Попри стрімкий розвиток медичної науки, яка на сьогодні може похвалитися майже фантастичними досягненнями, препаратів, котрі дали б змогу повністю відмовитися від переливання донорської крові та її компонентів, досі не створено. Тому належна організація роботи закладів, які збирають і обробляють кров, усе ще залишається одним із найголовніших завдань сучасної медицини.
Україна успадкувала радянську систему служби крові, яка була децентралізованою. Більше того, ця система, створена ще у 70-х роках минулого століття, фактично збереглася до наших днів: у великих багатопрофільних лікарнях працюють відділення трансфузіології, що самостійно заготовляють кров, розподіляють на компоненти та видають своєму ж лікувальному закладу, тобто забезпечують його потреби. Обласні станції переливання крові готують кров та її компоненти для менших лікарень, а також поповнюють дефіцит, що виникає у великих закладах.
Сьогодні в Україні 40% крові заготовляють саме такі відділення трансфузіології, яких налічується близько 400. Однак їхній персонал не має належної кваліфікації, а самі відділення — якісного обладнання ані для переробки, ані для тестування. Унаслідок цього майже половина крові, котру заготовляють в Україні, не відповідає не лише європейським стандартам, а й українським національним нормативним документам.
Давно було зрозуміло, що засади та принципи роботи вітчизняної служби крові вимагають кардинальних змін. І харківські трансфузіологи зважилися на перший крок.
Чужий досвід — на власний ґрунт
У країнах Західної Європи служба крові працює централізовано. Заготівлею, зберіганням і переробкою, як правило, монопольно займається центр служби крові, який обслуговує територію з населенням від 2 до 8 млн. Оскільки тестування та переробка крові — високоспеціалізований, а отже, затратний напрямок медичної діяльності, то економічно набагато доцільніше створювати великі центри. Вони переробляють кров і забезпечують її компонентами всі лікувальні заклади певного регіону. У лікарнях натомість існують тільки банки крові, які отримують компоненти крові, готують хворих до трансфузій, правильно підбирають компоненти для конкретного пацієнта, спостерігають за його станом після проведення процедури тощо.
Запровадження централізованої моделі служби крові на регіональному рівні
Прикладом для харків’ян стали служби крові країн:
- Балтії;
- Польщі;
- Туреччини;
- Фінляндії.
Централізовану модель служби крові на регіональному рівні Харківська область почала запроваджувати в 2005 році — першою в Україні. На даний час із 36 відділень трансфузіології, які перебували в підпорядкуванні великих лікувальних закладів області, залишилося усього 15. Але й вони займаються винятково заготівлею крові, не переробляючи її. Усю отриману кров протягом 5-6 годин доставляють до КЗОЗ «Харківський обласний центр служби крові». Тут її переробляють відповідно до сучасних міжнародних вимог і зберігають, а лікувальні заклади отримують компоненти за потреби. Заготовляють кров і виїзні бригади донорського центру.
Крім того, у Харківському обласному центрі служби крові (ХОЦСК) впроваджено автоматизовану інформаційну систему SMART, за допомогою якої створено механізм єдиного обласного інформаційного простору регіональної служби. Результат запровадження зарубіжного досвіду не забарився: завдяки концентрації фінансових ресурсів і придбанню сучасного обладнання ХОЦСК вдалося вийти на європейські стандарти заготівлі та переробки крові.
Досвід і напрацювання трансфузіологів Харківщини щодо створення централізованої моделі служби крові не залишилися непоміченими — їх використали під час розробки «Стратегії розвитку національної системи крові України на період до 2022 року», яку в лютому 2019 схвалив Кабінет Міністрів України.
Людський фактор відсутній
Щоб нарощувати обсяги заготівлі крові та підвищувати її якість, у ХОЦСК постійно оновлюють обладнання, закуповуючи те, що відповідає європейським стандартам. Так, цього року придбали і запустили в роботу Cobas s 201— повністю інтегровану систему світового рівня для NAT-скринінгу донорської крові та її компонентів, що дає змогу виявляти інфекцію в крові донорів навіть на ранніх стадіях зараження.
«Відтепер ми маємо на озброєнні комплекс обладнання, яке у виробничій трансфузіології вважають «золотим стандартом» обстеження донорської крові та її компонентів, — розповідає головний лікар КЗОЗ «Харківський обласний центр служби крові» Вадим Яворський. — Це комбінація імунохемілюмінесцентного аналізу (ІХЛА), що дає змогу виявити антитіла (його було запроваджено в роботу у 2012 році), та молекулярно-генетичного дослідження на основі полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР-скринінг), яке виявляє віруси на ранніх стадіях. Усі процеси повністю автоматизовані, «людський фактор» відсутній, що істотно знижує ризик лабораторної помилки і гарантує високий рівень інфекційної безпеки трансфузій компонентів крові».
