Серцево-судинні патології залишаються у трійці лідерів, що спричиняють найбільшу смертність. Системну боротьбу з наслідками інфарктів та ішемічних інсультів уже налагоджено, але тепер неабиякої ваги набувають інші загрози.
Зокрема, нині в 1 тис. на 1 млн жителів планети трапляється раптова серцева смерть. І це дуже тривожні цифри, оскільки від інфаркту гине в 10 разів менше пацієнтів, а від інсульту — у 5 разів. До того ж ця патологія має дуже підступну особливість: пацієнт ні на що не скаржиться і не підозрює про її існування, оскільки серце в нього не болить, задишки немає, почувається добре. Саме це стало причиною смерті першого космонавта України Леоніда Каденюка — напад стався під час пробіжки. Часто такі пацієнти помирають уві сні, на тлі абсолютного благополуччя.
Основний механізм раптової серцевої аритмічної смерті — фібриляція шлуночків. Приблизно 300-400 неорганізованих скорочень на хвилину рівноцінно зупинці серця. На порятунок такої людини лишається 3-4 хвилини, в іншому разі серце не «запустити». Навіть в умовах стаціонару таке не завжди вдається, хіба що пацієнт перебуває в реанімації, підключений до монітора, і йому можна негайно провести зовнішню дефібриляцію. Але це — поодинокі випадки. Що вже казати, коли напад стається далеко від закладу, де людина змогла б отримати таку допомогу.Тому зазвичай у світі помирало 95% пацієнтів із такою патологією.
Крім того, виникали труднощі щодо виявлення людей з ризиком раптової серцевої смерті внаслідок аритмії. Однак шлях до вирішення цих проблем було знайдено.
Вихід є
У 70-х роках минулого століття було винайдено імплантовані кардіовертер-дефібрилятори (ІКД), перший із яких встановили 57-річній пацієнтці госпіталю Джона Гопкінса (США) в лютому 1980 року. Відтоді апарат постійно вдосконалюється, на сьогодні він перетворився на мультифункціональну систему з програмним керуванням і трансвенозною системою електродів. З’явилися дво- й трикамерні прилади. Десятки ґрунтовних досліджень довели ефективність імплантації кардіовертер-дефібриляторів пацієнтам із порушенням серцевого ритму.
Такий прилад має прямий доступ до серцевого м’яза, у ньому використовується значно менша сила розряду, ніж при зовнішньому стимулюванні. До того ж прилад безперервно контролює ритм серця. Якщо воно б’ється занадто швидко, кардіовертер-дефібрилятор надсилає серію стимулюючих рятувальних електричних розрядів, щоб відновити нормальний ритм і запобігти раптовій серцевій смерті. Також, ІКД може функціонувати як електрокардіостимулятор. Якщо ж серце скорочується занадто повільно, сучасний прилад вирішить і цю проблему.
Крім того, нині фахівці навчилися виявляти фактори ризику виникнення шлункових аритмій, аби запобігти їм і встановити ІКД заздалегідь. Це можна зробити за допомогою звичайного УЗД серця, особливо у пацієнтів після інфаркту міокарда. Якщо фракція викиду нижча 35%, то пацієнту обов’язково потрібен кардіовертер-дефібрилятор.
У світі встановлюють 300-400 ІКД на 1 млн жителів. В Україні — лише 1. Останнім часом ситуація почала дещо змінюватися, кількість таких втручань збільшилася в 4 рази, однак їх все одно недостатньо. Не потрібно навіть рівнятися на Західну Європу — нас обігнали Болгарія, Грузія, Білорусь, РФ.
