РІВНЕНЩИНА: ГІДНЕ ЖИТТЯ – ДО ОСТАННЬОЇ ХВИЛИНИ

Полегшення фізичного болю й духовного страждання невиліковно хворих людей, надання їм можливості зустріти фінал свого життєвого шляху у комфортних умовах, відчуваючи підтримку оточуючих, — обов’язок будь-якого суспільства. Відповідно до сучасних міжнародних підходів та концепцій, паліативна медицина повинна бути невід’ємною, інтегрованою складовою медичного обслуговування та соціальної опіки. Тож ВООЗ закликає всі держави світу включити паліативну, хоспісну допомогу в структуру національних систем охорони здоров’я.
В Україні ця проблема також вирішується, але надто повільно: у країні катастрофічно не вистачає спеціалізованих медичних закладів, як і персоналу з належною фаховою та психологічною підготовкою та розвинутого в цьому напрямку волонтерства. А тим часом щороку опіки та допомоги в кінці свого життя потребують 500 тисяч громадян нашої держави, які потерпають від невиліковних, тяжких хвороб — онкопатології, серцево- та церебросудинних захворювань, СНІДу, цукрового діабету, туберкульозу та ін. І, до речі, це не лише хворі похилого чи старечого віку, а й чимало молодих людей. Забезпечити їм гідне життя до останньої хвилини покликаний хоспіс, такий, який діє і в місті Дубно.
Відділення паліативної медицини (хоспіс) було створено при Дубенському медичному коледжі більше року тому. Під цей заклад було реорганізовано колишній міжрайонний онкологічний диспансер. Відтоді він уже пройшов певний шлях становлення, стикнувшись попутно з цілою низкою труднощів, окремі з яких долає й понині, та водночас набуває і цінний досвід та напрацювання. Про те, як сьогодні виглядає і як «почувається» єдиний хоспіс на Рівненщині, розповіла директор коледжу Надія Венгрин.
— Наш заклад живе і розвивається, — повідала Надія Олексіївна. — За рік роботи ми вже багато чого зробили: і в плані поліпшення умов перебування пацієнтів та праці медперсоналу, і в питаннях розвитку волонтерського руху та підтримки громадськістю діяльності нашого відділення.
Хоспіс розрахований на 45 ліжок. Пацієнти потрапляють у це відділення за направленнями медичних закладів, маючи відповідні лікарські покази. Найчастіше вони приїздять сюди з Рівненського, Здолбунівського, Млинівського і Дубенського, рідше — з Костпільського і Радивилівського районів.
Пацієнти відділення паліативної медицини Дубенського медколеджу — це безнадійні, інкурабельні хворі, в яких немає надії на одужання. Переважна більшість із них потерпає від онкологічного захворювання чи неврологічної патології. Але разом із цим, зазвичай, вони мають ще й цілий «букет» супутніх недуг. Відтак у хоспісі їм надають підтримувальне лікування, знеболення, а також найголовніше — догляд і психологічну та соціальну підтримку. В середньому хворі перебувають тут від 4 до 8 місяців. Протягом останнього року через хоспіс пройшло понад 130 хворих і, до речі, декого з них із поліпшенням самопочуття навіть виписали додому.
За словами Надії Венгрин, у відділення потрапляють хворі різного віку — від 40 років і старші. Дехто з них прикутий до ліжка, а дехто, хоч і може самостійно обслуговувати себе, все ж потребує постійного нагляду медиків через тяжку хворобу. Ще до госпіталізації в хоспіс пацієнти проходять обстеження у лікувальних закладах, де їм призначають лікування. Тож медперсонал відділення паліативної медицини виконує лікарські приписи, а за потреби запрошує для консультацій вузьких спеціалістів. До слова, на базі відділення функціонує клінічна лабораторія, тож медики мають можливість конт­ролювати основні життєві показники хворих. Загалом же в хоспісі працюють 65 працівників, у тому числі 3 лікарі (анестезіолог, терапевт, онколог) та 40 середніх і молодших медсестер, а також психолог, соціальний працівник і фахівці допоміжних служб. За необхідності пацієнти хоспісу та їхні родичі можуть скористатися й послугами юриста медичного коледжу. Керує роботою відділення паліативної медицини завідувач Микола Кружайло.
