У Мелітопольському міжрайонному онкологічному диспансері Запорізької області в перші дні 2013 року хірурги зробили унікальні операції, застосувавши технологію високочастотного електрозварювання, яку розробили фахівці профільного інституту ім. Є.О. Патона.
За інформацією головного лікаря диспансеру Олександра Рябікова, апарат для зварювання живих тканин (високочастотний електрокоагулятор ЕК-300МІ) придбали у грудні минулого року. У комплекті з апаратом отримали набір інструментів, атлас та ознайомчий відеофільм. У Запорізькій області, за твердженням медиків, такі апарати мають ще дві лікарні (Мелітопольський міжрайонний онкологічний диспансер та КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня»), а по Україні в цілому — 15. Перші чотири операції — на кишечнику та гінекологічні — провів хірург-онколог з великим практичним досвідом роботи Олександр РЯБІКОВ.
ВЗ Лікарю, а що собою являє електрокоагулятор ЕК-300МІ?
— Даний апарат забезпечує чотири режими роботи: зварювання, коагуляцію, перекриття, різання. Спосіб утворення зварного з’єднання базується на ефекті електротермічної денатурації білкових молекул. Інший поширений метод високочастотної електрохірургії — метод коагуляції шляхом діатермії — спричиняє опік та омертвіння тканини в місці нагрівання, у той час як електрозварювання значно менше травмує тканини і дає можливість уникнути утворення опікової поверхні. Електрокоагулятор використовують у гінекології, урології, онкології, офтальмології тощо. За допомогою цієї технології в клінічних умовах можна проводити пластику маткових труб; отримувати міцне з’єднання з досконалою герметичністю в разі закриття просвітку в сечоводі; накладати шви на шлунок без загрози потрапляння його вмісту в очеревину; герметично зварювати кишки; відновлювати слизову носової перегородки; видаляти гланди; робити косметичні операції на молочних залозах та ін.
ВЗ Чим саме унікальний метод «зварювання»?
— Новий метод дозволяє оперувати живі тканини людського організму і домагатися відсутності кровотечі. При цьому тканини не спалюються, а зварюються. Тепер під час операції в руках у хірургів замість скальпеля — спеціальні інструменти, на кінці яких подається струм високої частоти. Схематично процес зварювання м’яких тканин складається з наступних дій: з’єднувані тканини дотикаються одна до одної поверхневими шарами; далі хірург стискає зварювану ділянку тканини електродами зварювального інструмента та вмикає джерело струму; після виконання програми керування процесом зварювання та вимкнення енергії захоплена тканина звільнюється, а процес повторюється до повного закриття рани. Тканини зварюються, а потім шов розрізається цими ж інструментами. І ніяких шовних матеріалів для перев’язки судин! Порівняно з традиційними технологіями, високочастотна хірургія менш травматична і безкровна.
ВЗ Можна більш детально порівняти метод «зварювання м’яких тканин» із іншими хірургічними методами?
— Порівняно із шовним методом, який традиційно застосовується в хірургії, метод зварювання не потребує шовного матеріалу, скоб, кліпсів та зшивальних апаратів, оскільки з’єднання відбувається за рахунок «рідного» матеріалу зварюваного органа за допомогою спеціального обладнання. Місця швів завдяки електрозварюванню легко та швидко загоюються — рубців майже не залишається. Навіть місячні рубці на прооперованому кишечнику дуже тонкі і практично непомітні. У багатьох випадках це має ключове значення, оскільки причиною багатьох невдач за традиційних операцій є спричинений рубцюванням швів стеноз — звуження отвору трубчастих органів. Відсутність зшивального матеріалу у місці операції своєю чергою позбавляє небезпеки виникнення запального процесу та інфікування. Водночас метод зварювання дозволяє економити на шовних матеріалах. Велику перевагу електрозварювання має у лапароскопії, оскільки у цьому випадку накласти шви набагато складніше, ніж у відкритій хірургії. Інший поширений метод високочастотної електрохірургії — процес коагуляції — спричиняє опік та омертвіння тканини у місці нагрівання, у той час як електрозварювання значно менше травмує тканини. Це підтверджено морфологічними дослідженнями, а також відсутністю в процесі зварювання виділення диму і неприємного запаху, що позитивно позначається на здоров’ї як пацієнта, так і хірурга, особливо у роботі з інфікованими. Значно менше травмування також сприяє швидшому та легшому загоюванню тканин прооперованого органа, відновленню його морфологічної структури і функцій. Процес коагуляції використовується також насамперед для розтинів та зупинки кровотечі, натомість електрозварюванням досягається з’єднання шарів тканини та утворення швів, які легко загоюються. А якщо порівняти з ультразвуковою хірургією, то у деяких випадках (наприклад, в операціях на печінці) електрозварювання дає змогу замінити дорогі та складніші у користуванні ультразвукові скальпелі.
