Головний мозок людини надійно захищає себе від бактерій і вірусів. Однак інколи патогенні мікроорганізми виявляються сильнішими за захисні сили організму. В результаті виникає небезпечна хвороба – енцефаліт. Захворювання має різну клінічну картину і призводить до важких ускладнень.
Ураження центральної нервової системи залишаються найбільш складними у практиці лікарів-клініцистів, звертає увагу професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика Олександр Дуда. Це пов’язано із відсутністю ефективних етіотропних препаратів і труднощами з діагностикою. У групі ризику – молоді люди, що вимагає подвійної ваги до даної патології.
Енцефаліт: причини і поширеність
Енцефаліт – це гострий, як правило, дифузний запальний процес, що вражає паренхіму головного мозку. У деяких випадках може бути наслідком прогресування менінгіту. Така комбінована форма диференціюється як менінгоенцефаліт.
Поширеність хвороби коливається від 0,7 до 13,8 випадків на 100 тисяч населення. У дітей ці показники є традиційно вищими – від 10,5 до 13,8 на 100 тисяч населення щорічно.
Таблиця 1. Етіологічні фактори розвитку енцефаліту
|
Причини, які можуть спровокувати виникнення енцефаліту |
Віруси |
|
Бактерії |
|
Рикетсії |
|
Грибки |
|
Паразити |
|
Шляхи зараження і типи енцефаліту
Щодо факторів, які впливають на поширення хвороби, то тут важливу роль відіграють особливості навколишнього середовища – географічне розташування, сезон, вологість, температура повітря, наявність резервуару для передачі збудника.
Хвороба може передаватися через укуси кліщів і комарів, контактно-побутовим, повітряно-крапельним шляхами. Ентеровіруси, тропні до нервової й м’язової тканини, також нерідко стають причиною розвитку енцефаліту. До запалення головного мозку можуть призводити також чадний газ і отрути важких металів. Не менш небезпечними є різні алергії важкої форми, а також аутоімунні порушення.
Відповідно до перебігу захворювання виділяють кілька типів вірусного енцефаліту:
- Гострий, що розвивається протягом кількох днів- тижня.
- Підгострий – триває до 6 місяців.
- Хронічний – клінічні симптоми зберігаються понад 6 місяців.
Найчастіше енцефаліти, зумовлені вірусною інфекцією, мають гострий, рідше – підгострий перебіг і атакують молодих людей і дітей раннього віку.
Крім того, енцефаліти поділяють на:
- первинні – їх провокують нейротропні віруси. Саме така форма хвороби вважається найбільш небезпечною, оскільки найчастіше стає причиною летальних випадків;
- вторинні – у цьому випадку нервова система уражена імунною системою хворого (аутоімунна реакція);
- інфекційно-алергічні;
- постінфекційні.
Щодо вторинного ураження, то тут підвищений ризик розвитку гострого енцефаліту (ГЕ) з’являється при ВІЛ, як ускладнення при грипі, кору, вітряній віспі. Приблизно 90% ГЕ викликані ВПГ-1, 10% — ВПГ-2. Щодо останнього, він найчастіше уражає пацієнтів із глибокою імуносупресією і новонароджених.
Велика кількість вірусних енцефалітів не виявляються, через невиразність клінічної картини, легкий перебіг, а також через відсутність у широкому доступі специфічних аналізів. Відтак, часто трапляється, що у багатьох пацієнтів, у яких не було жодних скарг, лабораторні обстеження показують високий рівень антитіл до вірусів.
Клінічна картина енцефаліту: на що слід звертати увагу?
Енцефаліти (в тому числі вірусного ґенезу) не мають специфічної клінічній картини, яка б дозволила зі 100% впевненістю відрізнити, власне, енцефаліт від енцефалопатії (метаболічного, токсичного, імунного та ін. походження).
Хвороба може проявлятися такими ранніми неспецифічними симптомами:
- лихоманка;
- головний біль;
- м’язово-суглобовий біль (так звана «ломота»);
- відчуття загального нездужання.
Протягом кількох наступних годин-днів, приєднуються загальномозкові та вогнищеві симптоми:
- сплутаність (або повна втрата) свідомості, дезорієнтація;
- сонливість;
- судоми;
- розлади мовлення;
- слабкість, може бути повна втрата моторної функції або чутливості в деяких частинах тіла;
- галюцинації;
- неконтрольовані рухи очей (у тому числі, ністагм);
- порушення зору.
