Дискусії довкола вибору між страховою та нестраховою медициною тривають як серед медиків, так і серед пацієнтів. Однак аргументувати запровадження страхової медицини лише тим, що так роблять у розвинутих країнах, не варто. Популярною у світі є й інша система фінансування галузі — із «загального котла». Класичні схеми фінансування охорони здоров’я можна розглянути на прикладі німецької та британської систем, оскільки в обох країнах — високі показники як здоров’я, так і якості послуг.
У Німеччині фінансова складова системи охорони здоров’я ґрунтується на соціальному медичному страхуванні. З доходів працівників і роботодавців держава збирає частку коштів (усього понад 15%), які йдуть у лікарняні каси (німецький аналог страхових компаній).
У Великій Британії — інший принцип: медицина фінансується із загальних податків, а не з податків на доходи, як у Німеччині. Загальні податки включені у вартість товарів, які люди купують у магазинах. Отже, кожен покупець товарів і послуг у Британії фінансує охорону здоров’я Сполученого Королівства.
В обох країнах приватні та комунальні заклади конкурують між собою за публічні кошти, які «ходять за пацієнтом». Є гарантований пакет медичних послуг, а все, що поза ним, — платне. Активно працює ринок медичних послуг, де за ринковим принципом перемагає якість для клієнта (пацієнта).
Саме завдяки ринковому принципу надання медпослуг Британія та Німеччина, які мають різні фінансові системи, демонструють співмірні показники їх якості. Страхові моделі медицини з точки зору успішності однакові з нестраховими, якщо вони впроваджуються в ринкових умовах.
Подібна до британської модель ефективна для країн із великою кількістю соціально незахищеного населення та значним тіньовим ринком. З пенсіонерів, безробітних (як реальних, так і неофіційно працевлаштованих) та студентів брати відрахування з доходу не виходить — вони де-факто чи де-юре його не мають. Але всі ці верстви купують товари та послуги, платять ПДВ та акцизи й фінансують у тому числі охорону здоров’я. 20% кожного чеку із супермаркету йдуть у бюджет, а вже звідти — на медицину. Тому головна мета реформ: трансформувати цей компонент фінансування, створити ринкову систему надання послуг і розрахувати економічно реалістичний гарантований пакет медичних пос-луг, який українці зможуть отримати замість абстрактної «безкоштовної медицини».
«На жаль, за обіцянками «страхової медицини» часто приховується некомпетентність у питаннях охорони здоров’я, гра словами та емоціями людей. Однак нічого не зміниться, якщо ми насадимо страховий механізм збору коштів на совкову систему надання послуг, — зазначає в. о. Міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун. — І Британія, і Німеччина мають ринкові, конкурентні, ресурсоефективні надійні системи. Там якісна система надання послуг. Саме вона реально страхує людей, а не те, як зібрані кошти. У європейських країнах охорона здоров’я не є результатом способу фінансування. Фінансування через механізм страхування — скоріше данина історії, аніж свідомий вибір. Ці країни об’єднує принцип «гроші йдуть за пацієнтом», вільний вибір лікаря, автономізовані заклади, які заробляють, а не утримуються, ринкова конкуренція за пацієнта. Саме ті принципи, які ми й впроваджуємо зараз в Україні».
За матеріалами сторінки Уляни Супрун у Facebook та ukrinform.ua
