За останні тижні ожеледиця додала суттєвого клопоту українським ортопедам-травматологам. Кількість хворих із переломами кінцівок зросла у рази. Здавалося б, у фрактурології — галузі травматології, що займається саме ушкодженою кістковою тканиною, все просто. Наклали гіпс — і чекай зрощення. Але і тут є великі нагальні проблеми, які викликають занепокоєння спеціалістів. Про деякі з них «ВЗ» розповів Заслужений лікар України, професор Андрій КАЛАШНІКОВ.
ВЗ Андрію Валерійовичу, чому травми вважаються такою соціально значущою проблемою в Україні?
— Щороку в Україні реєструється від 1,5 до 2 млн травм, а смертність від них становить 8,14% (132,8 випадку на 100 тис.) від загальної смертності населення. Ця статистика за останні 10 років, на жаль, лише зростає. Соціальний аспект полягає у тому, що втрати трудового потенціалу України в перерахунку на потенційно непрожиті роки (для населення віком 16-59 років) посідають перше місце серед усіх причин. Ці втрати перевищують аналогічні навіть від серцево-судинних або ж онкологічних хвороб. За даними Світового банку, щорічно ВНП України внаслідок травматизму втрачає близько 5 млн доларів.
Щороку біля 200 тисяч осіб отримують травми різної тяжкості у ДТП (30 тис. — гине). У Європі цей показник у кілька разів нижчий. За останні 5 років кількість потерпілих із тяжкою політравмою виросла у десять разів. Первинна інвалідність від переломів кісток у загальній структурі інвалідності працездатного населення України посідає друге місце та становить 13%, у той час як у розвинених країнах — 5-6%.
ВЗ Чим пояснюється така невтішна статистика?
— Це, в першу чергу, зумовлено застосуванням застарілих технологій лікування травматологічних хворих. Донедавна єдиними методами цієї терапії були накладання гіпсу та скелетний витяг. Таким чином, зрощення, приміром, стегна доводилося чекати мінімум шість місяців за умов, що людина перебуває у лежачому положенні. У світі ж за останні 40 років для лікування переломів використовують багато альтернативних методів, наприклад, пластини — металеві пристрої, що вживлюються у тіло людини для покращення зростання кісток. Вони не прискорюють зрощення перелому, але пацієнт не прикутий до ліжка — він може рухатися, починаючи із другого дня після травми. Але для застосування такої, здавалося б, перспективної технології у нас існує багато перепон.
ВЗ Наприклад?
— Розкажу історію виникнення металевих пластин. Спочатку їх виробляли лише швейцарські та німецькі фахівці. У Радянському Союзі у 1952 році був розроблений фіксатор (балка Клімова) — металева пластина для остеосинтезу, що вводилася у повздовжні прорізи для фіксації. До речі, цю розробку було впроваджено у стінах нашої установи. У кінці 1980-х років почала працювати Асоціація остеосинтезу, яка виробляла аналогічні швейцарським металеві пластини, що накладалися на поверхню кістки. Одним із її засновників був академік Г.В. Гайко, який і нині керує Інститутом ортопедії та травматології. Їх розробки охоче запроваджували не лише в Радянському Союзі, а навіть в інших країнах (приміром, в Арабських Еміратах). Українські пластини виробляли із нержавіючої сталі, згідно із ГОСТом Радянського Союзу — якість була відмінна! Але у 1995 році Асоціація остеосинтезу припинила своє існування і запаси радянських пластин поступово вичерпувалися. Зате почала зростати кількість виробів медичного призначення (в тому числі й металевих пластин), яку можна вважати контрафактною. Уявляєте, пластини чи стрижні, що імплантуються в тіло пацієнтів, елементарно магнітяться?!
ВЗ Чим це може обернутися для людини?
