Чому саме сімейна медицина?
Моя історія не видасться унікальною. Як практично кожен студент-медик, я малював собі кар’єру поважного спеціаліста «вузького» профілю. А потім настав епічний фінал — у вишах його називають розподілом. Нам, випускникам, котрі навчалися за державним замовленням, дали зрозуміти: сімейна медицина потребує вас, тож час віддавати борги.
Усе починалося не дуже добре. Але, як то кажуть, курчат восени рахують. Стартувала медична реформа (справжня, а не її імітація), і сімейні лікарі, терапевти та педіатри опинилися в епіцентрі подій. Жити в період змін — це великий вик-лик, але й великі можливості. Я повірив у зміни, вирішив ними скористатися. Перший результат, котрий помітив, — пацієнти почали інакше сприймати сімейного лікаря. Він тепер для них — не диспетчер з видачі лікарняних і направлень до «вузьких» фахівців, а лікар, здатний допомогти вирішити більшість проблем.
Головна професійна мета та як її досягти?
У студентські роки я мав звичайну, можна навіть сказати — банальну мету й доволі чіткий, простий план дій: здобути спеціальність, влаштуватися на роботу в престижний медичний заклад, стати хорошим фахівцем. Нині ж пріоритети змінилися — потрібно повсякчас розвиватися, опановувати нові навички, розширювати спектр умінь, здобувати сучасні актуальні знання. Тим паче що можливості, котрі на сьогодні відкриваються перед сімейним лікарем, досить широкі. Тому я постійно вчуся й ділюся здобутими знаннями з колегами. Скажімо, пройшов підготовку регіональних тренерів ICPC-2, а потім навчив інших лікарів користуватися новою класифікацією. Нещодавно завершив навчання для національних тренерів і супервізорів mhGAP, мета якого — надавати допомогу пацієнтам із психічними, неврологічними розладами, а також із проблемами, пов’язаними з вживанням психоактивних речовин. Тож попереду ще багато роботи, яка, дуже сподіваюся, дасть змогу запровадити вказану програму в моєму регіоні.
Ваш найбільший професійний успіх?
Напевно, те, що я став, як висловилася одна моя пацієнтка, «популярним лікарем». У важкі моменти (а такі раз по раз трапляються в кожного з нас) додає сил розуміння того, що велика кількість людей довірила тобі своє здоров’я, а часом і життя. Це ще більше стимулює до самовдосконалення, продовження навчання, аби виправдати виявлену довіру.
Чим я справді пишаюся, то це високим рівнем охоплення моїх пацієнтів вакцинацією. Попри ситуацію з кором у країні багато людей відмовляються від вакцинації проти не менш небезпечних хвороб. Спілкування з кожним таким пацієнтом — виклик, оскільки доводиться боротися з хибними, але глибоко вкоріненими переконаннями. Це потребує багато часу і зусиль. Але коли вдається досягти успіху, відчуваєш неабияке задоволення: я не лише виконав свій обов’язок захистити від недуги конкретну людину, а й зробив свій невеличкий, однак конче необхідний внесок у створення колективного імунітету.
Пацієнт для вас — це…
У новій системі пацієнта прийнято вважати клієнтом. А клієнт, як відомо, завжди правий. Проте я не зовсім погоджуюся із такими твердженнями. Для мене пацієнт є компаньйоном. Ми разом працюємо задля досягнення спільної мети — його здоров’я. Зрозуміло, що в таких стосунках не повинно бути підозр і недовіри. Пацієнт має бути чесним і відвертим, а лікар — чітко розрізняти випадки, коли можна піти на компроміс, а коли твердо стояти на своєму задля блага людини, навіть якщо їй це не сподобається. Я дуже радий, що тепер пацієнти можуть вільно обирати лікаря. Працювати з людьми, котрі зацікавлені у твоїй допомозі, набагато простіше й приємніше.
Що найскладніше в роботі сімейного лікаря?
Одним із чинників, які значно ускладнюють роботу лікаря, є велика кількість традицій і переконання пацієнтів у тому, що лікар обов’язково їх дотримуватиметься. Якщо ви не встановлюєте діагнозів на кшталт «вегетосудинна дистонія», не «прокапуєте» пацієнтів з артеріальною гіпертензією, не призначаєте ліків із недоведеною ефективністю, боретеся за збільшення охоплення вакцинацією, розповідаєте про те, що зміна способу життя часто ефективніша за медикаментозне лікування, вважаєте, що лікар у вільний час повинен професійно розвиватися, а не бігати по викликах, то прийміть мої співчуття: комфортно ви навряд чи почуватиметеся. Це один із викликів наших реалій — не зламатися й не почати робити «так, як усі». Однак майбутнє — саме за такими, прогресивними й упевненими в собі, сімейними лікарями.
