординарні випадки. Якось у наші краї на прощу до Марійського духовного центру, розташованого в селі Зарваниця, який щороку відвідують кілька мільйонів прочан, приїхала дівчина із сусідньої області. У дорозі до святих місць їй стало зле, і в непритомному стані її доправили до нашого фельдшерського пункту під час мого чергування. Реанімаційні заходи, які я провів, не дали позитивних результатів, здавалося, усі шанси та можливості вичерпані, але дівчина не поверталася до життя. І тут мені спало на думку ввести пацієнтці гормональний препарат, хоча він не був показаний. Через кілька хвилин і справді трапилося диво: дівчина опритомніла та розповіла свою невеселу історію. Після тяжкої черепно-мозкової та хребтової травми її прооперували в одній з ізраїльських клінік. Оперативне втручання виконали в такий спосіб, що дегідратація головного мозку забезпечувалася механічним шляхом: під шкіру голови пацієнтки в ділянці тім’яних кісток імплантували два мішечки, при компресії яких відбувався відтік зайвої рідини. Для підтримання життєдіяльності їй необхідні були певні ліки.

«А як ви здогадалися, що саме цей препарат потрібно ввести?» — запитала пацієнтка. «Напевно, Бог допоміг», — відповів я. Покладатися не лише на досвід, а й на інтуїцію доводиться часто…

Позитивний результат важливий не тільки для пацієнта. Це також перемога лікаря, як, скажімо, у ситуації з громадянином Німеччини. Фізичне та емоційне навантаження від переїзду й паломництва позначилися на його здоров’ї. Оглянувши пацієнта, я діагностував інфаркт міокарда. Усі призначення та дії змушений був узгоджувати із хворим, користуючись послугами одного зі священиків як перекладача і ставлячи під записами про кожну маніпуляцію власний підпис. Згодом пацієнта доправили до Тернопільської університетської лікарні, а відтак на батьківщину.

Через кілька місяців я отримав вдячну листівку, у якій німецькі лікарі визнали допомогу, надану на первинному етапі, кваліфікованою. А дружина пацієнта передала мені рушник, де власноруч вишила моє ім’я.

Що найскладніше в роботі сімейного лікаря?

Найважче для мене — не встановлювати діагноз і не лікувати, а змінювати світогляд людини. На жаль, ставлення українського пацієнта до власного здоров’я знач­но відрізняється від позиції іноземців. Варто також згадати про адекватну оцінку свого фізичного й емоційного стану, особливо коли йдеться про людей літнього віку — а їх серед моїх пацієнтів чимало. Тому тішить, що реформи галузі торкнулися й такої проблеми, як відповідальність пацієнта за своє здоров’я. Можливо, це стимулюватиме людей стежити за ним, вчасно звертатися до лікаря.

Правила

Учасником і переможцем конкурсу «Сімейний лікар року — 2019» може стати медик із будь-якого куточка України — фахівець, котрий обрав професію за покликанням! Не має значення, скільки вам років, працюєте ви в державній медицині чи приватній, на селі чи в місті. Важливо тільки те, яку професійну мету ставите перед собою, яких зусиль готові докладати для того, аби ваші пацієнти не хворіли, і як вони оцінюють ваш внесок у їх здоров’я.

Пишіть нам про себе і своїх колег, гідних взяти участь у нашому конкурсі, а ми обіцяємо в кожному випуску газети «Ваше здоров’я» знайомити вас із претендентами на високе звання «Сімейний лікар року — 2019». Переможець конкурсу визначатиметься за результатами голосування на сайті vz.kiev.ua, яке відкриється в листопаді 2019 року.

Чекаємо ваших листів із контактними даними і короткою історією успіху на адресу: [email protected], і не забудьте зробити помітку: «Сімейний лікар року — 2019». Або телефонуйте в редакцію за номером: (067) 238 41 63.