— Коли, вибачте, гвинти «підстрибують» до магніту, це, звичайно, може призвести до ранньої корозії та ускладнень із боку нирок, печінки й інших внутрішніх органів. У найгіршому випадку — виникає остеомієліт. Нагноєння може з’явитися через тиждень або через кілька місяців і закінчитися фатально.
ВЗ Якість металевих виробів, що імплантуються в тіло людини, повинні перевіряти самі лікарі?
— Поки немає належного державного контролю — так! Як? Елементарно — тримати у кабінеті магніт, звертати увагу на якість поліровки й уважно читати те, що написано на виробі. На кожному із них повинно бути маркування. Але, дивіться, на цьому немає (показує пластину — авт.). Оптимальний варіант, прийнятий у розвинених країнах, — нанесення міток лазером. Має бути вказана фірма-виробник, час виготовлення, зміна і т.д., тобто всі необхідні дані. Тоді, у разі нагноєння, пластину можна вийняти і довести, що винен виробник. А якщо лікар імплантував контрафактний виріб — уся юридична відповідальність лежить на ньому.
ВЗ Чиїй продукції можна довіряти?
— На жаль, «халтурять» усі — незалежно від країни-виробника. Звичайно, так історично склалося, що більшість контрафактних виробів надходять зі східних країн. Але в той же час там є сертифіковані виробники, які постачають металеві вироби високої якості. Повинен бути жорсткий контроль і з боку Держави — тоді й не буде ускладнень. Для цього ми звернулися до Держлікінспекції МОЗ України із пропозицією щодо необхідності безпосереднього контролю зразків виробів медичного призначення і визначення характеристик металу під час технічної експертизи в процесі державної реєстрації, а також із проханням розглянути питання якості виробів для остеосинтезу, що імплантуються в тіло людини.
ВЗ Чи є інші проблеми у галузі травматології?
— Я мушу сказати, що наукова думка та професіоналізм наших лікарів далеко попереду від технічного оснащення їх робочих місць. Застосування сучасних методів оперативних втручань, які дозволяють швидше активізувати хворих, стримується відсутністю в більшості лікувальних установ імплантатів та інструментів для виконання блокуючого інтрамедулярного та накісткового малоінвазивного остеосинтезу. Тільки 12,5% травматологів у своїй практичній діяльності застосовують електронно-оптичний перетворювач (пристрій, що показує, куди вводити гвинти), а в абсолютній більшості 73,8% використовують застарілий пересувний рентген-апарат «Арман». Лише 61,4% лікарів мають можливість використовувати під час оперативного втручання ортопедичний стіл, а існуючі — не є рентген-прозорими. Тобто, якщо хірургу доводиться під час операції, приміром, робити рентген ноги, він вимушений тримати ногу у руках перед рентген-апаратом. У 15,82% лікарів-травматологів взагалі немає в операційних набору стандартних ортопедичних інструментів (распатора, долота, шила та ін.) для виконання хірургічних втручань на кістках, тобто кожний шостий лікар-травматолог не має можливості якісно та атравматично виконати операцію та використовує неналежний «підручний» інструмент. Третину інструментів придбано більш ніж 20 років тому! А у 7% випадків в операційних взагалі немає ніякого електричного обладнання!
Хочеться ще додати, що норми навантаження на одного лікаря стаціонару ортопедо-травматологічного відділення залишилися такими ж, як були 40 років тому. Ці норми розраховані на великі, 40-ліжкові, відділення. Але тоді лікар міг підвісити переломані кінцівки пацієнта до гир і тільки періодично їх поправляти та вести щоденник. На даний час 18 хворим із 20 потрібні оперативні втручання. У той же час кошти місцевих бюджетів не дозволяють оснастити всі 40-ліжкові районні відділення травматології сучасною апаратурою та обладнанням.
Ну і звичайно варто сказати, що, за нашими даними, 60% лікарів на периферії країни потребують курсів підвищення кваліфікації. Наукові конференції (тим більше іноземні) доступні дуже обмеженій кількості спеціалістів. На жаль.
Інтерв’ю підготувала
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»