СПЛЯЧИЙ МОЗОК РЯТУЄ СЕРЦЕ

Є пацієнти, яких традиційно вважають важкими. Лікувати їх складно, адже прогноз захворювання вкрай песимістичний. Тому від них часто відмовляються, можливо, щоб не псувати статистику. А можливо, через небажання ставити під загрозу свій лікарський імідж. І тоді прогноз збувається — пацієнт помирає.  Справжні лікарі, про яких піде мова, не побоялися взятися за вкрай важкий випадок і врятували життя 53-річній киянці.

Медицина безсила?
Ураження дуги аорти (аневризми) — ситуації вкрай небезпечні, а гострі розшаровані аневризми, які до речі становлять 30% від усіх випадків, взагалі не полишають лікарю часу для вагань — рахунок йде на дні, а то й на години. Саме такий діагноз було поставлено Олені Михайлівні Музиці.
Біда постукала у її двері раптово. Жінка повернулася з роботи і відчула себе зле. Діти викликали «швидку», яка і привезла її до чергової лікарні. Там лікар-кардіолог одразу відчув, що ситуація критична і направив пацієнтку до провідного київського кардіохірургічного центру. Консиліум лікарів не втішив дітей: діагноз «Аневризма аорти зі значним розшаруванням» — оперативному втручанню не підлягає. «Головний лікар сказав, що у нашій країні нема чого сподіватися на диво і попросив забрати маму — звільнити ліжко для пацієнтів, у яких ще є надія, — розповідає донька Наталя. — На моє запитання: «Скільки мамі залишилося часу?» — лікар відповів, що все у руках Бога… але не більше тижня-двох. Як альтернативу нам запропонували Японію — там роблять такі операції. Але одразу застерегли — мама не витримає переліт. Не пам’ятаю, як повернулася на роботу. В голові лунало одне: надії немає. Розповіла колегам про свою біду і повернулася до лікарні — забирати маму. Увечері мені зателефонувала співробітниця і розповіла, що до відділення банку, де я працюю, приходив лікар — міняти карточку. Вона прочитала у його анкеті спеціальність «кардіохірург» та вирішила розповісти про мою біду. Лікар вислухав і порадив терміново звернутися до Леоніда Лукича Ситара, котрий працює в Інституті сердцево-судинної хірургії ім. Амосова. Я схопила усі мамині обстеження і поїхала туди. На сходах мене випадково зустрів учень Ситара — Ігор Іванович Жеков, і запитав, чому я плачу. Я показала йому папери. Він забрав їх і пішов до операційної, де працював Леонід Лукич. Через півгодини Ігор Іванович вийшов і сказав, що він погодився прооперувати маму і ми можемо її транспортувати до інституту. Наступного ранку у нас з’явилася надія: операція пройшла успішно! Маму прооперували за унікальною методикою «Ретроградна церебральна перфузія». Виявилося, що певний час її організм був… «мертвим»: тіло охолодили до критичної температури, щоб зробити протезування дуги аорти. Саме ця методика і «золоті руки» Леоніда Лукича та Ігоря Івановича врятували нашу найближчу людину!» Зараз Олену Михайлівну готують до виписки. «Я знову відчуваю себе живою! — розповідає жінка. — Добре себе почуваю і безмежно вдячна лікарям, що вони, незважаючи ні на що, подарували мені життя. Не побоялися. Не відмовили. Не залишили помирати».

