Дружба лікаря та менеджера фармкомпанії — тема надто делікатна. Проте замовчування проблеми, як і ігнорування хвороби, завжди призводить до погіршення, а не зцілення. У розвинених країнах це зрозуміли, тому пішли практично ва-банк і спробували лікуватися прозорістю та відкритістю. Результат вразив усіх: побічна дія «ліків» спричинила серйозні негативні наслідки.
У 2004 році Всесвітня медична асоціація проголосила, що «близькі стосунки» між фармацевтичною галуззю і лікарями породжують конфлікт інтересів і здатні негативно впливати на якість догляду за пацієнтами, а також на авторитет професії. Неодноразово на проблемі непрозорих фінансових відносин між фармацевтичними компаніями та лікарями наголошувала й Американська медична асоціація.
Що пропонують для прозорісті у відносинах «фарма»-лікар»?
Однак замість того, щоб заборонити будь-які взаємовідносини лікарів і «фарми», почали шукати компроміс. Для заохочення повної прозорості у відносинах «фарма» — лікар» у 2010 році у Сполучених Штатах прийняли Закон про лікарські виплати. Він ознаменував перший крок до подолання зазначеної проблеми. Всесвітня медична асоціація видала відповідні настанови для регулювання таких контактів — вони охоплювали ключові принципи розкриття інформації, методи протидії виникненню очевидних конфліктів інтересів, а також забезпечували лікарям автономність у прийнятті рішень, щоб вони могли діяти в інтересах своїх пацієнтів.
З 2014 року Центр медичних послуг і програма Medicaid почали публікувати інформацію про виплати постачальникам медичних послуг і державним лікарням на веб-сайті «Відкриті виплати», до якого громадськість отримала необмежений доступ. На жаль, програма прозорості, яка мала на меті посилити довіру пацієнтів до своїх лікарів, тільки знищила її — навіть до тих фахівців, які не брали у фармацевтичних компаній ані цента.
Радикального рішення не існує
Громадськість дуже стурбована фармацевтичним маркетингом «на грані фолу», тому найбільш радикально налаштовані вимагають заборонити будь-які стосунки «лікар — виробник».
І в цьому, і в багатьох інших контекстах представники Big Pharma та будь-які їхні контакти були демонізовані засобами масової інформації, науковими опонентами й політиками, що бажають догодити електорату: вони заробляють занадто багато грошей, стягують занадто багато відсотків, ринок поводиться занадто агресивно — усі чули подібні скарги. Але чи насправді це однозначне зло? Чи дійсно взаємодіяти цим структурам неможливо?
Дискусія щодо етичності відносин лікаря та фармацевтичної промисловості давно перейшла на національний рівень. І тон її ворожий як для медиків, так і для фармацевтичної галузі. Непогано було б визначити загальні тези.
По-перше, лікарі можуть (і повинні) отримувати плату за свій час. (Адже не серйозно стверджувати, що компанії мусять розробляти препарати без участі лікарів.) «Етична» позиція деяких активістів, згідно з якою лікарі повинні працювати задарма, може, декому й здається справедливою, але вона одразу закриває цю дискусію й, звісно, позбавляє медпрацівників загальновизнаних прав.
По-друге, лікарям справді неетично продавати свою думку тому учаснику торгів, який платить більше. Ніхто не повинен закликати інших використовувати той чи той продукт тільки тому, що його виробник за це платить.
Власне, оперуючи лише цими двома тезами, можна знайти розумний — і дійсно етичний — компроміс, пам’ятаючи про те, що медицина має працювати у симбіозі з фармацевтичною галуззю.
Абсолютна заборона ймовірна хіба що в дуже далекому майбутньому (якщо її взагалі коли-небудь можна буде реалізувати). Така політика вимагає тривалого обговорення, оскільки не всі взаємовідносини лікаря й фармацевтичної галузі є еквівалентними проблемами. До того ж заборона спричинить значні негативні наслідки, зокрема щодо якості клінічних досліджень, з огляду на закріплену модель фінансування наукових експериментів, котрі проводять в університетах.
Альтернативні заходи заради підтримки прозорості та довіри пацієнтів
Натомість американські спеціалісти заради підтримки прозорості та довіри пацієнтів пропонують здоровий компроміс — диференціювати медичних працівників публічно. Зокрема, лікарі, які не отримують платежів, і лікарі, які це роблять, повинні повідомляти про свій «зацікавлений» чи «незацікавлений» статус наявним і потенційним пацієнтам усіма можливими способами: через власні сторінки у соцмережах, веб-сайти клінік й навіть таблички на дверях кабінетів тощо.
Звичайно, ніщо не перешкоджатиме лікарям, котрі беруть гроші у фармкомпаній, дезінформувати публіку, тому, ймовірно, знадобиться формальна система сертифікації, яка підтверджувала б (чи заперечувала) такий їхній статус. Вважають, що подібна «система сигналізації» допоможе вирішити інформаційні та довірчі проблеми, пов’язані з виплатами від «фарми».
На думку самої медичної спільноти, запропонована система повідомлень про галузеві виплати — досить практичний і недорогий спосіб підвищення якості інформації, що надходить до пацієнтів. Подібна практика також може зменшити кількість контактів «лікар — фармацевтична галузь», залишаючи лише необхідні, адже тепер доведеться звітувати про них перед громадськістю та хворими.
Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»
