Остеоартроз: чи є надія на порятунок суглобу?

Сьогодні пересічна людина живе в середньому значно довше, ніж ще якихось 100 років тому. Досягнення сучасної медицини та глобальна індустріалізація дозволили перемогти багато інфекцій та зробили наше життя довшим, але набагато менш рухливим. Тому питання подолання дегенеративних патологій, серед яких остеоартроз посідає одне з чільних місць, дуже на часі.

Як вести пацієнта з підозрою на остеоартроз роповідає лікар-невролог клініки вертеброневрології та кінезіотерапії Prima Vertebra, дійсний член Української асоціації з вивчення болю, Асоціації превентивної та антиейджинг медицини Катерина Шмаргальова.

Артрит чи артроз: у чому принципова різниця?

Катерина ШМАРГАЛЬОВА, лікар-невролог клініки вертеброневрології та кінезіотерапії Prima Vertebra, дійсний член Української асоціації з вивчення болю, Асоціації превентивної та антиейджинг медицини

Перш за все треба чітко розділяти два схожі за звучанням, але різні за змістом терміни «артрит» та «артроз». Артрит – це запальний процес, що охоплює суглоб, з усіма типовими ознаками: різким болем, набряком, почервонінням, локальним підвищенням температури та порушенням функції постраждалого суглоба. Визивати його можуть не тільки інфекційні агенти, а й порушення метаболізму, травми та збої у роботі імунної системи. Частим супутником артриту є синовіїт з накопиченням ексудату та розтягненням капсули суглоба, що підсилює больові відчуття. Все це в більшості пацієнтів викликає неабияку мотивацію щодо пошуку лікаря та якомога скорішого лікування.

Артроз, він же остеоартроз та деформуючий артроз – зовсім інша історія. Це хронічна, повільно прогресуюча дегенеративно-дистрофічна патологія суглобу, що супроводжується дегенерацією суглобового хряща, змінами субхондральної кістки, формуванням крайових остеофітів та реактивним синовіїтом.

Симптоми та стадії артрозу суглобів

Біль при цьому захворюванні значно меншої інтенсивності, ніж при гострому артриті. Від ниючий, постійний, підсилюється після навантаження на суглоб, але рідко коли змушує пересічного громадянина порушити свій звичний режим життя та звернутися по кваліфіковану медичну допомогу, доки зміни суглобу не стануть майже незворотними. Спочатку біль виникає після довгого відпочинку, але зменшує свою інтенсивність після декількох рухів. Це так звані «стартові болі». З плином часу та наростанням деформації суглобових поверхонь можливість «розходитися» стає все меншою, а от вираженість больового синдрому, навпаки, зростає. Також пацієнти з цією недугою мають метеозалежність, тобто при різких перепадах атмосферного тиску біль та дискомфорт підсилюються, виникають скарги, на кшталт «крутить у суглобі».

Окрім болю, ознаками артрозу є деформація суглоба, значне порушення функції та зменшення амплітуди руху у ньому. Також досить часто виникає характерний хрускіт – крепітація, особливо на початку руху, що визиває підсилення болю. Пацієнта часто переслідує відчуття нестабільності у суглобі, здається, що при необережному русі він просто «випаде зі зціплення», і це ще збільшує скутість.

Ураження суглоба при артрозі прийнято поділяти на декілька стадій (по Kellgren та Lawrence):

• І – доклінична, коли діагноз під сумнівом та на дообстеженні виявляють незначні остеофіти, ураження хряща складає до 10% площі;
• ІІ – остеофітів більше, починає зменшуватись відстань між суглобовими поверхнями;
• ІІІ – суглобова щілина зменшена, прогресує стоншення хрящової тканини та оголення ділянок кістки;
• ІV – груба деформація суглобових поверхонь, різко зменшена або відсутня суглобова щілина, субхондральний остеосклероз.

Класифікація остеоартрозу

Стосовно класифікацій остеоартрозу є кілька підходів. Він може бути первинним (коли важко встановити першопричину його розвитку) та вторинним (коли йому передують хронічні травми, запалення та специфічні захворювання). За локалізацією ураження виділяють : генералізований, тобто уражує усі суглоби у тій чи іншій мірі, поліартроз (поєднане ураження декількох суглобів) або локальний, зосереджений в одному типі суглоба.

Косартроз – остеоартроз кульшового суглобу

Це одна з найпоширеніших форм артрозу, що уражує однаково чоловіків та жінок, але в останніх перебіг значно важчий. Біль з розвитком хвороби виникає не лише в прєкції суглобу, а й у сідницях, попереку через здавлювання та подразнення нервових стовбурів, що йдуть поруч. При відсутності лікування супроводжується вкороченням кінцівки, порушенням ходи (спочатку кульгавість, а з часом й качача хода при двобічному ураженні).

