Цукровий діабет — величезний тягар для систем охорони здоров’я країн усього світу, оскільки захворюваність на цю недугу неухильно зростає. За даними Міжнародної федерації діабету (IDF), сьогодні понад 425 млн людей у світі страждають на цукровий діабет, що на 10 млн більше, аніж два роки тому.
Згідно з даними офіційної статистики в Україні зареєстровано понад 1,3 млн хворих на цукровий діабет (ЦД). Цифра, на жаль, не остаточна, адже майже 50% українців не знають про свою хворобу. Це ще більше посилює тягар для системи охорони здоров’я, оскільки до лікаря пацієнти звертаються тоді, коли вже розвинулися ускладнення ЦД у вигляді нейро-, ретино-, нефропатій, виразки стопи або кардіоваскулярних порушень.
«Ми працюємо за європейськими стандартами, слідкуємо за всім, що відбувається в Європі, США, та намагаємося дотримуватися європейських алгоритмів, — говорить Валерія Орленко, завідувачка науково-консультативного відділу амбулаторно-профілактичної допомоги хворим з ендокринною патологією ДУ «Інститут ендокринології і обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України», кандидат медичних наук. — Отже, наші результати щодо досягнення кінцевих терапевтичних точок зіставні з отриманими закордонними колегами. За даними світової статистики, на жаль, декомпенсованих пацієнтів значно більше, аніж компенсованих. Тут багато факторів: і пацієнт повинен докладати певних зусиль, і лікар зобов’язаний адекватно допомагати. Мають бути забезпечені можливості діагностики та контролю ЦД. Тобто є низка проблем, які потрібно вирішувати».
Прогресивна система забезпечення ліками хворих на цукровий діабет
Раніше у нас виникали певні проблеми із забезпеченням пацієнтів інсуліном. Закуповували ліки централізовано: дві третини вартості відшкодовувала держава, решту — місцева влада. Нещодавно ми перейшли на прогресивнішу форму забезпечення хворих інсулінами — реімбурсацію. Власне, така система передбачає, що пацієнт отримує інсулін, який йому підбирає лікар. Ендокринолог за місцем проживання виписує електронний рецепт (наразі це не обов’язкова норма, можуть бути застосовані й рецептурні бланки, які так само реалізуються), далі в одній із аптек, що працюють за програмою реімбурсації, людині видають або продають з невеликою доплатою інсулін. А держава потім повертає аптекам гроші за ці ліки.
«Звичайно, не всі аптеки входять до програми, оскільки їх лякає несвоєчасне відшкодування. У деяких областях, особливо в другій половині цього року, виникали певні проблеми. Зокрема, у Черкасах поставало питання щодо повернення аптекам грошей. Але в будь-якому разі ця система прогресивніша, аніж попередня», — переконана Валерія Орленко.
Інсуліни у 2020 році: як розраховували потребу
Тепер у проект бюджету закладено суму коштів, яка має покрити всю потребу у препаратах інсуліну за програмою «Доступні ліки». Попередньо цієї суми має вистачити, принаймні, згідно з Реєстром пацієнтів, які потребують інсулінотерапії.
«На жаль, це не такий реєстр, яким ми хотіли б його бачити, але вже краще цей, аніж нічого. Він дає змогу оцінити кількість хворих на цукровий діабет 1-го та 2-го типів, які отримують препарати інсуліну. Керуючись даними цього документа, можна розраховувати наявну потребу в препаратах інсуліну з огляду на кількість вперше виявлених пацієнтів (така інформація щороку оновлюється) і приблизний відсоток пацієнтів із ЦД 2-го типу, котрі також потребуватимуть інсуліну, — ділиться Валерія Орленко. — До слова, щодо виявлення ЦД, то мушу визнати: робимо ми це погано. В нашій популяції близько 8% людей живуть із цукровим діабетом, але в половини з них хворобу не діагностовано. Тобто ЦД у них може проявитися вже ускладненнями — інфарктами, інсультами, захворюваннями нирок, нижніх кінцівок тощо. Близько 6% — це пацієнти з предіабетом, тобто проміжним станом, коли рівні глюкози в крові такі, що встановити діагноз ЦД ще не можна, але метаболічні зміни вже наявні, а відтак, відбуваються патологічні процеси, як при ЦД. Доведено, що в половини хворих із предіабетом через 5-10 років розвинеться ЦД 2-го типу, тому виявлення захворювання саме на етапі предіабету є пріоритетним завданням фахівців різних спеціальностей.
