Поки держава усіма силами намагається приборкати епідемію коронавірусу, на українців чатує нова біда – туберкульоз. Особливим випробуванням для фтизіатричних закладів став початок другого етапу медичної реформи, що призвів до матеріальної та фінансової скрути.
Фтизіатри застерігають: якщо ситуація з фінансуванням спеціалізованої меддопомоги не вирішиться, то зупинити паличку Коха буде просто нікому. Чи з’явиться світло у кінці тунелю під назвою ”реформування фтизіатричної служби” та про власні шляхи порятунку протитуберкульозного закладу «ВЗ» розпитувала в директора-головного лікаря комунального некомерційного підприємства “Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний центр” Тернопільської обласної ради Вадима Рудика.
ВЗ Як ви вважаєте, реформа високоспеціалізованої ланки потрібна чи все має залишитися, як було раніше?
Вадим РУДИК, директор-головний лікар комунального некомерційного підприємства “Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний центр” Тернопільської обласної ради– Я прихильник медичної реформи, отже практично з перших днів її старту, як і рекомендовано було профільним міністерством, ми розпочали поступову оптимізацію нашої мережі фтизіатричних закладів. Для нас це був доволі болісний процес, адже люди волали не закривати санаторії, не оптимізовувати диспансери. Не буду кривити душею – для більшості медпрацівників було вигідно працювати у закладі, де мінімальна кількість пацієнтів. Але ми розуміли, що це державні кошти, і потрібно їх економно використовувати. Ми оптимізували 7 закладів, куди входили два санаторії – дитячий і дорослий, скоротили 150 фтизіатричних і 130 санаторних ліжок. Чотири наших районних протитуберкульозних диспансери реорганізовані в хоспіси. Медпрацівники, які там працювали, залишилися працювати в оновлених закладах, їх не скоротили. На мій погляд, оптимізація була цілком доречною – навіщо утримувати зайві ліжко-місця та виплачувати медикам зарплату, коли немає реальних пацієнтів. Наразі в області залишився лише один заклад, і кількість ліжко-місць цілком відповідає кількості пацієнтів, яких потрібно пролікувати в нашому фтизіопульмонологічному центрі.
ВЗ А нові настанови лікування лікарсько-стійкого туберкульозу у вашому центрі застосовують?
– Так, наразі у нашому центрі використовують нові настанови лікування з використанням не тільки ліків другого ряду, а й останніх, які нині застосовують у світі, бо вони найбільш ефективні: бедаквілін і деламанід скорочують терміни лікування наших пацієнтів на 4, 5, 6 місяців. Ми почали їх застосовувати з початку цього року. За останні три роки ми взагалі суттєво усучаснили підходи до лікування наших пацієнтів, тобто терміни перебування на стаціонарному лікуванні скоротилися – пацієнт з чутливим туберкульозом перебуває у нас 70 днів, а з хіміорезистентним – всього 140.
ВЗ Отже, ви все зробили за правилами і мали б отримати взамін світле та цілком забезпечене майбутнє?
– Так, але чомусь все трапилося з точністю до навпаки – оптимізація зіграла з нами злий жарт. Справа в тому, що завдяки докладеним зусиллям ми увійшли в трійку лідерів щодо найменшої кількості хворих на туберкульоз. Станом на 5 травня у нашому центрі зареєстровано 79 пацієнтів з уперше виявленими випадками туберкульозу, всього 20 хворих на хіміорезистентний туберкульоз та 16 – з рецидивами хвороби. Показник летальності від цієї недуги у нас найнижчий в Україні! І це, виявляється, погано, бо більше грошей отримали ті регіони, де… більше хворих. А ми, оптимізувавши мережу і зекономивши державні кошти, залишилися ні з чим. І тепер змушені звертатися за допомогою до обласної ради, щоб посприяла хоч протриматися на плаву, вже не кажучи про розвиток чи модернізацію. Хоча це не її обов’язок – утримувати заклади високоспеціалізрованої допомоги стратегічне завдання держави.
ВЗ Чи підписав фтизіопульмонологічний центр договір з НСЗУ і на які пакети? Яку суму отримав і на скільки її за вашими прогнозами вистачить?
– Для контрактування з НСЗУ ми обрали сім пакетів медичних послуг. Першим уклали договір на пакет щодо лікування дорослих хворих на туберкульоз, згодом були підписані контракти «Діагностика і лікування дорослих з туберкульозом», «Діагностика, лікування осіб зі СНІДом та імунодефіцитом людини», «Стаціонарна та паліативна допомога дорослим та дітям» , «Лікування осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіатів з використанням препаратів замісної терапії». Окрім того, маємо укладені договори на проведення досліджень з езофагодоуденоскопії та бронхоскопії. Загальна вартість всіх законтрактованих договорів складає 13 млн 797 тис.грн. Це означає, що з початку квітня та до завершення календарного року ми маємо від НСЗУ отримати цю суму, але вона є недостатньою – я взагалі не впевнений, що її вистачить хоча б на виплату заробітної плати працівникам. Це всього лише 36% від запланованих на утримання Центру коштів, і це далеко не ті гроші, які ми отримували торік чи, скажімо, у першому кварталі нинішнього року. З огляду на ситуацію, ми змушені були звернутися до обласної ради і нам додатково з обласного бюджету виділили ще 5 млн 782 тис.грн., але і цих коштів вистачить усього на три місяці тільки для виплати заробітної плати. А як бути з коштами на харчування, ліки для пацієнтів, утримання закладу? Нині на ці видатки – нуль! Місяць-півтора, я думаю, протримаємося, а що далі?
