У медицині він обрав шлях, який не обіцяє ані слави, ані грошей. Його пацієнти — діти з ДЦП та травмовані українські вояки. Їх він повертає до життя і вчить цьому своїх студентів. Адже впевнений, що лікар-реабілітолог — це професія майбутнього. За свою безкорисливу й подвижницьку роботу Євген Страшко удостоєний відзнаки Президента України «За гуманітарну участь в АТО».
ВЗ Медицину обрали свідомо?
удостоєний відзнаки Президента України «За гуманітарну участь в АТО»
— Усі наші вчинки, мрії, рішення нерідко залежать від зовнішніх обставин. Одного разу я потрапив на день відкритих дверей у Полтавське медичне училище (нині — коледж) і… відчув романтичний потяг до цієї професії. То була любов з першого погляду! Тож, закінчивши 8 класів, вступив до училища. Вчився на «відмінно», усе мене захоплювало. Мріяв згодом стати лікарем. Проходячи повз Полтавський медичний стоматологічний інститут і бачачи зграйки студентів та відчинені вікна аудиторій, думав: «Невже й мені колись випаде щастя тут вчитися?!»
ВЗ І мрія здійснилася…
— Так, але вже після армії. Служив я в Києві, у роті почесної варти (нині — полк Президента України). То було корисно, як і для кожного чоловіка, а ще, відверто кажучи, важко, проте престижно й цікаво. Потім вступив до Полтавського медичного стоматологічного інституту. Обрав лікувальний факультет, учився й одночасно працював, закінчив курси лікувального масажу. Проте не думав, що саме ці вміння й досвід пізніше визначать мою долю.
ВЗ І як це сталося?
— Після закінчення вишу, звісно, постав перед проблемою працевлаштування. Якраз у цей час у Полтавській обласній клінічній дитячій лікарні створили реабілітаційні ліжка для дітей із ДЦП. Пішов до керівництва лікарні і з порога заявив: «Хочу у вас працювати…» Мене взяли, і так я став лікарем-реабілітологом.
Це був свідомий вибір. По-перше, я люблю дітей. По-друге, мав надію на те, що мої знання лікаря в поєднанні з практичним досвідом масажиста допоможуть підвищити якість життя малюкам із такою складною недугою, як ДЦП. Згодом, у 2001 році, мені випала нагода пройти восьмимісячне стажування в Польщі, у клініці реабілітаційної медицини. Саме тоді я вперше почув про мультидисциплінарний підхід до реабілітації — цей напрямок в Україні лише формувався. Потім була клінічна інтернатура в нашій, тоді вже Українській медичній стоматологічній академії (УМСА) за фахом «Лікувальна фізкультура, спортивна медицина», далі — стажування в реабілітаційній клініці в Естонії з подальшим підтвердженням фаху лікаря-реабілітолога європейського зразка.
Наша молодь активно долучається до роботи — ми прихильники раннього початку практичної діяльності майбутніми лікарями.
Євген Страшко
ВЗ Ви тривалий час працюєте в центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, розробили й запатентували власну методику їх реабілітації.
— Аби знайти спосіб ефективного впливу на організм дитини, який дасть змогу не тільки зменшити наслідки ДЦП, а й задіяти його власний адаптаційний потенціал, я вивчав зарубіжний і кращий український досвід.
Мій патент на корисну модель за №60934 має назву «Спосіб лікування дітей, хворих на спастичні форми дитячого церебрального паралічу». Його було зареєстровано 2011 року. Метод полягає в комплексному реабілітаційному впливі на спіралеподібні кінетичні м’язові ланцюги. Ефективність його доведена, він апробований на практиці й дає значно кращі результати, аніж деякі загальноприйняті способи. Через вправні руки нашої дружної команди колег-однодумців пройшло майже 3 тисячі маленьких пацієнтів. Розроблена мною методика входить до протоколу лікування нашого центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, який, до речі, минулого року святкував десятилітній ювілей.