При менінгоенцефаліті можуть виникати усі симптоми, які перераховані вище, плюс фотофобія – біль при погляді на яскраве світло, ригідність потиличних м’язів, рідше – вимушена поза.
Обстеження пацієнта з підозрою на енцефаліт: пошук причини
Дуже важливо відрізняти інфекційний вірусний енцефаліт від енцефалопатії, тобто є досить багато патологічних станів, що супроводжуються енцефалопатичним синдромом, який може нагадувати вірусний енцефаліт. Найчастіше за клінічною картиною нагадують енцефаліт системні інфекції. Труднощі, пов’язані з діагностикою, виникають, у тому числі, і через метаболічні порушення (печінкова і ниркова недостатність, ускладнення цукрового діабету). У цьому контексті не варто виключати і ймовірність алкогольної і медикаментозної інтоксикації.
Найпоширенішими причинами енцефалопатії є гіпоксія/ішемія, метаболічні розлади, порушення харчування, інтоксикації, системні інфекції, злоякісна гіпертензія, черепно-мозкова травма, епілепсія (несудомний епістатус)
Стани, які можуть мати подібну до вірусного енцефаліту клінічну картину:
- двофазний початок із системним захворюванням, що супроводжується хворобою ЦНС, характерний для ентеровірусного енцефаліту;
- енцефаліт, викликаний ВПГ1/2, зазвичай має різкий початок із швидким прогресуванням протягом декількох днів, однак не має чітких відмінних ознак, за допомогою яких можна було б диференціювати від інших причин вірусного енцефаліту;
- церебральна форма малярії, а також африканський трипаносомоз у пацієнта, який нещодавно подорожував до Африки, японський енцефаліт у разі подорожі до Азії;
- кліщовий енцефаліт або сказ – нещодавні укуси тварин повинні викликати підозру;
- кір, краснуха, що можуть бути результатом тісного контакту з дітьми, роботи у дитячих колективах (особливо в популяціях з низьким рівнем вакцинації);
- нейробореліоз, а також кліщовий енцефаліт, зумовлений укусами кліщів (англ. tick-borne).
Крім того, важливо оцінити наявність у анамнезі пацієнта даних про професію, зловживання алкоголем/наркотиками, трансплантацію органів, прийом імуносупресантів, наявність ВІЛ-інфекції. Зокрема, пацієнти після трансплантації особливо схильні до опортуністичних інфекцій, таких як лістеріоз (лістерія інфікує центральну нервову систему і може викликати як менінгіт, так і енцефаліт. У групі високого ризику – вагітні жінки), аспергільоз та криптокок. А пацієнти з ВІЛ загалом перебувають у групі ризику щодо виникнення різних інфекцій ЦНС, у тому числі, енцефаліту, спричиненого ВПГ-2 та ЦМВ-інфекцією.
Об’єктивний огляд пацієнта: діагностичні підказки
Висипання на шкірі можуть свідчити про Varicella zoster вірус (VZV) або інші вірусні інфекції, такі як кір або рикетсіоз. Сліди укусів – про можливий діагноз хвороби Лайма або сказу.
А от частота рецидивів «лабіального герпесу» у пацієнтів з енцефалітом, викликаним HSV-1/2, не відрізняється від загальної популяції, тому ця ознака не є інформативною. Під час неврологічного обстеження особливу увагу потрібно звертати на вогнищеві симптоми. Афазія, зміни у поведінці, напади судом, характерні для енцефаліту, викликаного HSV. Однак нещодавно було встановлено, що близько 20% випадків герпесвірусного енцефаліту перебігає без типових фокальних ознак (легка або атипова форма).
Підвищення внутрішньочерепного тиску – загальна ознака всіх енцефалітів, особливо на ранніх стадіях. Розлади в периферичній нервовій системі більше свідчать про інфекцію CMV, VZV або вірус Епштейн-Барра (EBV).
Наявність мієліту або поліомієліту вказує на високу ймовірність інфікування вірусом поліомієліту, ентеровірусом або арбовірусом (особливо вірусом Західного Нілу та японським енцефалітом).
Додаткові методи обстеження: зони підвищеної інформативності
Люмбальна пункція з аналізом ліквору (ЛП) та інструментальні методи нейровізуалізації є важливими стартовими діагностичними дослідженнями для пацієнтів з вірусним енцефалітом.
