«Осінь прийде — страйкувати будемо». Останнім часом такі настрої медичної громадськості стали традиційними, адже впродовж кількох років у цей період борги із зарплат медикам сягають свого піку, а надії на те, що новий бюджет охорони здоров’я змінить ситуацію на краще, падають до мінімуму. Чи стане рік прийдешній винятком?
Цьогоріч тривожних фарб до картини «осінньої депресії» медичних працівників додала ще й певна їх розгубленість перед нововведеннями, які з квітня наступного року поширяться на всі заклади охорони здоров’я. Вірити в те, що буде краще, вони вже втомилися, а ризики, котрі можуть виникати під час трансформації галузі, — відомі давно і всім. Про це свідчать акції протесту медиків, які останнім часом відбулися в різних регіонах.
Усі протести медиків мали однакові основні вимоги:
- виплатити борги із зарплат;
- підвищити рівень оплати праці;
- скасувати рішення місцевих органів влади про закриття або злиття окремих підрозділів служб чи закладів;
- запобігти скороченню медпрацівників у процесі оптимізації мережі.
17 грудня Профспілка працівників охорони здоров’я України долучилася до солідарної акції протесту ФПУ із галузевими вимогами. Учасники акції протесту, зокрема, вимагали недопущення лібералізації трудового законодавства та руйнації системи соціального захисту в державі. Профспілка озвучила свої вимоги до Уряду, Парламенту та МОЗ України, у яких вимагає захистити права й інтереси медичних працівників під час трансформації галузі. Які саме загрози потрібно усунути в першу чергу — розповіла Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України Вікторія Коваль.
ВЗ Хвиля протестів медиків у регіонах виникла передусім через зростання заборгованості із зарплат. Нині це питання вдалося вирішити?
— Ми неодноразово зверталися до КМУ щодо погашення заборгованості. У листопаді було прийнято два розпорядження Уряду відносно збільшення обсягу коштів медичної субвенції на 1 059,16 млн грн. Поки що в регіони надійшов перший транш субвенції — понад 700 млн грн, решту очікують найближчим часом. Однак цієї суми на погашення всієї заборгованості не вистачає — незабезпеченість фонду оплати праці комунальних закладів охорони здоров’я зменшилася з 1 273,77 млн грн у листопаді до 313,81 млн грн. Станом на 16 грудня борги залишаються в шести областях на суму 171,75 млн грн, у тому числі прострочені — 23,13 млн грн (невиплата зарплат терміном від одного до двох місяців).
Найгірша ситуація у Закарпатській (31,11 млн грн), Івано-Франківській (41,83 млн грн, у тому числі прострочена заборгованість — 13,35 млн грн), Львівській (45,13 млн грн, прострочена — 6,19 млн грн), Сумській (14,83 млн грн), Тернопільській (31,9 млн грн) та Чернігівській (6,95 млн грн, прострочена — 3,59 млн грн) областях.
До того ж виділені кошти розраховані не лише на покриття заборгованості перед медичними працівниками, а й на лікування хворих на цукровий і нецукровий діабет та забезпечення гемодіалізу. Як розподілять отримані кошти на місцях — невідомо, хоча зрозуміло, що в першу чергу рятуватимуть хворих, і це правильно. Однак і ті, хто їх рятує, не мають чекати зарплати місяцями, особливо зважаючи на її розмір (середньомісячна зарплата в галузі охорони здоров’я за січень-жовтень 2019 року становить 6939 грн).
Додаткові кошти, яких не вистачає на погашення заборгованості, Кабмін може виділити лише із резервного фонду. Це відбувається за спеціальною процедурою і потребує певного часу. Інший вихід — виплати за рахунок коштів місцевих органів влади, але вони самостійно не впораються із таким завданням, більшість обласних бюджетів вже виділяли кошти на ці потреби і стверджують, що запаси вичерпано.
ВЗ У першому кварталі наступного року регіони так само отримають медичну субвенцію. Її вистачить на те, аби знову не заборгувати перед медиками?
— Обсяг медичної субвенції на перший квартал 2020 року становить 14,9 млрд грн. За нашими розрахунками, цього недостатньо. Аби розрахуватися з медиками належним чином (виплатити всі необхідні надбавки, доплати, передбачені законодавством), потрібна субвенція в розмірі приблизно 20 млрд грн. Взагалі ж Профспілка вимагає підвищити заробітну плату медикам і встановити мінімальну зарплату для працівників галузі охорони здоров’я на рівні не менше 4 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8400 грн). Та ключова наша вимога — відновити норми Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», які передбачають оплату праці медичних працівників із розрахунку не менше ніж 250% середньої заробітної плати в Україні за липень попереднього року, й забезпечити фінансування цієї норми Закону. Тоді наші лікарі могли б отримувати приблизно 27 тис. грн на місяць, медсестри — 16 тис грн. До речі, коли приймали згаданий Закон, усіх, хто мав певні зауваження до нього, оголошували «ворогами» реформ, які прив’язуються до тарифної сітки і перешкоджають забезпеченню гідної оплати праці медикам. Коли ж дійшло до виконання норм Закону, їхні ініціатори їх же й заблокували.
