Синдром хронічної втоми (СХВ) — наростаюча втома невідомої етіології, тривалістю не менше 6 місяців, яка супроводжується когнітивними труднощами. Синдром хронічної втоми — відносно нова нозологія. Свою сучасну назву хвороба отримала після епідемії у штаті Невада (США) в 1984 році. Доктор Поль Чейні, який практикував у невеличкому містечку Інклайн-Віллідж, розташованому на березі озера Тахо, зареєстрував більше 200 випадків цього захворювання. Хворі відчували депресію, погіршення настрою, м’язову слабкість. У них виявляли вірус Епштейна-Барр або антитіла до нього і до інших вірусів-«родичів» вірусу герпесу. На даний момент причинний зв’язок із різними вірусами, що розглядалися у якості причини СХВ, не доведено.
Так і залишилося нез’ясованим — причиною захворювання була вірусна інфекція чи щось інше, наприклад, погана екологія. Більшість лікарів взагалі вважали, що мають справу з масовою істерією. Але вже через кілька років діагноз «Синдром хронічної втоми» став цілком «узаконеним». Його включено до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10: клас — «Хвороби нервової системи», код G93.3, назва — «Синдром стомлюваності після перенесеної вірусної хвороби»). Зауважимо, що у бета-версії 11-го перегляду Міжнародної класифікації хвороб (перехід на яку планується у 2015 році), опублікованій Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), він поки що відсутній. Але версія перебуває на стадії обговорення, отже це свідчить про суперечливість думки з цього приводу серед медичної спільноти.
Клініцисти із Британії встановили, що основними діагностичними ознаками СХВ є церебральний (у вигляді когнітивних порушень) і скелетно-м’язовий (що виражається хронічною втомою) компоненти. У разі відсутності когнітивних порушень синдром хронічної втоми виключається.
В останні роки в розвинених країнах щорічно реєструють нові випадки захворювання, і зараз, наприклад, у США від СХВ страждають близько 10 хворих на 100 тисяч населення. В Австралії в 1990 році захворюваність була навіть вищою — 37 осіб на 100 тисяч населення.
СХВ — діагноз виключення?
Оскільки немає конкретних обстежень, які підтверджують СХВ, він є діагнозом виключення. Для діагностики використовуються певні клінічні критерії, підкріплюється надалі деякими неспецифічними методами обстеження. Також у встановленні діагнозу має значення історія захворювання — непояснена втома, що триває більше 6 місяців, у поєднанні з когнітивними порушеннями.
Інфекційні захворювання, не пов’язані між собою (пневмонія, діарея, інфекції верхніх дихальних шляхів тощо), у деяких пацієнтів можуть призводити до стану тривалої втоми. Якщо при цьому відзначаються когнітивні труднощі, захворювання отримує назву «Синдром хронічної втоми».
Юрій КУНДІЄВ,
директор ДУ «Інститут медицини праці НАМНУ», академік
Синдром хронічної втоми — дискусійне питання. Але скільки б не тривала дискусія, недооцінювати його —отже наражати на небезпеку громадян! Достатньо проаналізувати, у яких верств населення цей синдром найбільш поширений (мова йде про роботу, особливо змінну, яка вимагає великої концентрації і відповідальності: це і диспетчери різних служб, і водії громадського транспорту, і лікарі), щоб усвідомити, якою високою може бути ціна помилки.
Отже, потрібно пропагувати і доводити до відома людей, особливо медичних працівників, наукові здобутки, які є у цій галузі.
Проведення психофізіологічної експертизи людини повинно стати такою ж рутинною практикою, як медичний огляд.
Георгій ПИШНОВ,
доктор біологічних наук, ДУ «Інститут медицини праці НАМНУ»
— Є кілька синдромів,пов’язаних із хронічною втомою. Існує, якщо не помиляюся, 7 підгруп цього синдрому, які незначною мірою різняться між собою із клінічної точки зору. Але об’єднує їх фізична і психологічна втома, яка не дає змоги людям нормально працювати. Фізіологи вважають, що все-таки цей синдром пов’язаний із хронічною напругою, яка спостерігається наразі й у дітей. Крім того, якщо раніше він розвивався протягом 4-5 років, то зараз американські фахівці говорять про те, що розвиток синдрому може тривати від восьми місяців до півтора року (за певних умов). Іншими словами, СХВ молодшає і набирає сил. Тому ми дотримуємося тієї думки, що це перенавантаження — робоче, у школі, у вищому навчальному закладі тощо. А в силу того, що в усіх нас різний генотип, зовнішні фактори впливають на людину по-різному, відповідно, страждають ті системи й органи, які в людини найбільш вразливі (серцево-судинна система, органи дихання тощо). Але в основі завжди лежить перенапруження.