Оцінка ліквору проводиться за показниками тиску, під яким витікає, цитоз (кількість клітин), концентрація білка та глюкози.
- У пацієнтів з вірусним енцефалітом зазвичай аналіз виявляє легкий мононуклеарний плеоцитоз, хоча на початку захворювання можна спостерігати переважання поліморфно-ядерних клітин, якщо зразок отримано на початку хвороби. Стійкий нейтрофільний плеоцитоз (характерний для бактеріальних менінгітів, менінгоенцефалітів) спостерігається у пацієнтів із енцефалітом, викликаним вірусом гарячки Західного Нілу.
У разі розвитку геморагічного енцефаліту, в лікворі можуть бути виявлені еритроцити. Наявність еозинофілів може свідчити про інфікування певними мікроорганізмами. Найчастіше гельмінтами, але, крім того, і T. pallidum, M. pneumoniae, R. rickettsii, C. immitis та T. gondii, що потребує лабораторної верифікації.
- Концентрація білка в лікворі залишається в межах норми або має незначне підвищення.
- Знижена концентрація глюкози в лікворі є нехарактерною ознакою для вірусного енцефаліту і свідчить про захворювання, спричинене бактеріями (наприклад, L. monocytogenes та M. tuberculosis), грибками або найпростішими (наприклад, видами Naegleria).
- Приблизно 10% хворих на вірусні енцефаліти можуть мати цілком нормальні показники ліквору.
Крім того, застосовуються лабораторні методи специфічної діагностики інфекції в лікворі. Зокрема, наявність вірусоспецифічних IgM у лікворі зазвичай є доказом етіології захворювання ЦНС, оскільки антитіла IgM важко дифундують через гематоенцефалічний бар’єр.
За допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) підтверджується наявність HSV1-2, VZV, CMV, ентеровірусної інфекції.
Додаткові серологічні обстеження для діагностики арбовірусної інфекції та тестування на ВІЛ проводяться на основі анамнезу та клінічних даних.
Культуральний метод дослідження ліквору має обмежену цінність у діагностиці вірусної етіології енцефаліту. Оскільки при обстеженні 22 394 вірусних культур зразків ліквору віруси були виявлені лише з 5,7% зразків, більшість з яких були ентеровірусами (98,4%) та вірусами простого герпесу (1,3%).
Оскільки метод ПЛР є більш чутливим та швидким, вірусологічний метод не рекомендований для рутинної практики. Однак, виділення культури з ліквору залишаються важливими методом в діагностиці невірусних причин енцефаліту (особливо, бактеріального)
Інструментальні методи обстеження: коли, кому і навіщо
МРТ або КТ діагностика є обов’язковими для пацієнтів з підозрою на енцефаліт. Разом з тим, МРТ вважається більш чутливим методом, а тому саме йому надається перевага.
Як правило, патологічні зміни візуалізуються уже на початкових стадіях хвороби, а їхня локалізація та характер можуть вказати на можливу етіологію захворювання або ж допомогти виключити інші причини неврологічних симптомів.
Хоча магнітно-резонансна томографія використовується для раннього виявлення змін при енцефаліті, однак ці ознаки не мають специфічності щодо етіологічного фактора.
Дифузійно-зважена візуалізація перевершує інформативність звичайної МРТ для виявлення ранніх ознак при вірусних енцефалітах, викликаних HSV1/2 ентеровірусом 71 та вірусом Західного Нілу.
Деякі характерні ознаки, які візуалізуються при МРТ-діагностиці у пацієнтів з вірусними енцефалітами:
- при HSV-1/2 можуть бути виявлені значні набряки і крововиливи в скроневу частку, а також гіподенсивні ділянки на Т1-зважених зображеннях і неоднорідне посилення контрасту;
- у випадку енцефаліту, спричиненого флавівірусами, на зображенні МРТ виявляється мозаїчність картини (змішана інтенсивність) або гіподенсивні ураження на Т1-зважених зображеннях у таламусі, базальних гангліях та середьому мозку;
- у пацієнтів з енцефалітом, викликаним ентеровірусом 71, на МРТ виявляються гіперінтенсивні ураження (T2 та FLAIR), локалізовані в середньому та довгастому мозку.
