Епідемія і спричинені нею запобіжні заходи стали лакмусовим папірцем, що наочно продемонстрував усі проблеми української системи охорони здоров`я, починаючи від «відстрочених» пацієнтів і закінчуючи «відстроченими» інтересами лікарів на професійне навчання та гідну зарплату.
«ВЗ» попросив нейрохірурга клініки «New Jersey Brain and Spain» з м. Ньюарк, (штат Нью-Джерсі), одного з ініціаторів та засновників доброчинної неприбуткової молодіжної організації ”Razom for Ukraine” Луку Томича поділитися американським досвідом і проаналізувати, чому українська нейрохірургія ще довго не дотягнеться до рівня американської.
ВЗ Як організований процес лікування пацієнтів, що потребують нейрохірургічних планових втручань, під час карантину в США?
Лука ТОМИЧ, нейрохірург клініки «New Jersey Brain and Spain» з м. Ньюарк, (штат Нью-Джерсі) – Пацієнти, які потребують операцій, не залишені без лікарського нагляду – в кожному закладі охорони здоров’я створили спеціальні списки, де зазначено, кому з хворих необхідне оперативне втручання навіть під час локдауну, а яких можна ”відкласти” на потім, коли градус пандемії доволі знизиться. Для кожного відділення є свій список. Приміром, для нейрохірургії визначені патології, коли операцію потрібно робити негайно, скажімо, при інсульті її можуть провести у той же день, точніше в рамках шестигодинного терапевтичного вікна. До слова, хірурги повністю екіпіруються під час роботи з таким пацієнтом – засоби індивідуального захисту, костюм, щиток, респіратор тощо, бо невідомо, інфікований пацієнт коронавірусом чи ні. Взагалі ж кожен штат має певні законодавчі документи щодо пандемії Ковід-19. В нашому штаті Нью-Джерсі створили відповідний закон, що надзвичайно обмежив проведення нейрохірургічних втручань в той період, коли був пік захворюваності. Останніми тижнями цей закон відмінено, але всі хірурги дуже переживають, щоб рівень позитивних тестів не підвищився. Навіть 3-4 відсотків вистачить губернатору штату, аби знову його поновити, і, відповідно, дозволити проводити тільки термінові операції.
ВЗ А є статистика, скільки в вашому штаті померло пацієнтів через те, що вони не могли потрапити до лікаря?
– Американським пацієнтам ніхто не заважає звертатися до лікаря за консультацією – пацієнти самі бояться іти до лікарні, щоб не наразитися на Covid-19. Взагалі ж кількість смертей від інсульту чи інфаркту міокарда в часи пандемії зростає, але реальна картина з’ясується лишень через кілька років. Тоді ми зможемо дізнатися, скільки людей через пандемію померли від інсульту, серцевого нападу або ж якогось іншого захворювання, бо вони не прийшли до лікарні.
ВЗ А телемедицина спроможна впоратися з діагностикою таких пацієнтів?
– На мій погляд, телемедицина – дуже потужний засіб для інформування чи консультацій пацієнтів та лікарів, багато проблем вона допомагає вирішити. Втім не варто перебільшувати її роль в нейрохірургії, бо нам важливо оглянути пацієнта: перевірити рефлекси, щось пропальпувати…
Останніми місяцями телемедична практика в США дуже активізувалася. Але причина тут одна – суто економічна. Більшість пацієнтів в Америці звертаються до лікаря через страхові компанії. Отже лікарі повинні були шукати способи, як отримати гроші за пацієнта зі страхової компанії в умовах пандемії. Багато лікарів взагалі перетворили свою медичну практику на телемедичні консультації. У мене є колеги-неврологи, сімейні лікарі, які ведуть прийом пацієнтів по скайпу кілька годин на день. Для мене ж як нейрохірурга це не вихід з ситуації, бо я маю оперувати, а це неможливо робити через інтернет-ресурси.
ВЗ Чого, на ваш погляд, не вистачає українській нейрохірургії, аби вийти на рівень американської?
– Найголовніше, як мені видається, українській нейрохірургічній школі не вистачає налагодженої системи тренування американського штибу. Наш нейрохірург може поїхати до будь-якої клініки будь-якого з усіх 56 штатів і отримати там потрібні знання та навички, щоб стати хірургом високого класу. В Україні ж для нейрохірурга-початківця доволі проблематично знайти, де і в кого перебрати досвід, повчитися, відпрацювати мануальні прийоми, бо не всі клініки високого рівня.
