У житті івано-франківського реабілітолога Ігоря Дільного спершу була війна, далі — тяжка хвороба, тоді — складна адаптація до цивільного життя і лише потім — внутрішня трансформація, яка й надихнула його створити Центр фізичної реабілітації «Нові крила», де військові й не тільки отримували б якісне фізичне відновлення.
До війни Ігор Дільний три роки працював масажистом у приватній клініці, а на початку літа 2014-го пішов добровольцем у батальйон «Івано-Франківськ». Покинути фронт довелося через тяжку хворобу — лікарі були змушені видалити йому щитоподібну залозу.
Організм більше року адаптувався до штучних замінників гормонів. Ігорю нічого не хотілося робити, та й сил не було. Перебував у стані глибокої апатії, жив на військову пенсію.
Кардинальна трансформація свідомості відбулася після паломницької поїздки в Меджугор’є — містечка в Боснії та Герцеговині. Саме тоді чоловік задумав відкрити свій кабінет, де міг би допомагати воякам.
Відкриття реабілітаційного центру власними силами
Працювати в якомусь приватному медичному центрі Ігор Дільний не хотів, бо навряд чи власник закладу дозволив би, щоб бійців приймали безкоштовно. Мріяв лише про кабінет, а натомість вималювався цілий центр. Тим паче в Івано-Франківську дуже бракувало проектів у сфері фізичної реабілітації для вояків, а вони якраз надзвичайно важливі, адже тіло пам’ятає все.
Для центру Ігор разом із побратимами з Обласної спілки учасників АТО знайшли приміщення площею 115 кв. м. Воно — комунальне, місцева влада пішла назустріч, тому орендна плата фактично відсутня.
Стартового капіталу не було взагалі. Тож Ігор написав проект на отримання грантових коштів — близько 50 тис. грн, завдяки чому вдалося закупити обладнання для масажного кабінету, замінити вікна, придбати рекуператор для опалювання приміщення. Далі все робив практично власноруч: фарбував стіни, клав плитку… Чого не вмів — вчився в процесі. Допомагали знайомі атовці, які, наприклад, майстрували меблі. Дружини вояків шпаклювали стіни, а місцеві підприємці підтримували матеріалами. Загалом на облаштування центру в нинішньому його вигляді пішло два роки, однак протягом усього цього часу Ігор приймав пацієнтів.
«Людський вигляд мав лише масажний кабінет, — сміється реабілітолог. — Решта — у стадії ремонту: стіни непофарбовані, підлога завалена дошками, повсюди безлад… Але люди все одно приходили».
Лікування пацієнтів на основі психосоматичного підходу
Нині тут є масажні кабінети, обладнання для фізіотерапії, тренажерна зала, соляна кімната. У центрі можна відновити опорно-руховий апарат, дати раду організму після інсульту чи травм. Планують відкрити кабінет психотерапевта. Також Ігор регулярно проводитиме різноманітні тренінги і майстер-класи на тему збереження здоров’я.
«Працюю з усім, що болить, — пояснює фахівець. — Головне, аби пацієнти прагнули до одужання, бо ж від мене залежить лише половина успіху, решта — від наполегливості самої людини. Після реабілітаційного курсу я для кожного розробляю індивідуальний комплекс вправ, які треба регулярно виконувати вдома. На жаль, більшість цього не роблять, а згадують лише тоді, коли знову припече».
Родзинкою реабілітаційного центру є методика, котру Ігор нещодавно почав опановувати. Йдеться про прикладну кінезіологію — цей напрямок реабілітації в Україні став відомим не так давно, хоча у світі його застосовують десятки років.
Як пояснює чоловік, кінезіологія певним чином ґрунтується на психосоматичному підході, адже всі наші психологічні реакції (стреси, емоції) впливають на фізичний стан. Такі прояви часто спостерігають у бійців. Уявіть: ви сильно злякалися, але потім добре відпочили, і тіло забуло про цю емоційну травму. На війні все зовсім по-іншому. Постійна напруга не дає розслабитися. Відповідно, м’язи перебувають у гіпертонусі, і класичними масажами такий стан дуже складно виправити, бо мануально можна вплинути лише на поверхневі групи м’язів. А глибокі так і залишаються в гіпертонусі, що, у свою чергу, негативно позначається на внутрішніх органах. А от за допомогою кінезіології глибші м’язи можна і розслабити, і відновити їх функцію.
«У нас найчастіше говорять про психологічну реабілітацію вояків, а про фізичне відновлення чомусь забувають, — каже Ігор Дільний. — Хоча саме завдяки комплексній фізичній реабілітації можна вирішити багато психологічних проблем — і я постійно в цьому переконуюся. Ви навіть уявити не можете, наскільки тісний зв’язок тіла і психіки! Тим паче, коли людині щось болить, вона просто не зможе розмірковувати про свої психологічні проблеми — їй буде не до цього».
Перевіривши результативність застосування цієї методики на практиці, Ігор планує запросити до свого реабілітаційного центру столичних фахівців-кінезіологів, у котрих він навчається, і провести майстер-клас для місцевих лікарів та реабілітологів.
Досягнення реабілітаційного центру та плани на майбутнє
Двері центру відчинені не лише для вояків, а й для кожного, хто має бажання оздоровитися. До речі, для бійців послуги — безкоштовні. У першу чергу беруть на відновлення тяжких пацієнтів зі складними травмами чи їх наслідками.
Поки що в центрі працює один масажний кабінет, хоча їх два — Ігор довго не міг знайти собі напарника. Каже, це не так легко, адже фахівець повинен не лише володіти відповідними навичками, а й бути щиро готовим щодня жертвувати по кілька годин своєї роботи атовцям. Принаймні два масажі в день проводять на волонтерських засадах. Однак такий «ідейний» реабілітолог уже знайшовся. Він, до речі, теж воював на Сході.
У найближчих планах Ігоря Дільного — створення громадської організації, яка дасть змогу розширити можливості для написання грантових проектів, оскільки це перевірене джерело отримання коштів на добру справу. Фінансові питання все ще залишаються гострими, адже гроші потрібні не тільки на зарплату, а й на розвиток реабілітаційного центру, придбання технічних засобів тощо. Пацієнтів, котрі оплачують послуги, достатньо, однак поки що не вдається покрити всі витрати. Підтримує реабілітолога й місцева влада — цьогоріч із бюджету міста виділили 100 тис. грн на проведення комплексної реабілітації для сімей десятьох бійців.
Нині в Ігоря Дільного від апатії лишилися хіба що прикрі спогади. Удома він тільки ночує, а вдень керує центром, лікує пацієнтів, до того ж з вересня розпочав навчання в Івано-Франківському базовому медичному коледжі.
«Поглиблюю знання, найбільше мене цікавлять анатомія і фізіологія, — пояснює реабілітолог. — До речі, у коледжі я — найстарший студент за багато останніх років. Зате, напевно, і найбільш вмотивований, адже точно знаю, чого саме хочу досягти».
Наталя МОСТОВА, спеціально для «ВЗ»