ВЗ Нині, коли зайнялися науковою діяльністю, не полишаєте практичну медицину?
— У жодному разі! Розробляючи патент, я досліджував стан здоров’я дітей із ДЦП різних вікових груп. Саме так і розпочалася моя наукова діяльність. Далі була робота асистентом на кафедрі УМСА, підготовка дисертації з проблем комплексної реабілітаціїї дітей із ДЦП, яку захистив у травні 2017 року. Однак увесь цей час я займався головним — лікував.
ВЗ Чи думали ви, що ваша методика лікування дітей із ДЦП стане в пригоді під час реабілітації наших вояків-патріотів, яких скалічила війна?
— Звичайно ж, ні. Хто міг уявити, що сусідня «братня» держава почне воювати з Україною?! Коли це трапилося, я сказав собі: «Це і моя війна…» Як співробітник кафедри консультую пацієнтів КЗ «Полтавський обласний клінічний госпіталь для інвалідів війни» Полтавської обласної ради, де проходять реабілітацію учасники бойових дій. Ось на цьому лежаку випробували на собі нашу реабілітаційну методику понад 200 вояків. Працював із ними як волонтер — у позаробочий час, у вихідні, вбачаючи у цьому свій борг і обов’язок перед захисниками України.
Після поранень, контузій у багатьох із них з’являються проблеми неврологічного й ортопедичного характеру. Щоб їх усунути, я застосував методику, розроблену для дітей, — після деякої корекції вона вдало «лягла» на дорослі тіла.
Свої принципи й методи я доношу до колег і студентів. Наша молодь активно долучається до роботи — ми прихильники раннього початку практичної діяльності майбутніми лікарями.
Мультидисциплінарний підхід — це не просто огляд пацієнта кожним фахівцем із членів команди й призначення ним лікування, а спільно розроблена багатовекторна програма реабілітації хворого.
Євген Страшко
ВЗ Чи відповідає реабілітаційна медицина в Україні європейським стандартам?
— Якою має бути реабілітаційна медицина, уперше усвідомив після стажування в Естонії. А чітке розуміння того, як має розвиватися ця галузь, сформувалося після ознайомлення з принципами медичної реабілітації в Медичному центрі Сорока в місті Беер-Шева (Ізраїль), де я побував торік. Найбільше мене там вразили простота, доступність, максимально ранній початок реабілітації і командний підхід до її проведення. Наприклад, пацієнт після кульового поранення в ділянку грудної клітки вже на сьомий день потрапляє у відділення реабілітації, а хворий після онкологічної операції на хребті — на третій-четвертий тощо.
Крім того, здивування й захоплення викликав зовсім інший підхід до реабілітації: там завдання ставлять не лікарю, а пацієнту — ти мусиш, ти можеш, ти все здолаєш. І це діє! Перевагу надають активним фізичним вправам, а за допомогою комп’ютерних технологій нейром’язової апаратури досягають ефекту зворотного зв’язку. Вразили й надзвичайно позитивне емоційне налаштування медичного персоналу.
Згадую і стажування в Естонії, де ми вивчали європейські стандарти медичної реабілітації, роботу мультидисциплінарних команд. У цій маленькій балтійській країні я теж спостерігав надзвичайно високу повагу держави до лікаря й до пацієнта, що стає фундаментом ефективності лікування. Вона вимірюється за певною шкалою: пройшов 5-6 процедур, є поліпшення — метод діє. Ні? Шукають інші методики.
ВЗ Але ж і у нас сьогодні впроваджують європейський підхід до реабілітації — у багатьох реабілітаційних центрах країни створені й діють мультидисциплінарні команди.