Інше проблемне питання української нейрохірургії, на мій погляд, у тому, що молоді фахівці не можуть знайти пристойного місця роботи. Вони готові покласти десять років свого життя на навчання та тренінги, але для цього вони мають бути впевненими в тому, що на них очікує хороша робота з гідною зарплатнею. Навіть якщо ми допоможемо організувати їм навчання, то це не означає, що вони матимуть, де оперувати. Я розмовляв з багатьма молодими лікарями в Україні й мені дуже прикро, що вони розчаровані у вітчизняній системі охорони здоров’я, яка не забезпечує жодних професійних гарантій.
Дуже здивувало мене й те, що деякі клініки мають доволі сучасну нейрохірургічну апаратуру, але… не навчені нею користуватися. Молоді нейрохірурги розповідали, що керівництво чомусь не дуже поспішає скеровувати їх на курси чи тренінги, й вони не знають як дати тому раду. Уявити таку ситуацію в Америці важко, бо ми маємо різноманітні незалежні інституції, які перевіряють якість програм тренування і якщо вони не відповідають певним вимогам, то їх просто закривають. В Україні ж непросто з’ясувати, які програми тренування нейрохірургів взагалі існують, хто їх курує і за якими критеріями визначається якість такої підготовки.
Окрім того, я з’ясував, що післядипломний рівень підготовки нейрохірурга в Україні потребує значного вдосконалення. В США це багато років наполегливого вивчення теорії та набуття практичних навичок, яке завершується іспитом перед поважною комісією відомих нейрохірургів. Я вважаю, що це й повинен бути такий довготривалий важкий процес, бо оперувати людину – це велика відповідальність. Американська вища школа видає якісного спеціаліста, який отримавши сертифікат, готовий самостійно стати до операційного столу, і цей досвід варто було б запозичити українській системі медичної освіти.
Система нейрохірургічного навчання в Україні надзвичайно централізована та високобюрократична. Вона загрузла в кумовстві, а також відстає за якістю від багатьох країн Євросоюзу. Члени нашої організації мали змогу спілкуватися зі студентами зі всієї України і почути їх думку стосовно всіх перешкод та проблем в медичній освіті та практичній хірургічній системі навчання. Студенти жалілися на старі підручники, застарілі лекції лікарів, а також нестачу теоретичних знань та недостатність клінічного досвіду загалом. Надзвичайно обмежений доступ до пацієнтів. Хоча в Україні законом не заборонено доступ до трупів для хірургічної практики і операційного розтинання, все ж таки ця практика дуже лімітована, що заважає студентам-хірургам відшліфовувати їхні анатомічні знання, які є доволі критичними.
ВЗ Які заходи для сприяння та розвитку нейрохірургії в Україні буде ініціювати ваша доброчинна місія?
– Усі зусилля нашої організації скеровані на те, аби підняти рівень цієї галузі в Україні. Ми хочемо надати можливості українським нейрохірургам для навчання та практики в США. Декілька молодих українських партнерів вже взяли участь в нейроанатомічному курсі роботи з трупами, який було організовано ENIS. Ми допомогли влаштувати тримісячні міжнародні тренінги для українських нейрохірургів, а також лікарів-фізіотерапевтів, спеціалістів з отоларингології, неврології, адже нейрохірургія – це командна робота. Всі міжнародні вишколи проходили в університеті госпіталя Ньюворк , також в Університеті Сінсенеті та медичному центрі під керуванням Джонато Форбс.
2016 року ми організували наші зусилля під крилом ”Разом для України”, що дозволяє нам допомагати та фінансувати нашу роботу. Успіх нашої програми залежав від того, чи знайдемо ми талановитих, успішних партнерів в Україні, які були б ентузіастами своєї справи, лідерами і спеціалістами, відданими нейрохірургії та пацієнтам, а також мали бажання навчати інших. І ми таких знайшли! Ми були дуже вражені їхніми талантами та винахідливістю. Вони хотіли змінитися самі, а також допомогти змінитися іншим – один з наших партнерів в Києві вже розпочав під нашим заступництвом навчати двох українських нейрохірургів.
Ми планували приїзд до України цього року, але через пандемію скасували його, втім спілкування з українськими колегами не припиняємо.
Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»
Які саме критерії відбору молодих нейрохірургів діють в межах Вашої програми?