Лікування вірусного енцефаліту: особливості терапевтичної тактики
Загальні рекомендації передбачають наявність підтримуючої симптоматичної терапії. Фокальні та генералізовані напади потрібно лікувати ефективними протисудомними препаратами, як правило, з внутрішньовенним введенням.
Хоча у багатьох випадках енцефаліт на ранніх етапах не супроводжується значним підвищенням внутрішньочерепного тиску, потрібно зберігати настороженість через ризик раптового швидкого погіршення стану. У таких випадках застосовується внутрішньовенне введення манітолу та/або кортикостероїдів. Якщо спостерігається швидке наростання внутрішньочерепного тиску, а також клінічне погіршення стану хворого, що не піддається медикаментозному лікуванню, неохідно розглянути можливість проведення хірургічної декомпресії.
Крім того, лікування потребують і інші ускладнення, такі як водно-електролітний дисбаланс, вторинні бактеріальні інфекції, аспіраційна пневмонія, дихальна недостатність та серцево-судинна недостатність.
Таблиця 2. Препарати вибору для етіотропного лікування вірусних енцефалітів.
Вірус герпесу 1 типу, Varicella Zoster вірус |
Ацикловір 10-15 мг/кг внутрішньовенно кожні 8 год протягом 14–21 днів (для пацієнтів зі збереженою видільною функцією нирок) |
Цитомегаловірус |
Ганцикловір (5 мг/кг внутрішньовенно кожні 12 год протягом 2-3 тижнів) Фоскарнет* (60 мг/кг внутрішньовенно кожні 8 год або 90 мг/кг внутрішньовенно кожні 12 год) протягом 3 тижнів
|
Ебштейн-Барр вірус |
Немає препаратів з доведеною ефективністю, на практиці застосовують схеми з Ацикловіром. |
Вірус герпесу 6 типу |
В якості клінічних випробовувань використовуються схеми з Ганцикловіром та Фоскарнетом |
* Препарат не зареєстрований в Україні.
Для решти вірусних енцефалітів немає етіотропних препаратів з доведеною ефективністю. Проте в практиці часто застосовуються препарати з неспецифічною противірусною дією з метою покращення стану пацієнта. Зокрема, рибавірин, озельтамівір ( у дітей з енцефалітом, зумовленим грипом В), препарати INF-α-2b, ввнутрішньовенне ведення імуноглобулінів.
Прогноз та можливі наслідки для пацієнта
Більшість хворих на вірусний енцефаліт одужують без наслідків. Найбільш частим довготривалим ускладненням після вірусного енцефаліту є судомні напади, які можуть спостерігатися у 10-20%.
Однак у деяких пацієнтів внаслідок недуги виникають порушення інтелекту, зміни настрою та поведінки, екстрапірамідні симптоми, гіпонатріємія (особливо після енцефаліту Сент-Луїса), енцефалопатії, мононейропатії чи млявий параліч. Також можуть спостерігатися труднощі з концентрацією уваги, порушення поведінки, мови та/або втрата пам’яті. У дуже рідкісних випадках пацієнти перебувають у вегетативному стані.
Після перенесеного енцефаліту пацієнти потребують правильної реабілітації. До цього процесу мають бути залучені сімейні лікарі, неврологи, нейро-психологи, за потреби – епілептологи, логопеди, фізіотерапевти, спеціалісти з лікувальної фізкультури, соціальні працівники.
Чи можна профілактувати хворобу?
Енцефаліт – серйозне захворювання, його перебіг і наслідки залежать від преморбідного стану пацієнта, типу збудника, тяжкості інфекції.
Специфічна профілактика передбачає проведення вакцинації проти таких захворювань:
- кору та краснухи;
- грипу типу А і В;
- вірусу вітряної віспи;
- за епідемічними показами проти кліщового енцефаліту (для лісників, ветеринарів, мисливців), сказу (після укусу твариною).
Пацієнтам з імунодефіцитами, зокрема інфікованими ВІЛ, для профілактики виникнення енцефаліту необхідно систематично приймати антиретровірусні препарати, щоб запобігти розвитку опортуністичних інфекцій.
Неспецифічні заходи профілактики включають використання на природі, де висока ймовірність укусів кліщів і комарів, захисного одягу, москітних сіток.
Антоніна ЛІВАНДОВСЬКА, «ВЗ»