Чому саме сімейна медицина?
Сімейним лікарем бути складно, але цікаво з професійної точки зору, бо ти щодня стикаєшся з новими випадками, твої пацієнти — як новонароджені, так і люди поважного віку. До візиту кожного з них ти маєш бути завжди готовий. Але найголовніше — сімейний лікар знає всю сім’ю, умови проживання, праці, шкідливі звички, тому може убезпечити пацієнта від тієї чи іншої недуги.
Звісно, лікар мого фаху має бути добре обізнаний із різними медичними проблемами, адже доводиться надавати допомогу як терапевт, педіатр, хірург, отоларинголог, офтальмолог, дерматовенеролог тощо. Насправді це не так уже й складно, адже 2-річна інтернатура із сімейної медицини дала нам 10 основних спеціальностей, ще 8 вузьких ми опанували на суміжних кафедрах. Тобто базові знання і навички отримали в повному обсязі. А далі — вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Сімейна медицина швидко розвивається, змінюються методики та підходи до лікування, й ти постійно маєш бути, як то кажуть, у тренді. Особисто мені ще більше утвердитися в професії допомагають курси підвищення кваліфікації, робота за сумісництвом у медичному коледжі та на кафедрі сімейної медицини Буковинського державного медичного університету, активна участь у різноманітних конференціях, тренінгах ЮНІСЕФ і, зрозуміло, постійна самоосвіта.
Головна професійна мета і як її досягти?
Мені дуже імпонує спрямованість сімейної медицини на профілактику. Недостатня медична культура населення, відсутність регулярних обстежень виливаються в сумну статистику задавнених випадків раку, інфарктів, інсультів. Моя ж мета — насамперед зберегти здоров’я людини. Досвід європейських країн доводить: більшість проблем зі здоров’ям на початковому етапі можна вирішити на рівні сімейного лікаря. Тому я працюю над тим, аби мої пацієнти знали: чим раніше вони звернуться до мене, тим швидше одужають, а процес лікування виявиться не таким уже й затратним, адже ліків і платних досліджень потрібно буде менше.
Можливо, це прозвучить банально, але я дуже хочу, аби наша медицина досягла європейського рівня, що дасть змогу українцям не збирати величезні кошти на лікування за кордоном, а отримати не менш якісний пакет медичних послуг удома. Вважаю, перший крок до цього — реформування первинної ланки — уже зроблено. Ми, сімейні лікарі, отримали непогане матеріальне забезпечення у вигляді необхідного обладнання та витратних матеріалів. Реформа дала можливість розподілити потоки пацієнтів, практично позбутися черг у коридорі та самонаправлень на вторинний рівень. Пацієнт повинен знати: сімейний лікар здатен забезпечити його необхідною медичною допомогою, проконсультувати по телефону, вислухати, порадити. Тільки тоді хворі довірятимуть своїм лікарям і вчасно звертатимуться до них.
Ваш найбільший професійний успіх?
Моє покликання — допомагати людям, про це я ніколи не забуваю. Дзвінок від пацієнта серед ночі? Я маю відповісти, адже просто так ніхто лікаря не турбує, звертаються тоді, коли дійсно потрібно. Здорові люди до нас не йдуть — це треба враховувати і відгукуватися на кожне звернення. Пацієнт не погоджується на лікування? Пояснюю, мотивую, переконую… У більшості випадків вдається, і це теж досягнення.
Пам’ятаю, якось у коридорі побачив бабусю — сидить і плаче. Запитую: «Чого ви плачете? Чим я можу вам допомогти?» Старенька скаржиться: «Була в багатьох спеціалістів, кожен розписав лікування, а як саме лікуватися — не знаю. Більше 10 препаратів приписали!» Ми із хворою в усьому розібралися. До речі, після того вона підписала зі мною декларацію і стала моєю пацієнткою. Отже, незважаючи на зайнятість, сімейний лікар повинен знайти підхід до хворого, бо правильно вибудувана комунікація — запорука того, що пацієнт не займатиметься самолікуванням.
Своїм успіхом вважаю кожен день із 17 років роботи в сімейній медицині, а це — сотні вилікуваних пацієнтів.
Пацієнт для вас це…
…людина, яка прийшла до мене з проблемою, і ми повинні вирішити її разом. По суті, це друг, котрий довіряє мені найдорожче — здоров’я. Моє завдання — виправдати його довіру.
У нашій країні сімейний лікар має бути ще й економістом. Якщо в пацієнта певні матеріальні труднощі або він немічний і самотній, часом доводиться й самому збігати в аптеку, докупити дещо за власні кошти. Певно, що польський чи литовський лікар навіть уявити собі такого не може. Ми ж маємо враховувати здатність пацієнта забезпечити власне лікування: імпортний чи вітчизняний препарат краще призначити, дешевший чи дорожчий… Скажімо, викликають мене додому, і я, попри те що нині обов’язкове відвідування хворих удома скасували, йду на виклик, бо знаю: там на мене чекає немовля з високою температурою, онкохворий чи гіпертонік, які не зможуть прийти на прийом.
Що найскладніше в роботі сімейного лікаря?
Колосальне навантаження: у середньому на огляд, встановлення діагнозу, консультування та призначення лікування однієї людини виділяється 15 хвилин. І хоча наразі прийом триває 5 годин, усе-таки цього часу не завжди вистачає, особливо в періоди спалаху ГРВІ та грипу.
А ще ж є робота з документацією. На жаль, поки що «писанина» в лікарів забирає дуже багато дорогоцінного часу, який хотілося б присвятити пацієнтам. Коли перейдемо на електронну документацію й електронну картку пацієнта, думаю, працювати стане значно легше. Первинний рівень — це, по суті, наріжний камінь усієї системи медичної допомоги. Від того, як він працює, залежить ефективність усієї медицини. Тому я усвідомлюю відповідальність, покладену на кожного з нас, і не боюся її.