— Перший національний конгрес із питань паліативної, хоспісної допомоги, який відбувся в Україні в жовтні минулого року, дав цьому напрямку медицини відчутний поштовх до розвитку, — зауважила Надія Венгрин. — Нарешті в Україні почала створюватися відповідна законодавча база, яка донині була досить хиткою. Ми користувалися загальними наказами, прийнятими в галузі охорони здоров’я, але питань паліативної допомоги вони торкалися дуже мало. До речі, в пілотних областях, у яких нині відбувається реорганізація медичної галузі, вже запроваджуються нормативи надання паліативної, хоспісної допомоги виїзними бригадами і в стаціонарах. Можливо, і ми скористаємося цим досвідом, і згодом переглянемо в нашому хоспісі кількість ліжок та форми роботи із хворими. Втім, поки що ми не мали можливості створити відділення паліативної допомоги з повноцінною інфраструктурою через нестачу площі. Ось, до речі, лише нещодавно розв’язали нарешті одну з найбільш важливих проблем — передали на утилізацію ізотопи (радіоактивні голки, використані для променевої терапії), завдяки чому звільнили ціле крило будівлі хоспісу. Таким чином, відділення зможе дещо розширитися. Зрозуміло, що паліативної, хоспісної допомоги потребує сьогодні значна кількість людей. Проте скільки таких є на Рівненщині, сказати точно ніхто не може. Як виявилося, далеко не всі люди знають, що саме передбачає такий вид медичної допомоги, — пояснила Надія Олексіївна. — Найперше, хоспіс асоціюється в них із невідворотним і швидким кінцем, хоча, насправді, це не завжди так. Саме тому було вирішено створити ініціативні групи волонтерів, які проводитимуть у районах серед населення інформаційно-просвітницьку кампанію та збиратимуть дані щодо кількості людей, які потребують адекватного інтенсивного знеболення. Сприяння в цьому керівництво хоспісу проситиме й у головних лікарів лікувальних закладів області.
Окрім цього, відділення паліативної медицини потребує розв’язання ще низки інших проблем, а саме: встановлення системи водовідведення, електромонтажу, облаштування підйомника чи ліфту, поліпшення стану санвузлів і, загалом, ремонту приміщень. Надія Венгрин переконана, що наполегливість і цілеспрямованість дозволять медикам виконати всі ці завдання. Тим паче, що хоспіс відчуває підтримку обласної влади. Завдяки виділеним нею коштам заклад практично забезпечений усім необхідним для догляду за хворими. Проте водночас хоспіс має ще й додаткові джерела фінансування — благодійний рахунок, на який надходять кошти від проведених масових благодійних акцій, добровільні внески від пацієнтів і їхніх родичів та ін. За весь час існування відділення отримало таким чином 50 тисяч грн благодійної допомоги. Левову частку свого бюджету хоспіс витрачає на лікування та харчування пацієнтів, а також на знеболювальні препарати, памперси і медичні рукавички. Водночас заклад тісно співпрацює з різними громадськими і благодійними організаціями. Так, наприклад, Товариство Червоного Хреста допомагає йому із продуктами харчування (до слова, пацієнтів у хоспісі годують чотири рази на день, готуючи страви за їхнім бажанням і смаками); разом із представниками МФ «Відродження» волонтери з медичного коледжу організовують різні акції на підтримку закладу, реалізують гуманітарні проекти (зокрема «Стоп біль!» та створення груп підтримки серед пацієнтів і родичів). Також налагоджено співпрацю з Тернопільською обласною організацією по лінії ЮНЕСКО, яка готова надати хоспісу гуманітарну допомогу із Франції у вигляді меблів і функціональних ліжок. Щоправда, аби привезти їх з-за кордону, заклад має заплатити 75 тисяч гривень. Поки що медики мають лише половину суми, тож знову звертаються по допомогу до благодійників.
Словом, керівництво Дубенського медколеджу, студенти і працівники хоспісу роблять нині все, щоб із кожним днем умови для пацієнтів відділення паліативної медицини і персоналу поліпшувалися. У перспективі вони бачать тут сучасний Центр паліативної, хоспісної допомоги з потужним навчальним підрозділом відповідного профілю для середніх медпрацівників.
— Колектив у відділенні — дуже хороший і працьовитий, — каже Надія Венгрин, — але його треба постійно підтримувати психологічно. Це зрозуміло, адже робота в такому специфічному закладі накладає на персонал свій відбиток, і симптоми вигоряння тут є особливими. Це дуже серйозна проблема, яка вимагає великої уваги. Відтак ми постійно залучаємо працівників хоспісу до всіх заходів, які проводяться у медичному коледжі, спонукаємо їх до активного життя, влаштовуємо для них тренінги та спілкування з колегами з інших регіонів. Це вже дещо змінило їхні погляди на роботу і життя загалом, проте над цим ще треба працювати. Ми хочемо створити в закладі монолітну команду однодумців, яка вболіватиме за спільну справу, підтримуючи один одного.
Отож, відділення паліативної медицини Дубенського медичного коледжу, як видно, активно розбудовується. Головне — його керівники і працівники мають чітке бачення майбутнього і впевнені, що у тій благородній та милосердній справі, якою вони займаються, у них усе вийде. Адже розуміють: якщо хворого не можна вилікувати, він усе ж продовжує жити і треба спробувати зменшити його страждання. Кожна людина заслуговує на гідне закінчення життя. Той, хто особисто стикався з цією проблемою, добре знає її ціну.
Дана РОМАНЮК, власкор «ВЗ», Рівне