ВЗ З квітня наступного року фінансування практично всіх закладів охорони здоров’я відбуватиметься через НСЗУ. Чи може вторинна ланка очікувати збільшення доходів?
— Знову ж таки, у Законі України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» на реалізацію Програми державних гарантій медичного обслуговування населення передбачено 5% від ВВП, натомість у Держбюджеті-2020 на ці потреби закладено 72,1 млрд грн, тобто 1,6% від ВВП. За розрахунками Профспілки, лише на покриття фонду оплати праці працівників галузі необхідно 82,7 млрд грн, і це тільки з урахуванням підвищення розміру мінімальної заробітної плати та доплати до 4723 грн, а також виплат, передбачених для державних і комунальних закладів охорони здоров’я (надбавки за вислугу років, шкідливі умови праці, допомоги на оздоровлення тощо). Тому важко зрозуміти, звідки з’являться додаткові доходи. Єдина надія на те, що спеціалізовані заклади, які отримуватимуть через НСЗУ 60% фінансування за глобальним бюджетом і 40% — за надані послуги, зуміють заробити додаткові кошти, а відтак отримають можливість диференціювати зарплати медиків. Наступний рік буде перехідним — усім іще доведеться вчитися рахувати і заробляти. Бо загальне фінансування охорони здоров’я не додає оптимізму. Якщо у 2019 році воно становило 3,2% від ВВП, і коштів бракувало, то чи вистачить їх на фінансування закладів і збільшення зарплат у 2020 році, коли цей показник зменшився до 2,9%?
ВЗ Умови оплати праці в комунальних некомерційних підприємствах також зміняться. Чи вбачаєте ви ризики в цьому напрямку?
— Ризики полягають у відсутності нормативів навантаження на лікарів, медичних сестер, адже в колективному договорі, на який покладають надії щодо справедливої оплати праці, їх не прописують. Тому наша вимога — затвердити згадані нормативи для медпрацівників комунальних некомерційних підприємств до 1 квітня 2020 року. А також базові стандарти умов оплати праці, які включатимуть виплату надбавки за вислугу років, тривалість безперервної роботи, кваліфікаційну категорію, шкідливі умови праці та допомогу на оздоровлення. Бо чинні норми не є обов’язковими до застосування на підприємствах, які працюють за Господарським кодексом.
На жаль, на місцях працівників не попереджають про зміну істотних умов праці. Хоча люди повинні розуміти, на що їм розраховувати. Під час реформування первинної ланки існувала неофіційна вказівка платити за нових умов «не менше, ніж працівник отримував раніше». Чи буде така вказівка для вторинки — невідомо. Та й взагалі такі «посили» потрібно унормовувати офіційно. Бо деяким керівникам подібні пропозиції не до вподоби, або ж вони кажуть, що в них не вистачає на це коштів. Тому багато залежить від позиції трудового колективу, активності профспілкової організації під час укладання колективних договорів. І, безперечно, від керівників галузі, котрі зобов’язані створити загальні правила, що унеможливить порушення трудових прав медичних працівників. Так, норми 33-го Наказу було скасовано, але потрібно розробити бодай орієнтовні нормативи навантаження, аби лікарі та медичні сестри розуміли, який обсяг роботи вони мають виконувати на ставку, а що є понад норми й оплачуватиметься додатково.
ВЗ Є бачення того, як це може відбуватися на вторинній ланці?
— Вочевидь, це мусило б мати такий вигляд: відповідно до затвердженого фонду оплати праці 60% своєї зарплати лікар і медична сестра отримуватимуть гарантовано, решту — як відсотки залежно від обсягів наданих послуг. Хоча й тут існує загроза: нині держава гарантує виплату лише мінімальної зарплати. Але вже «літає в повітрі» ідея змін до трудового законодавства, згідно з якими поняття мінімальної зарплати може бути трансформовано, а її гарантування скасовано. Виникає й певне «різночитання» щодо того, чи варто зараховувати медиків комунальних некомерційних підприємств до працівників бюджетної сфери. Адже, з одного боку, кошти, які надходитимуть до цих закладів (нехай і через НСЗУ), виділені із державного бюджету, а з іншого — комунальні некомерційні підприємства не мають статусу бюджетних установ і є повноцінними суб’єктами господарювання. Останнє твердження підтримують більшість експертів.
