Рутина щоденної, нехай і улюбленої роботи затягує, звужує кругозір, заважає бачити важливі речі, помічати дрібні радощі життя й відчувати позитивні емоції. Це — одна з причин професійного вигорання успішних лікарів. Свій спосіб упоратися з подібним станом знайшов чернівецький отоларинголог Вячеслав Сучеван.
Лікар і досі із захопленням розповідає про свою літню відпустку. Він завжди любив подорожі й автомобілем об’їхав майже всю Європу. Проте цьогорічна поїздка виявилася особливою — на межі екстриму, ризику та неймовірного відчуття свободи.
Вячеслав СУЧЕВАН, отоларинголог в лікарні м. ЧернівціУ дорогу взяв прапор України і… шматок сала
До подорожі лікар-мандрівник готувався кілька місяців: провів повне техобслуговування мотоцикла, придбав для себе зручне і надійне екіпірування, проклав на навігаторі маршрут і 5 серпня вирушив у дорогу.
«Вирішив: така поїздка буває раз у житті, тому варто подивитися якомога більше країн. Маршрут проклав по колу: Польща — Латвія — Литва — Естонія — Фінляндія — Норвегія — Швеція — Данія — Німеччина — і знову Польща, — розповідає Вячеслав. — У подорож мотоциклом багато речей не візьмеш. Тому обрав найнеобхідніше: у спеціальному магазині придбав сублімовані продукти (горох, борщ, пюре, каші тощо) та газову горілку, аби мати можливість будь-де зігріти води. Також узяв кілька змінних речей і аптечку, а ще — шматок сала. Ззаду на мотоциклі закріпив прапор України».
Від скандинавських краєвидів у чернівецького лікаря перехоплювало подих. Там абсолютно інша природа, суцільні ліси, а у Фінляндії олені ходять просто біля дороги. Завітав до помешкання Санта-Клауса, що розташоване в місті Рованіємі (Фінляндія), й побував на межі полярного кола.
«Північне полярне коло — найпівденніший край зони, де можна спостерігати полярний день. Тут сонце двічі на рік протягом доби перебуває вище або нижче горизонту, — розповідає лікар Вячеслав Сучеван. — Звідти потрапив на справжнісінький «край» землі — мис Нордкап. Скелі, вкриті мохом, дика природа і холод. Попри те, що був серпень, позначка на термометрі не піднімалася вище +3 градусів. А під час руху на мотоциклі узагалі здавалося, що на вулиці мороз. Рятувала професійна екіпіровка».
Подолав чернівецький лікар серпантин «Сходинки тролів», відвідав місто Нарвік і Лофотенські острови.
На «Язик троля» лікар піднявся за 3 години
Своєрідною кульмінацією подорожі став підйом до «Язика троля» — відомої туристичної локації на горі Ск’єгедаль. Вячеслав зізнається: це було настільки небезпечно, що боявся не повернутися додому.
«Підйом до «Язика троля» — скелястий, завдовжки 14 кілометрів. Скрізь встановлені вказівники з порадами брати із собою спеціальне взуття, палиці для ходьби, перекуси та воду. У середньому підйом-спуск триває 9-10 годин. Та я впорався за 6», — розповідає лікар.
О сьомій ранку виїхав з міста Берген до міста Одда (саме тут розташована ця пам’ятка). На перший погляд, відстань невелика — трохи більше 100 км, проте мандрівник зміг її подолати лише за 5 годин. Того дня злива не вщухала ні на мить. Погодні умови не на жарт ускладнювали й без того непростий рельєф місцевості: тунелі, скелі, різкі повороти та перевали. З кожної скелі вода мчала бурхливим потоком — наче під крижаний душ потрапляв.
Близько першої години дня Вячеслав зайшов до готелю, у якому забронював номер на ночівлю. Залишив речі й сказав адміністратору, що рушає на «Язик троля». Той не міг повірити: «У таку негоду туди ніхто не йде! Ти — крейзі!» Українець натомість розумів: навряд чи ще колись тут опиниться, тому має лише один шанс.
«Біля підніжжя гори залишив мотоцикл — і пішов. Думав, швидко піднімуся, що таке ті 14 кілометрів! Але переоцінив свої сили. Шлях непростий: скелі, каміння і круті підйоми. Дощ не вщухав. Я від ранку нічого не їв, та й спеціальної екіпіровки — палиць для ходьби, взуття — не мав. Як правило, підйом на вершину триває 6 годин. Мені вдалося піднятися удвічі швидше — за 3 години, — згадує він. — На верхівці зустрів двох російських туристів біля намету. Вони в таку негоду вирішили вниз не спускатися і заночувати тут. Попросив, щоби сфотографували мене на самому скелястому виступі (як доказ, що я дійсно там був!), і почав спускатися. І тут відчув себе зле. Через те що від ранку нічого не їв і при цьому перевантажив організм фізично, у мене різко впав рівень глюкози в крові. Забивало памороки, бракувало повітря, сильно боліли ноги. Втамувати спрагу намагався дощовою водою, але пити чомусь хотілося ще більше! Усвідомлюючи, що може трапитися біда, зателефонував дружині в Чернівці й попередив: «Якщо через три години не зателефоную, знайди в інтернеті контакти поліції, і нехай починають мене шукати».
Після цього Вячеслав повільно продовжив рух униз. Занепокоївся: чи не поцупили раптом мотоцикл? Саме ця думка мовби відкрила «друге» дихання — уже через три години виснажений чоловік спустився з гори. І найперше, що зробив, — придбав на найближчій заправці солодку воду й випив залпом.
У готелі показав адміністратору фотографію з «Язика троля». Той здивовано глянув на лікаря, похитав головою і вигукнув: «Ти — Рембо з України!»
Плани на наступну подорож
Уся поїздка обійшлася Вячеславу Сучевану у 2 тис. Євро. По суті, гроші витрачав на пальне та ночівлі. Іноді зупинявся в готелях, проте дешевше було винаймати кімнату в місцевих мешканців. Мовних перешкод у подорожі не відчував, хоча не дуже добре володіє англійською.
Кожному лікарю іноді варто змінити білий халат на щось інше, скажімо, на ту ж байкерську шкірянку, й зробити те, чого досі не робив, але мріяв.
«Норвежці дуже гостинні та відкриті. Мене пригощали смачною вечерею, запрошували паритися у фінській бані, — каже лікар. — Не відчував себе чужинцем ніде».
27 серпня Вячеслав повернувся до Чернівців. Родина та друзі зустрічали його, наче чемпіона: кубком і лавровим вінком.
«Колеги-лікарі, друзі, сім’я — зібралися всі. Це було незабутньо! — каже лікар. — А вже за 2 дні почав планувати наступний маршрут. У подорожі не лише побачив нові місця і збагатився незабутніми враженнями, а й мав багато часу на роздуми. Думав про батьків, дітей, свою сім’ю… Про десятиліття лікарської роботи. Дійшов висновку: кожному лікарю іноді варто змінити білий халат на щось інше, скажімо, на ту ж байкерську шкірянку, й зробити те, чого досі не робив, але мріяв. Така відпустка заряджає позитивом і дає змогу подивитися на своє життя та роботу під іншим кутом зору. Після неї повертаєшся оновленою людиною, маєш більше наснаги, аби значно ефективніше виконувати свою роботу й допомагати людям».
Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ»
