Виробники ліків укладають партнерські угоди з університетами і викладачами: гроші потрібні всім, а суми — ну дуже солідні. Однак німецькі студенти-медики не хочуть бути заручниками фармвиробників в очах пацієнтів.
Ім’я анестезіолога Йоахима Болдта (Joachim Boldt) колись був дуже відомим у німецькій медицині. Прославився він тим, що запропонував новий препарат — гідроксиетилкрохмаль (ДЕК), замінник плазми крові, виготовлений з кукурудзяного або картопляного крохмалю. У його дослідженнях препарат скидався на панацеєю: стабілізував кровообіг навіть у разі великої крововтраті й допомагав уникнути переливання крові.
Колеги хвалили Болдта. Він отримав винагороду від виробників ДЕК, як пізніше було задокументовано інтернет-сервісом Retraction Watch. Ця людина, напевно, і далі розповідала б студентам про те, наскільки революційним є відкритий ним препарат, якби не розкрилася правда.
Виявилося, що Болдт фальсифікував дані: ДЕК не тільки не допомагав, але і потенційно завдавав шкоди. Розплата за підробку була серйозною — Йоахима Болдта звільнили з посади головного лікаря, позбавили звання професора, а репутація його була втрачена назавжди. Але що робити студентам з отриманими від нього непотрібними знаннями?
Справа Болдта обурила німецьке наукове співтовариство, і воно опинилося перед проблемою: наскільки незалежна медицина? Чи не заангажовані професори, які готують майбутніх лікарів? Наприклад, у Кельнському університеті, котрий щороку одержує шестизначну суму від одного великого німецького виробника ліків, деталі контракту розкривають дуже неохоче. І перед ким відчувають зобов’язання професори Freie Universität Berlin — тільки перед своїми студентами чи ще й фармгігантам, із яким університет уклав угоду про співпрацю? Як викладачі та аспіранти університету Майнца миряться з тим фактом, що розташована в Дармштадті фармацевтична компанія субсидує університетські проекти?
Як лікарю протистояти прийомам виробників ліків?
З одного боку, без стороннього фінансування, наприклад, грошей від фармацевтичної промисловості, університети не зможуть створити у себе гідну технічну базу. Але, очевидно, що фармацевтичні компанії не повинні визначати порядок денний державних університетів. А саме це вони і роблять. Правда, таємно.
15 000 фармацевтичних представників переміщаються по країні
Щоб навчити студентів-медиків розпізнавати приховану рекламу, Берлінська клініка «Шаріте» однією з перших в Німеччині організувала спеціальний семінар Advert Retard. Керівник семінару Пітер Тіннеманн протягом багатьох років підтримував зв’язок з ВООЗ і наполегливо рекомендував організовувати такий семінар. Хоч він і є предметом за вибором, щотижня на ньому збираються 20 учасників. Студенти повинні знати, коли вони підпадають під вплив фармацевтичного лобі і як протистояти цьому.
Він готує студентів до того, що згодом, коли вони стануть лікарями, їх братимуть в облогу медичні представники. За даними Пітера Тіннеманна, майже 15 000 представників фармацевтичних компаній переміщаються по країні з валізами, повними різних препаратів. Близько 20 мільйонів разів на рік вони відвідують клініки і медичні установи. Вони мало говорять про побічні ефекти або витрати, рідко проводять порівняння з іншими, вже перевіреними, методами лікування. Їх цікавить лише одне: просувати власний продукт.
Один із учасників семінару Фрідолін Штейнбейс, 23-річний студент-медик, планує будувати кар’єру в галузі викладання та досліджень. Особливо вразила його лекція директора інституту університетської клініки, де той розповідав про нові ліки для зниження тиску.
«Якби я не знав, що він отримав гроші від виробника за презентацію, я був би переконаний в необхідності призначати цей препарат пацієнтам», — каже Штейнбейс. Але тепер я бачу деякі маркери прихованої реклами. Наприклад, чому професор використовував відеоролики виробника, а не власні? Чому описані тільки позитивні характеристики препарату і приховані можливі побічні ефекти
Майбутні лікарі читають методички для представників фармацевтичних компаній. Крім того, порівнюють медичні журнали, які не друкують рекламних матеріалів, з тими, які живуть на доходи від реклами лікарських препаратів.
Іноді студенти стають детективами і проводять дослідження в клініках і університетах, намагаючись з’ясувати: чим займаються їхні викладачі крім лекцій і хто за це платить. Плата за лекції — це тільки невелика частина доходів. Вплив фармацевтичної галузі полягає у встановленні довгострокового і тісного контакту, завдяки якому професор просуватиме їх інтереси.
Наукові дослідження в США показали, що часті візити представників фармкомпаній в клініки впливають на поведінку лікарів при призначенні ліків. Чим більше продуктів просувається з винагородою або подарунками, тим швидше і частіше їх призначають.
Однак, семінари, подібні до того, що організувала Берлінська «Шаріте», університети не особливо заохочують. «Багато університетів вважають, що такий підхід шкодить їх репутації. Насправді вони не хочуть псувати відносини з представниками фармацевтичної індустрії, тому що їм потрібні гроші », — говорить фармаколог Бруно Мюллер-Ерлінггаузен. Він сам неодноразово читав лекції на семінарі Advert Retard. Протягом дванадцяти років Мюллер-Ерлінггаузен керував Комісією з оцінки лікарських препаратів і визнає: «Наївність лікарів по відношенню до фармакологічної промисловості жахає».
На думку Мюллера-Ерлінггаузена, це також може бути пов’язано з тим, що компанії надають студентам практику в клінічних умовах, платять за навчання і гарне харчування, і, на відміну від вимогливих пацієнтів, торговий представник завжди ввічливий.
Найбільша проблема — дослідження, фінансовані промисловістю
Згідно з оцінками фармаколога Герда Гласко 40 відсотків усіх нових продуктів — це підроблені інновації. Таблетками, що їх оцінюють як інноваційні, але вони не приносять жодної користі, а іноді навіть справляють небажані побічні ефекти, уже нікого не здивуєш.
Нерідко спраглі влади або грошей лікарі охоче допомагали просувати ліки, які ніколи не продавалися на ринку. Був, наприклад, болезаспокійливий препарат Vioxx, побічні ефекти якого приховували, поки в кількох пацієнтів не розвинувся інсульт або серцевий напад. Або препарат для зниження рівня холестерину «Ліпобай», що під час взаємодії з іншими ліками спричиняв ушкодження м’язів.
Досі загальноприйнятою є практика, коли дослідники під впливом інвесторів від фармацевтичної промисловості не розкривають усіх даних, публікуючи лише ту частину роботи, яка відповідає концепції. Численні дослідження в США і в Німеччині показали: спонсоровані дослідження трактують в основному на користь виробників.
За словами Мюллера-Ерлінггаузен, проблема ускладнюється величезним авторитетом білого халата, який дуже рідко ставиться під сумнів на практиці й особливо в суворій ієрархії «лікар-пацієнт». «Часу на роздуми немає, коли потрібна термінова допомога. А ті, кому дозволено робити все, що завгодно, питань не ставлять і не хочуть нічого змінювати. Лікар не революціонер », — із сумом констатує фармаколог.
Автор: Олена Савінова
За матеріалами журналу Spiegel