Гонартроз – деформуючий артроз колінного суглоба

Причин виникнення багато, але лідирують зайва вага, порушення кровообігу у нижніх кінцівках, порушення біомеханіки ходи. Саме для цих пацієнтів характерний не тільки типовий симптомокомплекс артрозу, а й відчуття «підкошування» ніг як крайній прояв нестабільності у суглобі, що значно ускладнює рух по сходах. Дуже часто при огляді виявляється Х- або О-подібна деформація кінцівок, яка стала першопричиною нерівномірного навантаження на суглоб та розвитку остеоартрозу.

Артроз плечового чи ліктьового суглоба

Найчастіше стає наслідком травми та довгої іммобілізації кінцівки. Останнім часом на симптоми артрозу плечового та/або ліктьового суглобів скаржаться ті, хто багато часу проводить за роботою на комп`ютері на непристосованому для цього робочому місці.

Остеоартроз міжфалангових суглобів кисті 

Цей вид артрозу характерний для жінок у період менопаузи. Біль, набряк, скутість у цих суглобах супроводжується поколюванням у пальцях та подальшим формуванням щільних вузликів на тильно-боковій поверхні.

Спонділоатроз – артроз фасеткових суглобів хребта

Він є причиною майже третини усіх звернень до лікаря з жалобами на  біль  у спині. Характеризується ниючим, довготривалим болем, що більш виражений після відпочинку і зменшується після 20-30 хвилин руху. Також біль наростає при перебуванні в одноманітній позі (стоячи, сидячи та навіть тривалій ході). Неврологічні порушення виражені не грубо або зовсім відсутні.

Алгоритм діагностики деформуючого остеоартрозу

Найчастіше пацієнт з артрозом опиняється на прийомі у сімейного лікаря, невролога або ортопеда-травматолога (в залежності від локалізації ураження). Алгоритм дій лікаря незалежно від спеціалізації завжди має включати детальний збір скарг та анамнезу, ретельний огляд та проведення діагностичних тестів з метою диференціації з іншими можливими патологіями. Наступним кроком буде направлення хворого на найбільш доречний, інформативний та малоінвазивний вид дообстеження. Так найчастіше використовують рентгендіагностику (не дуже інформативна на початкових стадіях та несе променеве навантаження на пацієнта), ультразвукове дослідження, комп’ютерну та магніторезонансну томографію (чутливий метод, що дозволяє побачити навіть мінімальні ушкодження суглобових поверхонь та зв’язкового апарату суглоба).

Крім цього, при підозрі на метаболічний чи аутоімунний генез захворювання може виникнути потреба у клінічному та біохімічному аналізі крові (ШОЕ, ревмопроби, сечова кислота, вітамін Д3 тощо).

Артроскопія застосовується у виняткових ситуаціях через її інвазивність та порушення цілісності капсули суглобу. Проте вона може бути як діагностичною маніпуляцією, так і мікрохірургічним видом лікування.

Лікування артрозу: можливості сучасної медицини

Як завжди лікувальна тактика може йти консервативним та оперативним шляхом.

У першому випадку дії спрямовують на зменшення запалення, відновлення суглобового хряща та правильної біомеханіки з розвантаженням суглоба. Для цього використовують нестероїдні протизапальні препарати, структурно-модифікуючі засоби (SYSADOA), що мають тривалий ефект навіть після закінчення курсу прийому. Обов’язковим є вплив на провокуючі фактори: зниження маси тіла при ожирінні, збільшення кількості та різноманітності руху при гіподінамії, запобігання переохолодженню, іноді тимчасове використання ортезів чи кінезіотейпування з метою розвантаження суглоба та нормалізації стереотипу руху у постраждалому суглобі.

Останніми роками добре зарекомендували себе внутрішньосуглобові ін’єкції гіалуронової кислоти та PRP-терапія (плазма пацієнта, збагачена тромбоцитами).

Не варто забувати й про фізіотерапевтичне лікування (магнітолазерна терапія, ультрафонофорез, ударнохвильова терапія у деяких випадках).

Особливе місце посідає лікувальна фізкультура. Саме завдяки правильним, дозованим рухам у період клінічної ремісії можна відновити тонус оточуючих м’язів, зв’язкового апарату та розвантажити постраждалий суглоб. Крім того це буде сприяти покращенню кровообігу, скорішому одужанню та стане профілактикою рецидиву хвороби. Доповнити ЛФК варто санаторно-курортним лікуванням та плаванням, що сприяє збільшенню амплітуди руху при мінімальному навантаженні на суглоб.

Оперативне лікування показане лише у термінальних стадіях остеоартрозу та при довготривалій неефективності консервативних методів. Діапазон хірургічного лікування досить великий: від малоінвазивної артроскопії до повної заміни суглобу.

Запорукою успішного лікування завжди була і буде профілактика та раннє виявлення хвороби. Тож варто пропагувати серед пацієнтів та наших близьких здоровий спосіб життя, контроль ваги, обов’язкову рухову активність та профілактичний медичний огляд.