У загальній структурі респіраторно-вірусних інфекцій цей діагноз займає близько 34 %. При цьому гострий бронхіт у дітей і дорослих залишається одним з найбільш міфологізованих захворювань, яке зазвичай уперто лікують антибіотиками, незважаючи на сучасні дані про його природу.
Царство вірусів
Навряд можна вважати новиною, що понад 90 % усіх гострих бронхітів мають вірусну етіологію.
«На цей час встановлено, що тільки Mycoplasma pneumoniaе, Chlamydia pneumoniaе та Bordetella pertussis є невірусними збудниками неускладненого гострого бронхіту у дорослих. Вони спостерігаються у 5-10 % усіх випадків. У вакцинованих пацієнтів цей показник ще нижчий — 3 %. Немає даних про те, що Streptococcus pneumoniae, Haemophilus Influenzae або Moraxella catarrhalis викликають гострий бронхіт у дорослих без попереднього захворювання легенів. І звичайне медичне обстеження не дає можливості відрізняти бактеріальні бронхіти від вірусних на тлі клінічних даних», — розповідає Серхат Унал, декан медичного факультету Університету Hacettepe, Департамент медицини внутрішніх органів, відділ інфекційних захворювань (Туреччина).
«Етіологія гострого бронхіту у більшості випадків не виявляється. Наявність сезонного підйому захворюваності, вік, супутня патологія, вакцинація від вірусу грипу є важливими факторами для специфічних патогенів. Інкубаційний період при гострому бронхіті для вірусної інфекції становить 2-7 днів, при атиповій флорі він триває довше. Варто пам’ятати, що поступовий початок захворювання (протягом 2-3 днів) більш характерний для бактеріальних збудників», — відзначає Хав’єр Гарау, доцент у галузі медицини Університету Барселони (Іспанія), керівник з питань інфекційних захворювань Hospital Universitari Mutua de Terrassa.
Основними причинами розвитку гострого бронхіту визнано аденовіруси, коронавіруси, коксаківіруси, ентеровіруси, риновіруси, віруси грипу, парагрипу та РС-вірус. Частка специфічних патогенів варіює залежно від таких факторів, як наявність епідемії, пора року, рівень охоплення населення вакцинацією. Найчастіше інфекції, спричинені парагрипом, ентеровірусом або риновірусом, розвиваються восени. Віруси грипу, РС-вірус та коронавіруси лідирують взимку і навесні. Але здебільшого з гострим бронхітом асоціюються все-таки віруси грипу.
Stop антибіотик
«Приклад клінічної картини гострого бронхіту з власної практики: чоловік 45 років, не палить, 5 днів у нього спостерігаються непродуктивний кашель, нездужання, закладений ніс, аускультативно в легенях везикулярне дихання. У такому випадку не варто проводити протимікробну терапію макролідами, фторхінолонами або амоксиціліном. Адже недоцільне призначення антибіотиків для лікування інфекцій дихальних шляхів може спровокувати побічні реакції і сприятиме формуванню резистентності до цього класу препаратів. Про антибактеріальне лікування варто замислитися, якщо стан пацієнта не покращиться протягом двох наступних тижнів», — радить Х. Гарау.
Вітчизняні спеціалісти цілком поділяють точку зору іноземних колег. Тож чому досі у 50-79 % випадків при гострому бронхіті призначаються антибіотики?
«Гострий бронхіт, мабуть, один з найкращих прикладів неправильного використання антибіотиків. На мій погляд, це пов’язано з тим, що нерідко згаданий діагноз плутають із загостренням ХОЗЛ, а іноді й з пневмонією. Останній варіант можна виключити без подальших діагностичних процедур, якщо частота серцевих скорочень ≥ 100/хв, частота дихання ≥ 24/хв, оральна температура ≥ 38 градусів, а обстеження легенів показує вологі хрипи та бронхіальне дихання», — рекомендує С. Унал.
Окрім клінічних помилок, які нерідко є результатом великої завантаженості лікаря, на нераціональне призначення протимікробної терапії впливає страх медичного працівника не відповісти очікуванням пацієнта. Адже зв’язок «гострий бронхіт — лікування антибіотиками» сформувався в українського населення ще за радянських часів.
За кордоном цю психологічну проблему намагаються розв’язувати, застосовуючи визначення «грудна застуда» (chest cold) замість терміну «бронхіт». Шість років тому Шотландською мережею коледжів з підготовки керівництв було доведено, що такий прийом допомагає зменшити у 4 рази очікування пацієнта щодо призначення антибіотиків.
В ідеалі лікар повинен пояснити хворому, що за гострого бронхіту немає потреби у використанні згаданої групи препаратів, і розповісти про потенційні ризики, пов’язані з їхнім використанням. Але за браком часу цього майже ніхто не робить. Хоча у міжнародному дослідженні за участю 4000 дорослих пацієнтів з інфекцією верхніх дихальних шляхів або гострим бронхітом було доведено, що така роз’яснювальна робота у середньому займає всього 1 хв.
Нюанси лікування
Проте бувають ситуації, коли антибіотикотерапія все ж таки є виправданою.
У рекомендаціях Національного інституту здоров’я і якості медицини Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії їх рекомендується призначати пацієнтам з гострим кашлем у віці старше 65 років, якщо пацієнт хворий на цукровий діабет, застійну серцеву недостатність або проходить терапію глюкокортикоїдами.
У цю групу також потрапляють усі пацієнти віком старше 80 років, у яких є один з означених критеріїв. Обираючи антибіотик, важливо враховувати регіональні дані щодо резистентності до нього патогенної мікрофлори.
У всіх інших випадках рекомендується противірусна або симптоматична терапія. Необхідно також пам’ятати про усунення з навколишнього середовища тригерів кашлю (наприклад, пилу або лупи) та достатнє зволоження повітря. Лікар повинен вказати хворому на необхідність припинення куріння, у тому числі пасивного. З огляду на те, що показники функції легенів за бронхіальної астми середньої тяжкості і гострого бронхіту однакові, передбачається, що бронходилататори можуть полегшувати симптоматику у пацієнтів з бронхітом. Однак потенційна користь даних лікарських засобів має розглядатися з урахуванням несприятливих ефектів, асоційованих з їх прийомом.
Спеціалісти також радять з обережністю використовувати протикашльові засоби, слідкуючи, щоб вони не ставали на перешкоді одужанню пацієнта. Але основною рекомендацією залишається порада не квапитися з залученням «важкої артилерії» ліків і не йти на поводі у застарілих уявлень хворого про «правильну» терапію.
Марина ЧІБІСОВА,
спеціально для «ВЗ»