В ідеалі хотілося б мати такий реєстр, як у Швеції, інших європейських країнах. Туди мали б вносити дані, котрі допомогли б відстежувати, припустімо, наявність, частоту та тяжкість ускладнень, що виникають у хворого, рівень компенсації пацієнта, адекватність призначень, якість лікування тощо. Поки ж маємо те, що маємо. Принаймні завдяки реєстру навіть у такому вигляді ми отримали адекватніші дані щодо пацієнтів, які потребують інсулінотерапії.
В Україні зареєстровано понад 1,303 млн пацієнтів із цукровим діабетом, з них 90% — із цукровим діабетом 2-го типу. При цьому інсулінотерапію отримують 20% хворих. Це менше, аніж мусить бути. Скажімо, аналогічний показник в інших країнах — 30% і більше. Відповідно, рівень компенсації ЦД у нас, на жаль, незадовільний. І це за умови існування сучасних ефективних ліків!»
Зараз на українському фармацевтичному ринку є практично всі інсуліни, наявні на світовому ринку. У тому числі як просто аналоги, так і комбіновані аналоги інсуліну. Аналоги інсуліну й агоністи глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1) — група препаратів, які рекомендують для ін’єкційної терапії пацієнтів із ЦД 2-го типу. Це дороговартісні ліки, але багато з них входять до програми реімбурсації із частковим відшкодуванням.
Що змінила медична реформа в лікуванні та діагностиці ЦД ?
Реформа перевела цукровий діабет на первинну ланку. Ендокринологи з виявленням захворювання не справлялися, що і зрозуміло, адже пацієнт потрапляє до «вузького» спеціаліста вже із наявними проблемами зі здоров’ям. Сімейний же лікар може впливати на фактори ризику захворювання, зайвий раз направивши пацієнта на діагностику предіабету або ЦД.
Адже що раніше виявлено цю хворобу, то кращий прогноз лікування й профілактики ускладнень і менші витрати на лікування. Зараз, як і раніше, пацієнтами із ЦД 1-го типу опікується лікар-ендокринолог. У визначені терміни (щоквартально) він обов’язково перевіряє рівень глікованого гемоглобіну, підбирає адекватну інсулінотерапію і контролює процес лікування.
Пацієнти із цукровим діабетом 2-го типу, які отримують таблетовані цукрознижувальні препарати, перебувають під спостереженням сімейного лікаря. Однак, коли пацієнт тривалий час декомпенсований, і сімейний лікар не може нічим зарадити (за стандартами компенсація має відбутися протягом півроку), тоді такий хворий потрапляє до ендокринолога.
«І це також проблема. Адже, якщо своєчасно призначити один чи два цукрознижувальні пероральні препарати, можна досить швидко й адекватно компенсувати пацієнта. Коли ж хвора людина потрапляє на другий рівень меддопомоги з високим рівнем глюкози в крові, відповідно, вона потребуватиме потужнішої терапії, і часу знадобиться більше, адже вже є певні ускладнення.
Безумовно, за те, що кількість хворих на цукровий діабет щороку збільшується, відповідальні не тільки сімейні лікарі. Це, на жаль, загальносвітова тенденція. В країні повинні бути комплексні програми боротьби із цією недугою. Потрібно працювати з населенням, роз’яснювати людям необхідність контролювати вміст глюкози в крові, повідомляти про фактори ризику тощо.
Дуже дієвою виявилася система реімбурсації, яка працює в Україні два роки. Завдяки впровадженню цієї програми значно побільшало людей, які розпочали лікування. Є й ще один важливий її результат — люди більше контактують із лікарями», — підсумовує Валерія Орленко.
Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»