«Прикро визнавати, але Україна перебуває на останньому місці в Європі з вирішення цієї проблеми, — говорить керівник Регіонального центру кардіохірургії, що працює на базі КУ «Одеська обласна клінічна лікарня», завідувач кафедри внутрішньої медицини з курсом серцево-судинної патології Одеського національного медичного університету, експерт МОЗ України з кардіології та кардіохірургії, доктор медичних наук, професор Юрій Карпенко. — Тому українці, які належать до групи ризику, й надалі продовжують помирати. Наприклад, 5% хворих після успішного лікування інфаркту ми втрачаємо саме через те, що їм не встановили кардіовертер-дефібрилятор. І це за високого рівня розвитку української кардіохірургії».
Операція з імплантації кардіовертер-дефібрилятора технічно не складна. Фахівці, які можуть легко впоратися із цим завданням, працюють практично в усіх регіональних кардіохірургічних центрах, де встановлюють серцеві стимулятори. Методику почали опановувати і в обласних лікарнях. Зокрема, на початку цього року перші дві операції з імплантації кардіовертер-дефібрилятора провели у відділенні інтервенційної радіології КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М. В. Скліфосовського Полтавської обласної ради».
«Така технологія запроваджена у світі вже давно і добре себе зарекомендувала. Тож ми робимо все для того, щоб впровадити й у себе увесь спектр втручань, які виконують у світі таким пацієнтам, — розповідає лікар-кардіохірург відділення інтервенційної радіології Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського Гай Пузирьов. — Наразі ми маємо змогу оперуватися хворих з аритмією, і це важливо для них, адже транспортування в інше місто може перетворитися для них на серйозну проблему. Устаткування нашого відділення дає можливість без обмежень проводити такі втручання — маємо два сучасних ангіографи, інше новітнє обладнання, є підрозділ для реабілітації пацієнтів із блоком інтенсивної терапії, висококваліфікований персонал, що пройшов підготовку у кращих клініках України та Європи».
А от у КП «Дніпропетровський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії Дніпропетровської обласної ради» операції з імплантації кардіовертер-дефібриляторів виконують уже майже 20 років. Тобто і фахівці, й заклади готові до проведення таких необхідних втручань. Чому ж тоді їх так мало виконують?
Усе впирається в гроші
Головна причина того, що в Україні кардіовертер-дефібрилятори застосовують надто рідко, полягає у їх вартості. Найпростіші ІКД коштують 5-6 тис дол., складніші — близько 10 тис. дол. На жаль, держава за бюджетні кошти не може дозволити собі закупити достатню кількість приладів. Так, торік на Дніпропетровщині було встановлено 6 кардіовертер-дефібриляторів, придбаних за державний рахунок, на Волині — 4, у Житомирі, Вінниці, Хмельницькому, Черкасах — по 2, у Миколаєві, Івано-Франківську, Ужгороді — по 1, у Києві — 5.
Однак це дуже мало. Головний лікар Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського Григорій Оксак стверджує: «Таких операцій щороку потребують від 30 до 50 пацієнтів. Проте втручання дуже дороговартісне. Звичайно ж, пересічному громадянину такі витрати не по кишені, а державний бюджет не в змозі повністю задовольнити ці потреби регіонів».
Про невідповідність кількості наявних приладів потребам говорять і у Дніпрі. «У регіоні в рік у середньому приблизно 20 пацієнтів потребують таких втручань. Але, зважаючи на кількість приладів, закуплених за державний кошт (наприклад, 6 у 2018 році), ми можемо допомогти лише 30% хворих», — розмірковує директор Дніпропетровського обласного клінічного центру кардіології та кардіохірургії Олена Лугова.
Отже, кардіохірурги обласних лікувальних закладів третинного і навіть вторинного рівнів мають змогу самостійно встановлювати кардіовертер-дефібрилятори, однак постає інше питання: де їх узяти?