ВЗ Можливо, щоб зменшити фінансове навантаження, варто передати ведення пацієнтів з туберкульозом після стаціонару лікарями первинної ланки?
– У районних лікарнях ми маємо 17 фтизіатричних кабінетів, але практично жодна з них не підписала договір з НСЗУ на цю послугу. Очевидно, районним лікарням накладно утримувати посаду лікаря-фтизіатра, коли у районі два чи три пацієнти. Навіть коли контракт з НСЗУ і підписали б, то цей спеціаліст отримував би дуже маленьку зарплатню, отож, зрозуміло, що ні головним лікарям, ні фтизіатру це невигідно .
От і виходить що такий вид допомоги там надавати не можуть, не кажучи вже про первинну ланку. До того ж, у жодному документі не прописано умови надання фтизіатричної допомоги на первинці: до функціональних обов’язків сімейних лікарів вона не входить. Ситуація нині така, що районні фтизіатричні кабінети не можуть навіть передати ліки сімейним лікарям, оскільки немає укладених договорів з НСЗУ. Щодо того, чи варто лікарям первинки передавати ведення пацієнтів з туберкульозом, то це питання потрібно розглядати у вимірі окремого регіону. Якщо на дільниці таких хворих багато, то звісно, сімейний лікар може займатися ними на амбулаторному етапі надання допомоги. Але якщо на Тернопільщині чи в інших регіонах на одного сімейника припадає один-два пацієнти, то, ясна річ, немає особливої потреби, щоб він надавав таку послугу. Ми розподілили усіх хворих області по дільничних фтизіатрах нашої поліклініки: на кожного припадає 14-15 осіб. І вони можуть при нинішніх засобах комунікації сконтактувати з кожним із них чи з його родиною і навіть сільським головою та запросити на огляд та проконтролювати увесь процес лікування. Ліки також пацієнти отримують у нас без проблем.
ВЗ Що ви вважаєте головною проблемою другого етапу реформи і який вихід з цієї ситуації пропонуєте?
– Головною проблемою я вважаю необгрунтовано низьку вартість медичних пакетів – її потрібно переглядати. Нам для повноцінного функціонування потрібно додатково ще 21 млн. і ми повідомляли про цю ситуацію й неодноразово надсилали листи до Тернопільської ОДА і в НСЗУ , зверталися до керівницва галузі. У вартість послуги потрібно закласти кошти на харчування пацієнтів, медикаменти. Так, ми безкоштовно отримуємо всі протитуберкульозні препарати, але окрім них потрібні й інші – для симптоматичного лікування, серцево-судинні, гепатопротектори, а також лікарські засоби для роботи реанімаційного відділення. Для утримання закладу також необхідні гроші, у нас чимала господарка, адже у Центрі все автономне. Ми розглядали варіанти переведення непрофільних служб на аутсорсинг, але, порахувавши, скільки витрачаємо коштів на пральні та дезінфекційні засоби, зрозуміли, що в автономному режимі це робити вдвічі дешевше. Така сама ситуація і з технічними працівниками, які у нас щодня задіяні, адже постійно тривають ремонтні роботи – власними силами їх проводити значно вигідніше, ніж замовляти ці послуги деінде. До речі, за кошти, виділені у минулі роки, ми самотужки провели косметичні ремонти у підрозділах та відділеннях, створивши комфортні умови пацієнтам. За нинішнього ж фінансування ми про це й мріяти не насмілюємося. Потрібні кошти й на медичну апаратуру: для поліпшення діагностичного процесу необхідні сучасні рентген-діагностичний та УЗД-аппарат, добре було б замінити лапароскопічну стійку, яка використовується в хірургічному відділенні для проведення мінінвазивних операцій. Реактиви для лабораторіїї також придбати немає за що. Чому ніхто не враховував ці потреби?
Я вважаю, що реформа твориться для того, щоб покращити життя, і медики, і пацієнти повинні відчути хоча б певні позитивні зрушення. Кабінет Міністрів і Президент уже звернули увагу на ті негаразди, які спіткали нашу службу. Сподіваємося, що вже найближчим часом буде прийняте правильне рішення – з урахуванням персоніфікованого підходу до кожного фтизіатричного закладу України. Важливо проаналізувати стан справ у кожному регіоні, співвставивши фінансування минулого року і те, яке пропонує НСЗУ, і тоді приймати рішення – з огляду на якість медичних послуг, які надають заклади високоспеціалізованої фтизіатричної допомоги.
Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»