Наразі розроблено проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо зміни підходів застосування прожиткового мінімуму». У ньому вказано: мінімальний посадовий оклад працівників підприємств, установ закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, встановлюється в розмірі, не нижчому за мінімальний розмір посадового окладу на 1 січня календарного року для відповідної категорії працівників. Натомість «мінімалка» на інших підприємствах визначається в розмірі, не меншому 50% мінімальної зарплати, встановленої відповідно до Закону.
ВЗ Які ще виклики для медичних працівників несе лібералізація трудового законодавства?
— Вони стосуються не лише медичних працівників. Поки немає офіційного урядового законопроекту щодо змін трудового законодавства. Але окремі ініціативи вже активно обговорюються в соціальних мережах, фахових колах, профільних міністерствах. Зокрема, від запровадження індивідуальних контрактів із найманими працівниками, можливості звільнення працівника під час його перебування на лікарняному, необов’язковості погодження звільнення з профспілковою організацією і аж до скасування Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Зрозуміло, що подібні пропозиції порушують положення низки конвенцій і міжнародних договорів, у тому числі й тих, які ратифікувала Україна. До речі, норма щодо запровадження контрактної форми трудових договорів закладена і в проекті Закону про самоврядування медичних професій, який наразі відхилено профільним Комітетом Верховної Ради України (розробляється новий). Будемо стежити, аби ця норма не опинилася «занадто живучою», як і інші недоліки згаданого законопроекту. Наприклад, про примусове членство в органах самоврядування всіх категорій працівників — лікарів, медичних сестер, стоматологів, фармацевтів, без якого воно не зможуть займатися медичною діяльністю, встановлення додаткової професійної відповідальності, обмеження або позбавлення права на здійснення професійної діяльності. По-перше, примусовий вступ до будь-якого об’єднання — це порушення норм Конституції України. По-друге, ніхто не повідомляє, яким має бути внесок за «входження в професійну спільноту», зазначають лише, що він буде визначений статутом органу медичного самоврядування, проекту якого ніхто не бачив. По-третє, законопроект передбачає право органів самоврядування накладати дисциплінарні стягнення на медпрацівників. На сьогодні виносити догани може тільки керівник закладу, де працює медик. Якщо це робитиме ще і самоврядна організація, тоді він перетвориться на «слугу двох панів». Для приватно практикуючих лікарів такий контроль з боку самоврядних організацій дійсно прийнятний, бо він буде єдиним. Багато говорять про те, що професія лікаря має бути «вільною» на зразок адвоката. Та чи ж можна порівняти працю адвокатів і лікарів в Україні, особливо в комунальних закладах охорони здоров’я? Категорично не погоджуючись із такими радикальними новаціями, представники Профспілки взяли участь у засіданнях робочої групи Комітету ВРУ з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування з метою доопрацювання законопроекту та внесли свої пропозиції. Тож чекаємо його остаточного варіанта.
ВЗ Однією з вимог Профспілки є недопущення закриття закладів охорони здоров’я та масових звільнень медичних працівників унаслідок запровадження другого етапу реформ. Такі сигнали вже надходять?
— Аби перейти на новий механізм фінансування через оплату за послуги, закладам доведеться реорганізуватися, що в більшості випадків може призвести до закриття відділень, злиття закладів, скорочення чисельності працівників, зміни істотних умов праці. Про такі факти «реорганізації» вже повідомляють деякі регіони.
Остаточно не визначено обсягів фінансування закладів охорони здоров’я для всіх видів медичної допомоги після переходу на обслуговування населення за Програмою медичних гарантій. Як наслідок — можливі скорочення або «замороження» всіх додаткових, порівняно із законодавством, гарантій і пільг працівникам, ревізія колективних договорів, локальних актів роботодавця. До того ж у керівників немає практичного досвіду розподілу коштів для забезпечення сталого функціонування закладів протягом тривалого періоду.
Під час останньої зустрічі з Міністром охорони здоров’я Зоряною Скалецькою ми висловили свої застереження щодо недопущення порушень прав медичних працівників унаслідок реорганізації закладів на місцях. Адже десь місцева влада може утримувати лікарні й належним чином підготувати їх до надання пріоритетних послуг та контрактування із НСЗУ, а десь коштів не вистачає навіть на повноцінну комп’ютеризацію й інформатизацію закладів вторинного рівня. Міністр також розуміє ці ризики і як юрист висловила своє бачення варіантів запобігання такій «нерівності». Один із них — передати центральні районні лікарні на утримання обласних бюджетів. Органи самоврядування будь-кого рівня, які є власниками закладів, мають подбати про їхній стан, оснащення, відповідність встановленим вимогам. З огляду на це ми звернулися до всіх голів обласних рад з проханням розглянути таку пропозицію, аби допомогти закладам вторинки вчасно й належним чином увійти в реформу, уклавши договори з НСЗУ. Маємо завчасно врахувати всі нюанси, аби потім не вирішувати проблем в авральному режимі. Бо якщо навіть окремі заклади вторинної ланки залишаться без фінансування з 1 квітня наступного року — це буде катастрофа.