Останнім часом усе частіше кошти на придбання кардіовертер-дефібриляторів шукають на місцях, зокрема виділяють їх з обласних бюджетів. Однак у середньому вдається закупити лише 2-3 прилади на рік, бо не всі регіони спроможні на більше. Як, скажімо, Дніпропетровщина, де кардіовертер-дефібрилятори за кошти державного бюджету почали отримувати лише з 2017 року, а до того закуповували в рамках обласної програми. Нині в області також працює програма «Комплексне здоров’я Дніпропетровщини», у якій є розділ «Профілактика серцево-судинних захворювань». У 2018 році фінансування цього напрямку становило 59 млн грн. Коштів наче й не мало, однак і тут, й у інших регіонах віддають перевагу закупівлі стимуляторів — їх за ці гроші можна придбати набагато більше, ніж кардіовертер-дефібриляторів, а отже, врятувати більше хворих.
На місцях шукають й інші шляхи забезпечення цими дороговартісними приладами. Скажімо, Департамент охорони здоров’я Полтавської ОДА звернувся по допомогу до Світового банку, адже в регіоні реалізується субпроект «Запровадження інноваційної моделі системи надання послуг хворим на артеріальну гіпертензію у Полтавській області» спільного зі Світовим банком проекту МОЗ України «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей». До прохання поставилися з розумінням. За словами головного лікаря Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського Григорія Оксака, для Полтавщини за кошти Світового банку заплановано придбати 40 однокамерних і 50 двокамерних кардіовертер-дефібриляторів. Уже оголошено торги, тож медики сподіваються, що отримають такі необхідні пацієнтам пристрої.
В Україні ССЗ спричиняють 67% смертей. Наша країна посідає
1-ше місце у світі і 2-ге в Європі за смертністю внаслідок цих недуг.
За матеріалами who.int
На Світовий банк покладаються й на Вінниччині. Реалізація субпроекту «Складова розвитку системи охорони здоров’я Вінницької області, направлена на покращення медичної допомоги хворим із серцево-судинною патологією» дає змогу залучати як донорські кошти, так і державні.
«У рамках проекту ми не лише поповнюємо та зміцнюємо матеріально-технічну базу, а й проводимо коронарографію, стентування серцевих судин, встановлюємо кардіостимулятори, — розповідає головний лікар КУ «Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології» Володимир Гладких. — Пацієнти, які потребують встановлення кардіовертер-дефібриляторів, звертаються до Департаменту охорони здоров’я Вінницької ОДА і мають можливість отримати їх за кошти бюджету або регіональної програми. Хворих беруть на облік, відповідно формується замовлення на отримання кардіовертер-дефібриляторів. Ми максимально використовуємо бюджетний ресурс і постійно боремося за те, щоб мати можливість забезпечувати своїх пацієнтів».
Однак, попри всі зусилля регіонів, без підтримки держави повністю забезпечити потреби населення в кардіовертер-дефібриляторах не вдасться.
«МОЗ України запевнило, що в цьому році централізовано закупить ще 60-70 дефібриляторів. Однак кардинально змінити ситуацію можна тільки збільшивши фінансування на придбання таких приладів у десятки, а то й у сотні разів. Для цього має бути розроблена окрема державна програма, яка допоможе поступового нарощувати темпи і бодай впродовж 10 років вийти на рівень встановлення 30-40 дефібриляторів на 1 млн населення, — переконаний експерт МОЗ України з кардіології та кардіохірургії Юрій Карпенко. — Доки в нас не навчаться правильно рахувати витрати держави, пов’язані із захворюваністю населення та його смертністю, змін не буде. Адже всім зрозуміло: втрата працездатної особи від раптової смерті обійдеться державі набагато дорожче, ніж придбання того ж дефібрилятора, адже пацієнт добре почуватиметься й ще десятки років працюватиме на благо суспільства. Діагностування також не потребує великих затрат: 70% таких хворих можна виявити за допомогою УЗД в кардіоцентрах. Потрібно лише налагодити чітку систему фінансування їх подальшого планового лікування».
Світлана ТЕРНОВА, Ірина ХОМЧУК, «ВЗ», Ніна КОНДРАТЮК, Олеся ШУТКЕВИЧ, Олена ОСТРЯКОВА, спеціально для «ВЗ»