На жаль, у нашому суспільстві панує традиційна недовіра до лікарів. Отже, пацієнт, що «себе поважає», ніколи не піде на прийом, не підготовлений інтернетом. А лікарі, почувши: «Але в Google я читав…», здебільшого обурюються і… втрачають пацієнта. Чи може непереможний інтернет об’єднати лікаря й пацієнта, замість того щоб розводити їх по різні боки барикади під назвою «хвороба»?
Якщо вже інтернет непереможний, то варто скористатися його можливостями, аби донести до пацієнтів, котрі звикли більше покладатися на нього, ніж на свого лікаря, правдиву інформацію про недуги та способи їм запобігти.
Порад на кшталт «вживайте щодня по дві ложки чогось-там і забудете про лікарів» у мережі більш ніж достатньо. Отже, їм потрібно протиставити дещо інше — відомості, що ґрунтуються на доказовій медицині. Саме вони мають формувати довіру до лікарів. Найкращим помічником медиків у цьому можуть стати соціальні мережі.
Facebook пацієнтам і лікарям у поміч
Найактивнішим майданчиком для спілкування нині є Facebook. Тут постійно з’являються нові співтовариства, які дають можливість лікарям контактувати безпосередньо з пацієнтами, а відтак нівелювати наявні проблеми та запобігати виникненню нових. Зразком таких майданчиків для спілкування є групи «Лікарі та пацієнти разом», створені вже в кількох містах України. Їхні учасники-пацієнти можуть озвучувати тут свої проблеми, а лікарі — давати поради або рекомендації, таким чином розвінчуючи міфи про «байдужих» медиків й запобігаючи хронізації хвороби чи появі ускладнень, доки хворий шукає ради недузі в обхід лікарів.
Найчисельнішою наразі є група «Лікарі та пацієнти разом», котра об’єднує лікарів і пацієнтів Києва та Київської області. За трошки більше ніж місяць від часу створення співтовариство зібрало понад 6 тис. учасників, а суворе модерування дописів та коментарів не дає підстав сумніватися в тому, що інформації, опублікованій тут, можна довіряти.
«Мені доводилося консультувати багато хворих, котрим не обов’язково було приходити на прийом, тому що деякі питання можна вирішити дистанційно. Крім того, я знаю й інших своїх колег, у яких — подібна ситуація. Тому й виникла ідея створити майданчик, де пацієнт міг би отримати певну інформацію, не гаючи часу на дорогу, очікування в коридорі тощо, бо саме ці фактори — одні з найпоширеніших з-поміж тих, які відлякують хворих від медичних закладів і змушують їх «лікуватися» по інтернету», — розповідає одна з ідейних натхненниць створення цієї групи, лікарка-дерматолог Софія Вишневська.
Головна мета спілкування — налагодити діалог між пацієнтами та лікарями й допомогти людині, у котрої виникла проблема зі здоров’ям, знайти фахівця, якому вона довірятиме. Адже саме з таких цеглинок і складається фундамент довіри пацієнтів до лікарів.
Пацієнт і лікар мають бути заодно
Пацієнта простіше вилікувати, коли він довіряє лікарю. З цією істиною не посперечаєшся, однак як цього досягти? На думку Софії Вишневської, по різні боки барикади пацієнтів і лікарів розводять здебільшого непорозуміння та відсутність довіри. Тож вона впевнена: саме над цим потрібно працювати обом сторонам.
«Ідеальні стосунки між пацієнтом і лікарем — довірливі. Вони ґрунтуються на взаємоповазі. А повагу й довіру лікар може заслужити, тільки надаючи висококваліфіковану допомогу, як безпосередньо під час прийому, так і за неформального спілкування, у тому числі в соцмережах», — впевнена жінка.
Винні у недостатності довіри обоє. Є пацієнти, які хочуть одразу й усього, при цьому нічого не роблячи зі свого боку для пришвидшення одужання. Є й лікарі, котрі не намагаються подолати бар’єри у спілкуванні, а виконують свою роботу автоматично, лікуючи хворобу, а не людину. Однак на нинішньому етапі розвитку української медицини порозуміння лікаря й пацієнта — одна з головних засад успіху. Й зусилля має докладати насамперед лікар.
«Пацієнтові погано і страшно, він хвилюється, бо не розуміє, що з ним коїться, лікар же знає проблему й повинен йому допомогти. Для цього фахівець має без поспіху поспілкуватися з хворим, аби усе пояснити, — упевнена Софія Вишневська. — Однак наразі у лікаря не вистачає для цього часу: за виділені на прийом пацієнта 15 хвилин він має встигнути й огляд провести, й папери оформити, й підхід до хворого знайти. Розуміти ж проблеми пацієнтів, знати, що саме хвилює їх сьогодні, зараз, і таким чином бути готовими до викликів в офлайні також допомагають соцмережі. Таке онлайн-спілкування — це досвід, який мої колеги вміють застосовувати на користь собі й пацієнтам. Однак для цього потрібно бути насамперед небайдужою й активною особистістю».
Популяризація медичних знань за допомогою соцмереж
Ще одна проблема, для вирішення якої можна використати соцмережі, — недостатня загальна медична освіченість українців.
«Часто пацієнт не розуміє, що каже лікар, а лікар не завжди має достатньо часу, аби пояснити всі причини направлень, досліджень, призначень тощо. Неаргументовані відповіді й породжують нерозуміння, що впливає на довіру», — розмірковує Софія Вишневська.
На її переконання, пацієнт також має бути підготовленим до прийому, володіти інформацією про свою хворобу та попереднє лікування, повідомляти про це лікарю і знати, які запитання ставити, тощо. Тож упевнена: популяризувати медичні знання потрібно якомога активніше. Тим паче, що нині в інтернеті — великий вибір інформації, як професійної, так і не дуже. На яку спиратиметься пацієнт — залежить від його кругозору. Тому й варто лікарям докладати максимум зусиль, аби все більше перевіреної, корисної, правильної інформації, що ґрунтується на доказовій медицині, потрапляло пацієнтам на очі.
«Я впевнена, що пацієнти з часом стануть грамотнішими й самі розберуться, де дійсно медицина, а де — витягування грошей. Їм просто потрібно дати можливість отримувати інформацію й обирати, якої думки дотримуватися, — говорить Софія Вишневська. — Це також дасть змогу зменшити кількість випадків самолікування, яке часто не лише не допомагає, а й навпаки — шкодить. Тому ми робимо усе, що можемо, аби сприяти поширенню інформації. Адже правильно сказав хтось із великих: обізнаний — означає, озброєний, у тому числі й проти хвороби та свого небажання звертатися з нею до лікаря».
Ірина ХОМЧУК, «ВЗ»