Також потрібно вирішити подальшу долю лабораторних центрів — сьогодні більшості з них загрожує скорочення. Спочатку їх хотіли передати на утримання місцевої влади, але та відмовилася, оскільки «гроші за пацієнтом» туди не прийдуть. Тому Профспілка звернулася до Міністерства з ініціативою відновити їх у якості структурних підрозділів єдиної державної служби епіднагляду, яка все-таки має бути створена.
Служба екстреної медичної допомоги висуває свої вимоги — наступного року вона також набуває нового статусу, тому працівники невдоволені розміром оплати за виклик. Він становить 115 грн, тоді як попередньо їм обіцяли 140 грн, а розрахунки в пілоті визначили реальну вартість — не менше 170 грн.
Та й про відміну витіснення лікарсько-фельдшерських бригад парамедичними ніхто офіційно не заявив, тому працівники ЕМД масово звільняються з роботи, де умови непривабливі, а перспективи невизначені. Тільки в Києві з початку 2019 року звільнилося понад 500 працівників швидкої (за даними профільної Асоціації).
ВЗ Як і де влаштуватися медичному працівнику, коли він потрапив під скорочення?
— Відповісти на це запитання мала б Державна програма соціально-економічного захисту працівників охорони здоров’я в умовах реформування галузі, яка передбачила б їх працевлаштування після скорочення, перенавчання, відповідні місцеві стимули тощо. Прийняття такої програми — одна з вимог колективного трудового спору між Профспілкою та Кабінетом Міністрів України, який, до речі, не вирішено й не припинено досі. Тому потрібно або завершити примирні процедури, або взагалі відмовитися від них, бо «зависання» спору позбавляє Профспілку можливості вдаватися до активніших дій, аж до страйку.
Щодо згаданої програми, то її затвердження доцільне як з позиції захисту медичних працівників, так і з економічної точки зору. Адже на підготовку та підвищення кваліфікації лікарів держава витрачає колосальні кошти, які потім «ідуть в нікуди» за тими, кого скоротили чи хто сам не витримав тяжких умов праці. Перенавчити педіатра або хірурга дешевше, аніж вигнати спеціаліста з досвідом на вулицю. Свого часу в Україні діяв міжнародний проект перепрацевлаштування медпрацівників, де пропонували перенавчати їх на консьєржів, касирів тощо. Можливо, деякі медики й погодяться на такі професії, якщо на новому місці їм платитимуть більше, ніж у лікарні, звідки їх «попросили». Але чи вигідно державі розкидатися підготовленими фахівцями, котрих охоче беруть на роботу за кордоном? І це за умови дефіциту фахівців деяких спеціальностей, який наразі існує в Україні!
Коли розформовували санепідслужбу, задіяли й програму перенавчання та працевлаштування її працівників, хоча спектр спеціальностей, які їм пропонували, був доволі обмеженим — лише три найменування. Однак за участі МОЗ України намагалися працевлаштувати тих, кого позбавили місця роботи. Тому ми наполягаємо на якнайшвидшому затвердженні подібної програми для всіх медпрацівників — до старту другого етапу реформи. Водночас ми вимагаємо прийняти законопроект №0909 щодо соціальних гарантій працівникам системи охорони здоров’я, зареєстрований 29 серпня 2019 року.
Профспілка підготувала й подала на розгляд Міністра охорони здоров’я України пропозиції щодо законодавчих змін, спрямованих на посилення соціально-економічного захисту медичних працівників і встановлення гарантій в оплаті праці.
ВЗ Яких дій очікувати від Профспілки в разі ігнорування згаданих вимог?
— Коли наші пропозиції не будуть враховані, до 15 лютого 2020 року не поновлять розгляд колективного трудового спору між Профспілкою та Кабінетом Міністрів України, ми вважатимемо, що всі можливості для вирішення колективного трудового спору вичерпано й розпочнемо підготовку до активніших дій. Якщо ми цього не зробимо — медики самі вийдуть на вулиці. Та вони вже й так виходять: під обласні, міські й районні ради, від яких поки ще чекають підтримки, але далі вимагатимуть. Це епізодичні збурення, та якщо становище медичних працівників не поліпшиться, стримати їх незадоволення буде неможливо. І це мають врахувати не лише центральні органи влади, а й ті, кого народ обирав своїми керманичами на місцях.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
