За статистикою, 2/3 всього тягаря хвороб і 86% смертей у світі спричинені неінфекційними захворюваннями, лідерами серед яких є серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби, онкопатологія, цукровий діабет, хронічні хвороби респіраторної системи. «Ми є те, що ми їмо», — сказав Гіппократ і його мудрість не втратила актуальності донині — дієтологія посіла одне з чільних місць у світовій системі охорони здоров’я. Чи не стала Україна винятком? Із цим запитанням ми звернулися до головного позаштатного дієтолога МОЗ України, доцента кафедри внутрішньої медицини №1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, кандидата медичних наук Олега ШВЕЦЯ.
ВЗ Дієтологія радянських часів — це перелік «столів» по Певзнеру. Це вже застарілі підходи?
— Скажу більше — такої системи у світі не було ніде і ніколи. Дієти по Певзнеру — «надбання» СРСР. Від нього відмовилися, приміром, у Росії ще 10 років тому, а от в Україні ця система й досі залишилася. Хоча за нинішніх умов це виглядає особливо комічно — як можна організувати в лікувальному закладі 15 різних дієтичних столів, якщо на одного хворого на день передбачено лише 3-3,5 грн?
Раніше існували класичні уявлення про те, що кожна хвороба потребує спеціальної дієти. Тому хворих групували за дієтичними столами. Нині концепція змінилася: всі люди — і здорові, і хворі — потребують повноцінного, здорового харчування з урахуванням індивідуальних особливостей організму, хронічних хвороб, фізичного навантаження тощо.
Лікар-дієтолог або інший спеціаліст повинен надати людині відповідні рекомендації щодо здорового харчування, його калорійності. До того ж час не стоїть на місці, наука дієтологія також змінюється. Приміром, упродовж тривалого часу користувалися такою відомою моделлю здорового харчування як харчова піраміда (співвідношення різних груп продуктів у добовому раціоні). Кілька років тому було сформовано нову модель — «здорова тарілка», яка вказує, що саме повинна їсти людина під час кожного прийому їжі. «Тарілка» ділиться на 4 рівні частини: овочі, фрукти, злаки (каші та хліб грубого помелу), білкова їжа (краще риба або птиця, аніж жирне м’ясо). До всього потрібно додавати молочний або кисломолочний продукт із низьким вмістом жиру.
ВЗ Невже так важко змінити стару систему?
— Як виявилося, це справа непроста. Тривалий час ми просуваємо новий наказ про удосконалення організації лікувального харчування та роботи дієтологічної служби в Україні. По-перше, замість дієтичних столів Певзнера необхідно запровадити три дієти залежно від необхідних людині калорій, її маси тіла та фізичного навантаження.
По-друге, потрібно зробити лікаря-дієтолога клінічним спеціалістом. Як повелося з радянських часів (так триває і досі), у нас лікар-дієтолог — такий собі напівлікар-напівбухгалтер, «приписаний» до харчоблоку. І основна його діяльність зводиться до складання меню, написання пояснень контролюючим організаціям, чому, скажімо, в котлети додають більше борошна, ніж м’яса тощо. А на клінічну роботу, консультування хворих у лікаря-дієтолога не вистачає ні часу, ні необхідних знань. Цю ситуацію потрібно негайно змінювати.
А за сучасними підходами місце дієтолога — передусім в амбулаторії, де він має консультувати якомога більше пацієнтів . На жаль, згідно з наказом МОЗ України №33, посади «лікарів-дієтологів» передбачені лише у стаціонарних лікувальних установах, а в амбулаторних — ні. І змінити такі підходи — наше наступне завдання. Для порівняння: у США нараховується понад 30 тис. фахівців із дієтології, які працюють і у стаціонарах, і на амбулаторному рівні. В Україні — лише 150 (частина з них працюють на харчоблоках в обласних та районних лікарнях, частина займається приватною практикою). Тому зрозуміло, як ми відстаємо від світу.
Нещодавно я отримав нові зауваження щодо проекту згаданого наказу. Сподіваємося, що після їх урахування наказ буде підписано.
ВЗ Харчування — основа профілактики, яка здійснюватиметься передусім на первинному рівні медичної допомоги. Але ж дієтолога там не буде…
— Утримувати лікаря-дієтолога на первинному рівні охорони здоров’я практично неможливо. Його місце — на вторинному або третинному рівні. Тому потрібно більше працювати в цьому напрямі з лікарями загальної практики–сімейної медицини, надаючи їм необхідну інформацію щодо здорового харчування населення з метою профілактики зайвої маси тіла, інших проблем, спричинених погрішностями у раціоні. У разі потреби (порушення обміну речовин у хворого, непереносимість певних продуктів харчування тощо) лікар загальної практики скеровуватиме хворих до лікарів-дієтологів на вищі рівні. Українські дієтологи мають чим поділитися зі своїми колегами — у них чимало напрацювань. Приміром, розроблено методичні рекомендації з харчування осіб похилого віку, вагітних, жінок, які годують груддю, хворих на цукровий діабет, стандарти здорового харчування.
ВЗ А чи й надалі ми лічитимемо дієтологів, як кажуть, на пальцях?