Наталія ПЄШКОВА,
лікар-терапевт вищої категорії, КМЛ №6
— Звичайно, у якомусь сенсі можна вважати цей діагноз «віртуальним», але й ігнорувати його зовсім також не можна. Просто ми зазвичай маємо справу з конкретними патологіями, лікуванням яких і займаємося. Що ж до СХВ, то як би ми його не назвали, мова все-таки йде про певний розлад, а значить, потрібно шукати його причини. Зрештою, будь-яке захворювання супроводжується скаргами на загальну слабкість, швидку втому тощо. Отже, потрібно всебічно обстежити людину, всі органи та системи на наявність (відсутність) патології. Насамперед, потрібно відрізнити СХВ від цілого ряду вірусних інфекцій та інших соматичних проблем. Як правило, така патологія виявляється в ході обстеження, і після того, як пацієнт проходить курс необхідного лікування, симптоми СХВ зникають. Наскільки мені відомо з літератури, етіологія цієї хвороби і досі залишається невивченою, існує чимала кількість теорій відносно її розвитку: вірусна, імунна, токсична, нейрорегуляторна, психіатрична тощо. Отже, коли пацієнт потрапляє до стаціонару з такими скаргами (хоч це і не є причиною госпіталізації), крім стандартних клініко-лабораторних досліджень ми призначаємо консультацію інших спеціалістів, перш за все — невролога, кардіолога, ендокринолога, психіатра.
Звичайно, такий стан необов’язково пов’язаний із наявністю тієї чи іншої патології. Інколи причина у відсутності балансу між розумовою діяльністю (робота, навчання тощо) та фізичним навантаженням. Отже, я б радила пацієнтам те саме, що й собі — звернути увагу на свій спосіб життя: режим праці і відпочинку; забезпечення повноцінного збалансованого харчування тощо. Це прописні істини, але, якщо їх не дотримуватися, організм, відповідно, реагуватиме всілякими розладами, у тому числі й СХВ. Інакше кажучи, можна безкінечно обстежуватися у різних спеціалістів і на це підуть гроші, час, а синдром — залишиться.
Анжела БАСАНЕЦЬ,
завідувачка відділу профпатології ДУ «Інститут медицини праці НАМНУ», головний позаштатний фахівець МОЗ України за спеціальністю «Професійна патологія», професор
— Синдром — це ще не діагноз, а одна з його складових. Діагноз «СХВ» в МКБ-11 не внесено, іншими словами, такого діагнозу на сьогодні немає. На Заході існує діагноз «Професійне вигорання» (Синдром Бернаут). Але це дещо інше, оскільки до нього швидше відносять якісь гострі ситуації (стресовість, змінна робоча праця, недостатність відпочинку тощо), які, природно, призводять до різних порушень з боку серцево-судинної системи, психіки тощо. Але знак рівності між СХВ і Синдромом Бернаут ставити не можна. І, звичайно, такий діагноз ніколи не буде внесено до списку професійних захворювань, які можуть компенсуватися державою як, наприклад, астма, інтоксикація, рак, де простежується чіткий взаємозв’язок між розвитком хвороби і впливом виробничого фактора. За СХВ такий зв’язок відстежити неможливо, як неможливо розчленувати стрес в умовах роботи і в побуті.
Взагалі ніякої особливої проблеми тут немає: хронічна втома лікується відпочинком!
Наталія БОБКО,
доктор медичних наук, ДУ «Інститут медицини праці НАМНУ»
— Досліджуючи СХВ, необхідно відзначити, що проблема має надто велику кількість симптомів, які можуть мати відношення до інших захворювань. Отже, диференціація — основне завдання у такій ситуації. Але коли ми говоримо про причини хронічної втоми (відсутність відновлення організму, навіть після тривалого сну), то повинні розуміти, що основна причина криється у роботі, точніше — у перевиснаженні на роботі. Вчені вже довели прямий зв’язок між кількістю робочих годин та психовегетативними розладами.
Олена КОЗЕРАЦЬКА,
психіатр, судово-психіатричний експерт, кандидат медичних наук
— Щодо хронічної втоми — це захворювання або психосоматичне порушення діяльності систем і органів на функціональному рівні, пов’язане із розвитком неврозу центральних регуляторних центрів вегетативної нервової системи, зумовлене пригніченням діяльності зони, що відповідає за гальмівні процеси. Причинами і наслідками виникнення синдрому хронічної втоми можуть бути стрес, депресія, перевтома, високі емоційно-інтелектуальні навантаження, а також інші хвороби. Симптоматика: апатія, депресія, безпричинний гнів, агресія, зниження імунітету, алергія.
Тож коли терапевт констатує у пацієнта пригнічений стан, втрату інтересу до життя, психічний розлад, що характеризується зниженням настрою, втратою здатності переживати радість, порушеннями мислення (негативні думки, песимізм), руховою загальмованістю, то, звичайно, підозрює у людини депресію і, відповідно, направляє такого пацієнта до психіатра. Адже лікування депресії — сфера компетенції саме цього фахівця. Тільки психіатр повинен призначати та контролювати лікування, оскільки воно має безліч нюансів, які потрібно враховувати і правильно трактувати.
Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»