У 2014 році Україна вперше ввійшла до п’ятірки країн світу з найвищим тягарем мультирезистентного туберкульозу. До сьогодні наша держава не може виплутатися з тенет цього небезпечного монстра. Що заважає: спадок минулого, слабкість нинішньої системи чи відсутність чіткої стратегії на майбутнє?
У 2014 році Всесвітня асамблея охорони здоров’я схвалила Глобальну стратегію з подолання туберкульозу на період 2016-2035 рр., головним завданням якої було проголошено досягнення нульового рівня захворюваності, смертності та страждань від цієї хвороби.
Цільовими показниками для досягнення мети в рамках нової Стратегії визнано зменшення рівня захворюваності на туберкульоз нижче 10 випадків на 100 тис. населення, зменшення кількості смертей унаслідок туберкульозу на 95% і показника захворюваності на 90% (порівняно з 2015 роком).
Утім, стратегію реалізовуватимуть поетапно. Перший етап — оптимальне використання вже наявних і нових лікарських засобів, забезпечення загального доступу населення до лікування. Другий — запровадження нових засобів профілактики, лікування та діагностики максимально наближено до місця надання медичної допомоги, зокрема на первинному рівні. Третій етап передбачає інтегровану та пацієнтоорієнтовану систему протитуберкульозної допомоги, інтенсифікацію досліджень і впровадження інновацій у цю сферу, що й допоможе досягнути кінцевої мети стратегії. Однак намітити амбітні цілі виявилося набагато легше, аніж їх реалізувати.
Як засвідчила ВООЗ у своїй доповіді про глобальну боротьбу з туберкульозом у світі у 2017 році, захворюваність на цю недугу зменшується, однак не настільки швидко, аби говорити про успішне просування до мети стратегії (щороку смертність унаслідок туберкульозу в глобальних масштабах знижується приблизно на 3%, захворюваність — на 2%). Туберкульоз посідає 9-те місце серед провідних причин смертності у світі і є головною причиною смерті від будь-якого одного збудника інфекції, випереджаючи навіть ВІЛ-інфекцію/СНІД.
Станом на 2016 рік у світі налічувалося 10,4 млн таких хворих. Не меншу тривогу викликає агресія резистентного туберкульозу. З 2016 року у світі зафіксовано 490 000 випадків туберкульозу з множинною лікарською стійкістю. Поява резистентних штамів мікобактерій туберкульозу виявилася серйозною перешкодою для ліквідації недуги, яку вважали такою, що в ХХІ столітті відійде в небуття.
Епідемія туберкульозу в Україні, яка була офіційно проголошена в 1995 році, досі залишається серйозною проблемою для системи охорони здоров’я і держави в цілому. Зростання захворюваності на туберкульоз в Україні було зупинене у 2004 році. З 2007 року ці показники знижуються (за даними ВООЗ, щороку у середньому на 4,4%), а МОЗ констатує подальше зниження рівня захворюваності (на 5,5% у 2017 році). Проте нині наша держава посідає друге, непочесне, місце в Європі за цим показником.
Згідно з розрахунками ВООЗ, у 2016 році захворюваність на туберкульоз в Україні становила 87 на 100 тис. населення. Проте, за даними рутинного епіднагляду захворюваності на нові випадки разом із рецидивами, цей показник становить 63,9 на 100 тис. населення. Тобто в Україні щороку своєчасно не виявляють близько 23% випадків захворювання на туберкульоз, що обумовлює подальше його поширення.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