— Так, це ще одна болюча проблема — дієтологічній службі країни не вистачає належної кількості фахівців. Не відчуваємо достатньої підтримки в цьому питанні і з боку МОЗ та інших органів виконавчої влади. Маємо труднощі в системі підготовки кадрів. Спочатку випускник медичного ВНЗ повинен опанувати спеціальність «Терапія» або «Сімейна медицина», а вже потім пройти спеціалізацію з дієтології. А якщо студент навчався за державний кошт, то щоб працювати лікарем-дієтологом, йому спочатку потрібно відпрацювати 3 роки терапевтом.
Тож нині дієтолог — не дуже популярна в Україні професія. Натомість за кордоном це досить престижна спеціальність, яка користується великим попитом. Там також існує спеціаліст нутріціоніст, який не обов’язково повинен мати медичну освіту, йому достатньо пройти курси з основ харчування. Після цього він може працювати консультантом із харчування. А лікар-дієтолог — це обов’язково фахівець із медичною освітою, який перебуває в реєстрі нутріціоністів та дієтологів і є членом професійних асоціацій.
Нашим дієтологам доводиться підвищувати свій професійний рівень самотужки. Добре, якщо такий фахівець володіє англійською мовою. Адже сучасні джерела найновішої, об’єктивної, адекватної наукової та практичної інформації — лише англомовні.
ВЗ А в Україні масштабних досліджень у галузі дієтології не проводиться?
— На жаль, ні. Все упирається в кошти. Приміром, на початку 2012 року ВООЗ видала рекомендації стосовно контролю за споживанням солі населенням. Щоб вивчити, скільки українці споживають солі, в яких продуктах її найбільше та що робити, щоб зменшити цю кількість, минулого року ми запланували відповідне дослідження. Сподіваємося, що нам виділять хоча б 200 тис. грн на рік, хоча насправді потрібно у 10 разів більше. Але ж це дуже важливе дослідження! За інформацією ВООЗ, середній вміст солі у 100 г хліба становить близько 500 мг. В Україні випікають хліб, де солі удвічі більше — 1 г на 100 г. І це тільки у хлібі! Також ми планували дослідити вміст транс-жирів у різних продуктах. Транс-жири — найгірший дозволений харчовий компонент сучасної їжі, який зумовлює запалення судин, підвищене тромбоутворення в них, значно збільшує ризик атеросклерозу. Наприклад, на транс-жири у цукерках деяких вітчизняних виробників замінено олію какао, бо вони у 20-25 разів дешевші. Шкода від домішок, маркованих буквою Е, — це квіточки порівняно зі шкодою, якої завдають організму людини транс-жири. На превеликий жаль цю ідею поки що відклали на майбутнє.
ВЗ Як ви вважаєте, чи зміниться ставлення до проведення таких досліджень і чи прислухатимуться до ваших рекомендацій після прийняття програми «Здоров’я-2020»?
— Ми внесли до проекту цієї програми положення щодо правильного збалансованого харчування, які відповідають глобальній та регіональним стратегіям ВООЗ. Було прописано необхідність сприятливого інформаційного впливу на вибір людиною «здорових» продуктів, а також вимоги щодо фіскального, регуляторного, політичного впливу на виробників продуктів харчування (щоб мотивувати їх до розширення виробництва здорової їжі та обмеження шкідливої).
Якщо ми прагнемо мати здорову націю, ми повинні розпочати боротьбу за здорове харчування, як це роблять у країнах Заходу. Скажімо у Великій Британії діє Програма «Змінись заради життя». Телебачення постійно транслює відеоролики, які пропагують здорове харчування: «Скороти споживання жиру», «Стеж за кількістю солі в продуктах харчування», «Споживай протягом дня 5 різноманітних овочів та фруктів», «Викинь продукти, які містять багато цукру». Лише на розділ «харчування», згідно з цією програмою, у Великій Британії виділяється 1 млрд фунтів стерлінгів на рік!
ВЗ Наш менталітет «клюне» на такі заклики?
— Здорове харчування — це передусім вибір самої людини, бо заборонити їсти ковбасу або цукерки із транс-жирами чи пити кока-колу неможливо. Водночас наведу такий приклад. Якщо проаналізувати проблему надмірної маси тіла в США (де, як уже було сказано, дуже багато фахових лікарів-дієтологів), то варто звернути увагу на те, що надмірна маса тіла та ожиріння в американців спостерігається переважно серед осіб із низьким рівнем доходу та освіти. Серед освічених людей із високим рівнем доходу надмірна маса тіла спостерігається лише у 20% осіб. Найменша поширеність ожиріння серед країн Європи — у Швейцарії, Австрії, Данії, Швеції, Італії, Голландії, Румунії. Найбільша — на Мальті та в Чехії. Наша країна має середні показники. В Україні надмірну масу тіла мають 51,8% дорослого населення. Чому так багато? Бо зростає доступність висококалорійних продуктів. У крамницях найбільший вибір «нездорових» продуктів — ковбас, кондитерських виробів. І така пропозиція зумовлена високим попитом на них. У населення відсутня мотивація харчуватися правильно. Як і знання про те, як це робити. Та й умови, й фінансові можливості для здорового способу життя обмежені. Тож, з одного боку, потрібно стимулювати попит суспільства на адекватну інформацію про здорове харчування. А з іншого — підвищувати престиж професії дієтолога серед молодих лікарів, випускників медичних ВНЗ. Об’єднавши ці зусилля, ми досягнемо позитивних зрушень.
Наталія ВИШНЕВСЬКА, для «ВЗ»