— Це так. Проте не всюди правильно розуміють зміст такої роботи. Мультидисциплінарний підхід — це не просто огляд пацієнта кожним фахівцем із членів команди й призначення ним лікування, а спільно розроблена (звичайно ж, після обстеження всіма цими спеціалістами) багатовекторна програма реабілітації хворого. Ідеться про взаємодію психолога, реабілітолога, фізіотерапевта, соціолога тощо. Вони разом обирають стратегію лікування й соціальної адаптації людини, яка пройшла війну і котрій потрібен час, аби влитися в мирне життя. Якщо, приміром, реабілітолог відновлює фізичні функції організму: усуває спастичність, скутість рухів, болісні відчуття, то ерготерапевт допомагає пацієнту повернути навички повсякденної активності — одягатися, споживати їжу тощо. Уся команда працює над цим, і тут ключовим моментом є ранній початок реабілітації, а обов’язковим — тестування: як хворий, крок за кроком, наближається до накресленої мети.
ВЗ Тобто, на ваше переконання, нам іще вчитися і вчитися…
— Відверто кажучи, ми перебуваємо на початку шляху до системної, цілеспрямованої реабілітації з мультидисциплінарним підходом, у центрі якої — пацієнт. До відома: реабілітаційна медицина народилася в середині ХХ століття, коли необхідно було повертати до життя учасників Другої світової війни. Нинішня неоголошена війна змусила нас задіяти такий фах, як лікар-реабілітолог. Добре, що наразі в НМАПО ім. П. Л. Шупика під керівництвом доктора медичних наук, професора Олександра Владимирова перші курси спеціалізації за названим фахом проходять лікарі України. Наші провідні науковці й практики з реабілітаційної медицини нині все частіше стажуються в Європі, де запозичують цінний досвід.
У державі нарешті видано сертифікований переклад Білої книги з фізичної та реабілітаційної медицини, де розкрито головні аспекти цієї, фактично нової для нас, лікарської спеціалізації. По всій країні створюються реабілітаційні центри та відділення. Я переконаний: ця дуже актуальна на сьогодні професія невпинно розвиватиметься.
ВЗ Чи готові наші сьогоднішні студенти працювати лікарями-реабілітологами?
— На лекціях я розповідаю студентам і про власну методику, і про нові європейські підходи до фізичної реабілітації пацієнтів, котрі бачив під час зарубіжних стажувань. Люблю ділитися новим! Цьому мене навчила моя наставниця — кандидат медичних наук Лариса Котова, яка відкрила мені дорогу в професію.
Є серед моїх вихованців талановиті хлопці, котрі, впевнений, оберуть цей фах справою свого професійного життя. Два роки тому один студент нашої академії із роботою з проблем фізичної реабілітації виборов друге місце на науковому конкурсі студентських робіт у Харкові й отримав диплом за найкраще володіння матеріалом. Це мене тішить, як і те, що спільно зі студентами ми зараз розробляємо й готуємо до практичного застосування методику експрес-реабілітації для наших вояків, що перебувають на фронті, у польових умовах. Програма доступна, нескладна, адаптована до найпростіших умов життя солдата й допоможе його організму впоратися з навантаженнями, запобігти зриву адаптації. Вона включає такі аспекти, як ауторелаксація, динамічні лікувальні та дихальні вправи, стабілізація гіпотонічних м’язів, релаксація діафрагми з урахуванням напрямку м’язових спіралей.
Упевнений, реабілітаційну медицину розбудовувати саме молодим медикам. Так вважаю, бо бачу, як у нашому суспільстві тяжіють стереотипи минулого. До того ж галузь не потребує великих витрат! На міжнародних курсах із проблем реабілітації, котрі торік проводили американські науковці й практики у Вінниці, я почув таке: «Реабілітаційне обладнання — важлива річ, але вдумлива й розумно розроблена програма роботи команди фахівців дасть вагоміший результат, ніж будь-який сучасний прилад».
ВЗ А скажіть, крім роботи, чим іще захоплюєтеся?
— У вільний час пишу вірші, навіть колискову для онука написав. Люблю бальні танці, особливо аргентинське танго. А взагалі, люблю життя і людей. По-моєму, це головне.
Ніна КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ»
