Аби успішно боротися з антибіотикорезистентністю необхідно детально вивчити шляхи поширення таких бактерій та місця і умови їх виникнення. В цьому лікарям та вченим має допомогти “мікробна мапа, що допоможе відслідкувати тенденції поширення АБР у державі.
Ігор БЕРЕЗНЯКОВ, завідувач кафедри терапії Харківської медичної академії післядипломної освіти, президент ГО «Українська асоціація за доцільне використання антибіотиків», доктор медичних наук, професорЩодо збудників негоспітальних інфекцій в Україні, то найбільш значущими серед них є пневмококи та гемофільні палички. В цьому напрямку також проведено серію досліджень на дуже високому рівні, починаючи з 2008-2009 років. На сьогодні зібрано дані трьох серій таких досліджень. На жаль, результати останніх з них оприлюднені лише в зарубіжних журналах. На їх підставі можна зробити невтішні висновки. За останні 10 років ситуація в Україні щодо чутливості пневмококів і гемофільних паличок до антибіотиків значно погіршилась, хоча в цілому ще не досягла критичної позначки. Ми поки що можемо розраховувати на беталактамні антибіотики в терапії пневмококових інфекцій.
Водночас намітилася тенденція до зниження чутливості пневмококів до макролідів. Коли 10 років тому вона становила 94-96%, то нині — 84%. Якщо показник чутливості знизиться до 80% і менше, тоді в Україні виникне справжня проблема — ми не зможемо використовувати макроліди для лікування пневмококової інфекції. Цей приклад яскраво підтверджує важливість відстеження тенденцій поширення АБР у державі.
Хотілося б розраховувати й на програми підтримки подібних досліджень. Адже це серйозна проблема. По-перше, коли рівень резистентності певних збудників досягає порога і перевищує його, ми фактично втрачаємо можливість використовувати окремі антибіотики в лікуванні інфекційних захворювань. Іноді виникають ситуації, коли засобів для боротьби з деякими інфекціями не залишається взагалі. Тож є ризик опинитися в ері «до антибіотиків».
По-друге, ця проблема суттєво впливає на систему охорони здоров’я, відбираючи ресурси на пошуки альтернативних, потужніших схем антибіотикотерапії, вдосконалення мікробіологічної діагностики тощо. До того ж це величезні трудовитрати, оскільки наявність чи нове інфікування резистентними мікроорганізмами зазвичай призводить до збільшення терміну перебування хворих у стаціонарі, здорожчання лікування та додаткових втрат робочого часу. Тому це комплексна проблема, і вирішувати її потрібно не відкладаючи на завтра.
Однією зі складових цього комплексу є запровадження рецептурного відпуску антибіотиків, які не є засобами першої допомоги, тому таке рішення я вважаю цілком правильним. Однак воно потребує врегулювання супутніх проблем. Бо заклики чиновників покарати лікарів, які, на їхню думку, використовують антибіотики «наліво й направо», — безглуздя. Швидше потрібно покарати чиновників, котрі озвучують подібні ідеї в якості «вирішення проблеми». Адже в медичній практиці виникає дуже багато ситуацій так званої діагностичної невизначеності, коли лікар не може одразу встановити, бактеріальна це інфекція, вірусна, чи ж взагалі не інфекційне захворювання. Тоді хто може дорікнути йому в призначенні антибіотика пацієнту заради порятунку життя або здоров’я?
Більше того, незважаючи на велику кількість навчальних програм для лікарів з раціонального використання антибіотиків, кількість їх призначень у розвинених країнах не зменшується, а навпаки — збільшується. Зрештою, доказова база в багатьох випадках також не витримує критики. Навіть один із сучасних підходів до застосування антибіотиків, який можна звести до мантри «лікуй якомога швидше, що означає якнайкраще», не завжди відповідає дійсності.
Тому відпуск антибіотиків за рецептом — це правильно, але з лікарями потрібно співпрацювати, а не карати їх. І що не менш важливо — чиновники, які приймають подібні рішення, повинні мати достатній рівень освіти, аби дискутувати з лікарями на ці теми».
