Загальна картина захворюваності медичних працівників на туберкульоз у цілому віддзеркалює проблеми, притаманні їх пацієнтам, однак подекуди фарби згущуються. За даними деяких експертів, ризик захворіти на туберкульоз у персоналу протитуберкульозних закладів у 12 разів вищий, ніж у решти населення. Якщо до 1990 року кількість хворих на туберкульоз медиків визначалася десятками, то нині — сотнями.
Медичні працівники належать до групи підвищеного ризику захворюваності на туберкульоз. На жаль, раніше цю проблему в Україні вивчали епізодично, хоча статистика «била в усі дзвони». Наприклад, у 2006 році на туберкульоз захворіли 700 медиків. Донині частка медичних працівників у загальній структурі хворих на туберкульоз у середньому становить 1,5%, хоча деякі роки виявляються ще «врожайнішими».
Наразі захворюваність на туберкульоз серед населення України дещо знизилася, відтак і медики почали хворіти на цю недугу менше, проте проблема залишається досить гострою. У 2017 році загальний рівень захворюваності медичних працівників на туберкульоз становив 57,4 на 100 тис. населення, медперсоналу протитуберкульозних закладів — 186,5, загальнолікарняної мережі — 53,7.
Упродовж дев’яти років ми разом із кандидатом медичних наук Оксаною Литвинюк досліджували стан захворюваності на туберкульоз медиків Вінниччини. Висновки, зроблені за результатами цього дослідження, варто взяти на озброєння й іншим регіонам. Це допоможе запобігти зростанню професійної захворюваності на туберкульоз серед медичних працівників. Для того аби врахувати всі ризики, необхідно звернути увагу на важливі аспекти захворюваності медиків.
Місце роботи
У цілому від туберкульозу не застраховані ні медперсонал протитуберкульозних закладів, ні працівники загальнолікарняної мережі. Дослідження багатьох авторів різних країн підтверджують: у зоні особливого ризику також перебувають працівники швидкої, патологоанатоми, працівники бактеріологічних лабораторій, стаціонарних і амбулаторних закладів, які безпосередньо не займаються лікуванням хворих на туберкульоз. Утім, вони наражаються на менший ризик порівняно зі своїми колегами — показники захворюваності працівників протитуберкульозних закладів у рази більші, ніж у медиків загальнолікаряної мережі. Зокрема, у Вінницькій області він відрізнявся у 16 разів
Супутні захворювання
Досить вагомим чинником впливу на розвиток туберкульозу в медиків, є наявність супутніх захворювань, зокрема цукрового діабету (коефіцієнт його впливу виявився найбільшим — 4,67) та хронічних неспецифічних захворювань дихальної і травної систем (коефіцієнти впливу — 1,96 та 1,75 відповідно). У таких пацієнтів туберкульоз виявляють частіше, ніж у осіб з іншими супутніми захворюваннями.
Висновок один: лікарі мають дбати про своє здоров’я в цілому, а не лише про захист від інфекції. Це стосується і такого негативного причинного фактора, як шкідливі звички. Їх кількість безпосередньо корелює з ризиком.
Специфіка захворюваності
Узагалі слід зазначити, що інфекційна патологія посідає перше місце в структурі захворювань медперсоналу. При цьому туберкульоз органів дихання лідирує серед інфекційної патології як причина зареєстрованих професійних захворювань медпрацівників, оскільки на його частку припадає більше половини таких випадків. Однією з особливостей професійно-зумовленого туберкульозу є висока частота рецидивів хвороби (18,8%). Також медики переважно хворіють на його легеневі форми (90%).
Пріоритетність профілактики
Зрозуміло, що основним фактором розвитку туберкульозу в медичних працівників є їх безпосередній контакт із хворими з бактеріовиділенням. Однак важливо не тільки забезпечити заходи безпеки під час роботи з такими пацієнтами, а й налагодити систему профілактики на всіх рівнях (раннє виявлення та ефективне лікування, диспансеризація та санаторне лікування для запобігання рецидивам тощо). На жаль, більше половини випадків туберкульозу в медиків виявляють не під час профілактичних оглядів, а тоді, коли вони вже звертаються по медичну допомогу. А це збільшує кількість деструктивних форм захворювання з бактеріовиділенням.
Дієвим заходом профілактики професійно-зумовленого туберкульозу є, по-перше, відбір осіб, які збираються працювати в галузі медицини, особливо у протитуберкульозних закладах, по-друге, їх щорічні профілактичні огляди, флюорографічні обстеження, і по-третє, проведення всього комплексу профілактичних і оздоровчих заходів, у тому числі й превентивної антимікобактеріальної терапії.
Важливу роль у профілактиці нозокоміального туберкульозу має бути відведено заходам інфекційного контролю (адміністративним, інженерним, індивідуальному респіраторному захисту). Усе це допоможе не тільки захистити медичних працівників від професійних ризиків, а й запобігти відтоку кадрів із галузі. Адже під час нашого дослідження з’ясувалося, що лише 73% медиків, які захворіли на туберкульоз, протягом першого року після одужання повернулися до своєї роботи. Решта взагалі втратила інтерес до настільки небезпечної професії.
Як спрогнозувати професійні ризики?
Усі можливі фактори впливу на ризик розвитку туберкульозу в медичних працівників розділили на чотири основні групи: медичні (супутня патологія); біологічні (вік, стать); соціальні (місце проживання, шкідливі звички — тютюнопаління, вживання алкоголю щотижня); професійні (місце роботи, рівень медичної освіти, стаж роботи за спеціальністю). Крім того, визначили визначили відповідні коефіцієнти їх впливу.
За допомогою математичних методів обробки даних ми сформували алгоритм прогнозування ризику розвитку туберкульозу у медпрацівників. Аби з’ясувати, до якої групи (високого, середнього чи низького ризику) належить конкретний працівник, необхідно підсумувати коефіцієнти впливів кожного із факторів за критеріями (див табл. 1), а потім отримане значення порівняти з даними оціночної таблиці (див. табл. 2).
Запропонований алгоритм можна використовувати під час працевлаштування медиків, проведення профілактичних оглядів, напрацювання заходів, спрямованих на зменшення ризиків розвитку туберкульозу в медперсоналу.
Сергій ЗАЙКОВ, доктор медичних наук, професор кафедри фтизіатрії і пульмонології НМАПО ім. П. Л. Шупика