ВЗ Які переваги цього методу для пацієнта?
— Скорочується час операції, прискорюється процес загоєння ран, хворий швидше видужує і повертається до звичного життя. Порівняно з традиційними методами хірургії використання електрозварювання дозволяє скоротити час операції (у деяких випадках — до 60 хв) та втрати крові (на 200-300 мл). Шви від зварювання легше загоюються, і в сукупності це все призводить до зменшення витрат на лікувальні препарати, зокрема на наркотичні знеболювальні засоби. Починаючи із січня цього року, спеціалісти Мелітопольського міжрайонного онкологічного диспансеру за допомогою високочастотного коагулятора вже зробили майже 40 оперативних втручань різної локалізації та тяжкості. Жодного випадку нагноєння рани чи іншого негативного ефекту не було. Лише у двох випадках спостерігалася дещо більша лімфорея, ніж можна було очікувати. А днями хірург ММОД видалив пухлину розміром до 50 см у діаметрі… майже за півгодини!
ВЗ А як усе починалося?
— Почалася «зварювально-хірургічна» історія з нещасного випадку. Академік і «батько зварювання», всесвітньо відомий учений, який очолює зварювальний науковий інститут імені свого батька Євгена Патона — Борис Патон, катаючись на водних лижах, зламав ногу. Поки нога лежала в гіпсі, академік придивлявся до маніпуляцій медиків і задумався про можливість використання принципів зварювання в медицині. Чому б і ні? Дужки, нитки, болти для скріплення людських тканин — м’яких і твердих — давно застосовуються в хірургії. Чим гірший зварювальний апарат, що дає ефект однорідного з’єднання тканини?
Так, у 1993 році з ініціативи академіка співробітники інституту електрозварювання ім. Є.Патона НАН України спільно з хірургами Інституту клінічної та експериментальної хірургії АМН України та об’єднання «ОХМАТДИТ» провели експерименти, які підтвердили принципову можливість отримання зварного з’єднання різних м’яких тваринних тканин способом біполярної коагуляції. У 1996 році розпочали систематичні дослідження даного способу з’єднання, а у 1997 створили міжнародний колектив для роботи над проектом «Зварювання м’яких живих тканин», учасниками якого стали вчені і фахівці з України та США. У 1998 році у Києві в госпіталі Військово-медичного управління СБУ почалися досліди зі зварювання тканин видалених органів людини (задля збереження фізіологічних властивостей тканини експерименти проводилися безпосередньо після видалення органів у клінічних умовах). Цьому передувало проведення хірургічних операцій із застосуванням зварювальної технології на більш ніж тисячі експериментальних тваринах (білих щурів, кролів, собак і свиней). Сукупність експериментів на контрольній групі тварин (свинях), а також на вилучених та вилучуваних органах людини із застосуванням зварювальної технології в загальній хірургії, що показали відтворюваність отримання позитивних результатів, слугувала підставою для видання Міністерством охорони здоров’я України свідоцтва про державну реєстрацію застосування зварювального обладнання в медичній практиці на 2001-2004, 2005-2010 та 2011-2015 роки (№ 9613/2010). Це дозволило провести освоєння способів зварювання м’яких тканин у більш ніж 80 клініках України та Росії для застосування в різних галузях загальної та малоінвазійної хірургії, а також розробити понад 130 методик оперативного втручання. На сьогодні за цією технологією вже проведено понад 80 тисяч операцій на різних органах людини. Технологію дозволено для клінічного використання в Україні, Сполучених Штатах, Росії та Білорусі.
До речі, у 2004 році колективу авторів проекту на чолі з академіком Борисом Патоном було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки.
Олена ПЕТРЕНКО, власкор «ВЗ», Запоріжжя