Відмовляти таким хворим — злочин!
Валерій Андрійович Литвиненко,
лікар-анестезіолог вищої категорії відділення хірургічного лікування патологій аорти ДУ «Національний Інститут сердцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України»:
«Олена Музика — не поодинокий випадок. На жаль. До нашої установи — ДУ «Національний Інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України» — «довозять» близько 200 таких пацієнтів на рік. А скільки їх помирає через неможливість надання своєчасно хірургічної допомоги? Відмовляти таким хворим — злочин! Ми робимо все можливе, завдяки унікальній методиці — ретроградній церебральній перфузії (РЦП).
Вперше ми почали практикувати такі операції ще в 80-х роках. Проходили вони важко, інколи до 18 годин на добу, і вимагали надзвичайної витримки від усієї бригади. Відпрацьовували методику ми з професором Леонідом Лукичем Ситаром. Зараз його напрацювання впроваджують у практику учні — д.м.н. І.М. Кравченко і к.м.н. І.І. Жеков. Академік Амосов, із яким я тоді працював, відпускав мене до Ситара — всі розуміли необхідність таких операцій. Ми були першими в Радянському Союзі, хто застосував РЦП, і маємо найвражаючі результати. Першу успішну операцію по корекції дуги аорти з використанням РЦП нами зроблено в 1994 році. Ми виконали більше 170 таких операцій. Тепер РЦП поставлено нами на потік. На сьогодні ще кілька клінік роблять подібні операції. Але важких хворих вони все-одно направляють до нас.
У нас був випадок: щоб провести подібну операцію, пацієнт тренував сонні артерії. Перетискав їх, намагаючись витримати хоч 7-8 хвилин: за цей час хірург має встигнути прооперувати судину. Встигли! Але таке тренування займає тривалий час, якого у таких пацієнтів обмаль. Благо, з’явилася РЦП.
Суть операції в наступному — щоб прооперувати аорту, ми повинні «позбавити» її крові і при цьому зберегти мозок здоровим. Для цього на першому етапі ми охолоджуємо тіло і мозок: знижуємо температуру тіла хворого до 13°С. Це відбувається за допомогою апарату штучного кровообігу. У ньому є теплообмінник, в який подається холодна рідина, вона й охолоджує кров, а кров своєю чергою охолоджує мозок. Додатково голову пацієнта обкладають льодом і закривають теплоізоляцією — паперовими пелюшками. Крім цього використовується хімічний захист мозку. Швидкість хімічної реакції знижується в 10 разів із кожним градусом. Під час операції людина перебуває у стані, що нагадує смерть: зіниці перестають реагувати на світло, на енцефалограмі зникають хвилі і з’являється ізолінія. Але холодовий та хімічний захист не дають мозку загинути. Ще один спосіб захисту мозку при РЦП — розведення (гемодилюція). У нормі гематокрит (співвідношення формених елементів до плазми) у людини 0,3-0,4. Під час розведення відстань між еритроцитами збільшується і це запобігає тромбоутворенню. Однак при цьому погіршується віддача кисню крові (киснева ємність падає). Щоб не допустити цього, ми використовуємо спеціальний препарат, який навіть у разі низької кисневої ємності збільшує віддачу кисню крові. Таким чином, пацієнти легше переносять крововтрати, які неминучі під час хірургічних втручань на дузі аорти. Це знижує летальність ще вдвічі.
Паралельно з охоложденням ми вимиваємо метаболіти за допомогою РЦП. При цьому мозок забезпечується кров’ю навпаки (у зворотній послідовності, від вен). У верхню порожнисту вену під невисоким тиском подається кров. По яремних венах вона надходить у мозок. Потім кров збирається в сонні артерії і по загальних сонних артеріях — виходить. Це дозволяє не тільки підтримувати життєдіяльність мозку, але і «розвантажує» дугу аорти і дозволяє її оперувати. Триває операція в середньому 40 хвилин. Пригадую найскладніший випадок — хворий перебував у такому стані 156 хвилин! На щастя операція пройшла успішно.
Результати таких операції говорять самі за себе: за статистикою минулого року наші втручання в 4 рази ефективніші за європейські. Це за умови, що наші хворі забезпечені по-мінімуму: у нас немає можливості замовити велику кількість плазми або білків. Ми їх, звісно, отримуємо, але мало. У нас летальність не перевищує 9%. Це дуже хороші цифри при аневризмах аорти, тому що такі люди, як правило, приречені. У Європі летальність коливається від 16 до 30%. Що стосується збереження мозку, можу з упевненістю стверджувати — всі наші пацієнти абсолютно адекватні і функціонально повноцінні.
Олена Михайлівна була «зразковою» пацієнткою. Із величезним бажанням жити. Навіть крові під час операції вона втратила надзвичайно мало. Все пройшло добре, незважаючи на значне розшарування аорти, і ми маємо надію, що жінка проживе ще багато років».
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»