Головний лікар в Україні — особлива категорія управлінця. Він і швець, і жнець, і на дуді гравець. Але не кожен авторитетний фахівець має «директорський» характер, дипломатичний хист домовлятися з місцевою владою про ремонт даху й заготівлю картоплі для харчування хворих, а в нинішніх умовах — ще й комерційну жилку, украй необхідну для утримання закладу на плаву. Чи можна зробити місію ефективного керування закладом здійсненною, не наражаючи при цьому на небезпеку пацієнтів? Рішення виявилося простим, як і все геніальне: треба розділити обов’язки головного лікаря… між двома професіоналами — генеральним і медичним директорами.
З 1 січня 2019 року набув чинності Наказ МОЗ України від 31.10.2018 р. №1977, за яким функції керівника медичного закладу реалізуватиме вже не головний лікар (таку посаду взагалі виключено з Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуску 78 «Охорона здоров’я» — для нових призначень після 1 січня 2019 року), а генеральний і медичний директори. Головні лікарі, призначені на свої посади до того, як вступив у дію вказаний Наказ, продовжать виконувати свої обов’язки до проведення нових конкурсів.
Отже, революції в один день не відбудеться: по-перше тому, що масові звільнення головних лікарів спровокують повний хаос у галузі, по-друге, високопрофесійних менеджерів, здатних не те що зробити прорив в системі охорони здоров’я, а бодай глибоко вникнути у її специфіку, сьогодні катастрофічно не вистачає. Це означає, що починаючи з 1 січня 2019 року розмежування повноважень генерального директора (директора) як керівника закладу охорони здоров’я та медичного директора буде відображено лише у статутах, структурі та штатному розписі новостворених закладів, а також там, де закінчився термін дії контракту з їх керівником.
Еволюція змін
Передбачено два часові періоди запровадження нововведень. До 1 січня 2022 року на посаду генерального директора (директора) може претендувати особа з вищою освітою магістерського рівня за галуззю знань: «Управління та адміністрування», «Публічне управління та адміністрування», «Право», «Соціальні та поведінкові науки», «Гуманітарні науки», «Охорона здоров’я» та спеціалізацію «Організація і управління охороною здоров’я».
Після 1 січня 2022 року від претендентів на цю саму посаду вимагатимуть диплом про вищу освіту в галузі знань «Охорона здоров’я», «Право», «Соціальні та поведінкові науки», «Гуманітарні науки» та про другу вищу освіту (магістерський рівень) у галузі знань «Управління та адміністрування» або «Публічне управління та адміністрування». Щоправда, ця вимога не стосується керівників закладів охорони здоров’я, що надають тільки первинну медичну допомогу.
На посаду медичного директора також може бути призначена особа, яка має вищу освіту ІІ рівня за ступенем магістра та спеціальністю галузі знань «Охорона здоров’я» зі спеціалізацією «Організація і управління охороною здоров’я». Адже це не просто «медичний консультант» чи заступник керівника закладу — виконання висунутих перед ним завдань потребує управлінського хисту.
Яка доля очікує заступників?
Отже, по суті, посада головного лікаря відходить у небуття: керівником медичного закладу стає генеральний директор, і в «обіг» входить нова посада — «Медичний директор». Відкритим залишається питання подальшої долі заступників головного лікаря.
Крім того, на відміну від директора (головного лікаря) із заступниками не укладається контракт, оскільки така форма трудового договору не передбачена законом. Тобто вони працюють на умовах безстрокового трудового договору.
Чи зможуть заступники головного лікаря із числа лікарів, призначених на ці посади до 1 січня 2019 року, обіймати їх і надалі (у разі введення у штатний розпис закладу посад генерального та медичного директора і розмежування їх повноважень)? Якщо так, тоді чиїми заступниками вони вважатимуться — генерального директора чи медичного?
До того ж поки що взагалі не зрозуміло, чи може останній мати заступників згідно зі штатним розписом. Ці питання потребують невідкладного врегулювання, адже на кону — долі багатьох людей, до того ж заступники головних лікарів також є кваліфікованими медичними менеджерами, і не можна допустити, аби вони опинилися «за бортом» реформ».