Соцмережі допомагають формувати кероване донорство
Однак найціннішим ресурсом служби крові все-таки залишаються донори. Один із них — Петро Кислинський, і у 2019 році він відсвяткував своєрідний ювілей: 40 років донорського стажу і більше 100 кровоздач. У молоді роки будував Байкало-Амурську магістраль, де часто рятував людям життя. Багато разів йому доводилося здавати кров для воїнів-афганців і бійців АТО. Благородну справу батька сьогодні продовжує син Костя.
Таких донорів, як Петро Кислинський, котрі з року в рік регулярно здають кров, називають кадровими. Вадим Яворський переконаний: чим більше буде кадрових донорів, тим рідше виникатиме дефіцит донорської крові та вищим буде рівень інфекційної безпеки.
«Сьогодні ми намагаємося залучати до донорства не просто «людей з вулиці», а насамперед донорів, які вже здавали або систематично здають кров чи плазму, — ділиться досвідом головний лікар. — Саме за рахунок керованого донорства й плануємо забезпечувати необхідну кількість донацій. Крім того, завдяки такому підходу відчутно підвищуємо рівень інфекційної безпеки крові, адже стан здоров’я цієї категорії донорів перебуває під постійним медичним контролем. Останніми роками ми не лише сформували певний штат кадрових донорів, а й змінили їхній світогляд, а також підходи до організації роботи з населенням.
Багато років поспіль ми організовували донорство разом із центральними районними лікарнями та поліклініками. Наразі ж робимо більший акцент на соціальні мережі та колективи — виші, підприємства міста й області, громадські організації. Активно розвиваємо й таку форму роботи, як корпоративне донорство, укладаємо меморандуми про співпрацю з вищими навчальними закладами та підприємствами. Розвиток керованого донорства є, безумовно, одним з основних факторів, котрі дали змогу помітно зменшити дефіцит донорської крові».
Централізація й кероване донорство гарантують якість та інфекційну безпеку донорської крові та її компонентів, переконані харківські трансфузіологи. 15 років тому, пригадують у Харківському обласному центрі служби крові, у них відбувалося 45 тис. донацій на рік і відчувався постійний дефіцит донорської крові. При цьому 50% еритроцитів забраковували ще на етапі заготівлі, переробки та транспортування. Сьогодні ж сумарні втрати від заготівлі до доставки у лікувальний заклад не перевищують 3%.
«Це переважно природні втрати, зокрема спричинені хільозом, що може виникнути в разі недотримання донором відповідної дієти напередодні кровоздачі, — пояснює заступниця головного лікаря ХОЦСК з медичної частини Олена Малигон. — Частку браку через виявлення інфекційних агентів вдалося знизити до 1,5%».
Кадри, що мають вирішувати все
Завдання виробничої трансфузіології — своєчасно забезпечити медичні заклади регіону необхідною кількістю якісних компонентів крові. Харківські трансфузіологи запевняють: до роботи в умовах реформованої медицини готові і технічно, і організаційно, й ідеологічно. Слово — за лікувальними закладами, де вже наступного року мають бути створені структури, котрі забезпечуватимуть якісне надання трансфузійної допомоги хворим, — так звані лікарняні банки крові.
«Фахівці ХОЦСК для закладів охорони здоров’я розробили стандартні операційні процедури щодо порядку отримання, транспортування та зберігання компонентів крові, дотримання вимог «холодового ланцюга», техніки переливання компонентів крові, проведення імуногематологічних досліджень перед трансфузіями, — розповідає Вадим Яворський. — Крім того, спільно з кафедрою анестезіології, інтенсивної терапії, трансфузіології та гематології Харківської медичної академії післядипломної освіти ми розробили тематичні цикли для лікарів, які охоплюють нагальні питання клінічної трансфузіології відносно призначення компонентної терапії, трансфузійної імунології, організації трансфузіологічної допомоги в закладі охорони здоров’я та інші, не менш актуальні, теми».
Однак попри спільні зусилля фахівців і викладачів, кадрове забезпечення залишається однією з найактуальніших проблем вітчизняної трансфузіології. На даний час в українських медичних вишах спеціалістів із виробничої трансфузіології не готують.
«Досвід передається, як то кажуть, із вуст у вуста. Лікарі, що приходять працювати до центрів крові, вивчають трансфузіологію в процесі роботи. Інакше ніяк. Підготовка таких фахівців відбувається лише в трьох закладах післядипломної освіти (Києва, Харкова та Львова) на тримісячних курсах», — розповідає Олена Малигон.
«Не краща ситуація і в галузі клінічної трансфузіології, — додає Вадим Яворський, — для студентів-медиків передбачено тільки тижневий курс. Цього, м’яко кажучи, недостатньо. Особливо коли йдеться про підготовку анестезіологів і реаніматологів, котрі у своїй роботі найчастіше стикаються з необхідністю трансфузій компонентів крові».
У відповіді на запитання, якою має бути реформована служба крові, харківські трансфузіологи одностайні: централізованою і підпорядкованою державі. Наприкінці серпня цього року Харківська обласна рада вже прийняла рішення, що змінило статус Харківського обласного центру служби крові відповідно до вимог реформи системи охорони здоров’я України. Тож, як то кажуть, далі буде.
Інна САРІОГЛО, спеціально для «ВЗ»
