У рамках славнозвісної медичної реформи ще в 2018 році численними постановами Кабінету Міністрів України був проголошений і старт реформи в галузі медичної освіти. Надворі – 2021-й і новий Кабінет Міністрів. Що вдалося втілити, який шлях виявився хибним, що спричинило студентські протести і що маємо в реальності? Про це наша розмова із доктором медичних наук, професором, ексректором Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, засновницею «Медичного центру Амосової» Катериною АМОСОВОЮ.
ВЗ Реформа в медичній освіті охоплювала три основні напрямки: випускники медвишів за програмою «магістр» повинні були перейти на єдиний державний кваліфікаційний іспит, мало бути введено міжнародне моніторингове оцінювання якості вищої медичної освіти та змінено підходи до безперервної професійної освіти. Куди і з чим ми прийшли зрештою?<!–
Катерина АМОСОВА, доктор медичних наук, професор, екс-ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, засновниця «Медичного центру Амосової»— Я цілком підтримую ідеологію єдиного державного кваліфікаційного іспиту для студентів-медиків, але за умов перезавантаження існуючої тестової складової та запровадження уніфікованої об’єктивізованої складової оцінки клінічних компетентностей. Хочу зазначити, що ще до 2018 року, а якщо точніше, протягом попередніх 15 років, в Україні функціонує прийнятий у світі формат єдиних державних ліцензійних тестових іспитів «КРОК» — аналог американського STEP: перший — після ІІІ курсу, другий — наприкінці навчання в медуніверситеті та третій — після закінчення інтернатури. «КРОК» був створений за сприяння всесвітньовідомої Агенції вищої медичної освіти США. І те, що у 2018 році проголосила команда МОЗ, не з’явилося на пустому місці.
Але до 2018-го цей передовий підхід до оцінювання уже встиг занепасти. Хоч я стояла у витоків «КРОКів» і як завкафедри внутрішньої медицини широко використовувала тестування в оцінюванні студентів, останні 10 років я стала практично єдиним в Україні публічним критиком контенту цих тестів, маючи підтримку безлічі студентів і викладачів. Багато тестових завдань були примітивними, застарілими, не відповідали позиціям міжнародних підручників і міжнародних рекомендацій і містили фахові помилки.
Прогресивна технологія в медичній освіті перетворилася на хибну практику. Навчання студентів стало концентруватися на зазубрюванні з відкритих баз правильних відповідей на тестові запитання, у тому числі тих, які мали відверті помилки.
Викладачі були вимушені казати студентам: «У цьому тесті «КРОК» правильна відповідь така, але насправді вона — інша, ось така». Бо основним показником роботи вишів і кафедр кожного навчального закладу стали саме результати «КРОКів» а «внутрішні» випускні іспити «біля ліжка пацієнтів» перетворилися на формальність. Оскільки клінічна компетентність і практичні навички випускників МОЗ не цікавили, ними стали нехтувати й виші. Бо функція оцінювання — не тільки допуск до професії, а й створення запиту на контент навчання. Крім контентної складової виявилася й проблема з непрозорим оформленням сплати вишами послуг МОЗівської організації, яка проводила тестування. Але мої звернення з цього приводу до МОЗ та той час були викривлені, і мене було звинувачено в саботажі «новаторського» ліцензійного методу оцінювання знань студентів-медиків.
ВЗ Тобто ситуація залишилася без уваги?
— Як виявилося, МОЗ повністю влаштовував примітивний «КРОК», який з року в рік складали 97% випускників, — при тому, що в руках Міністерства були всі важелі підвищення «планки».
Пікантність ситуації була ще й в тому, що керівництво МОЗ одночасно займалося нищівною публічною критикою низької якості медичної освіти, що було цілком справедливо, і давало свій «знак якості» 97% випускників — тобто визнавало їх такими, що відповідають високим вимогам МОЗ. Такі ось лицемірство та подвійні стандарти.
Замість запровадження оплати праці українських викладачів за створення і удосконалення тестів і переходу на онлайн-тестування, що дало б змогу принаймні мінімізувати корупцію, керівництво МОЗ вирішило витрачати бюджетні кошти на закупівлю готових американських тестів і аналіз результатів тестування тамтешніми фахівцями. Це про так зване міжнародне моніторингове оцінювання. При тому, що в Україні — інші навчальні плани, програми і підручники, багато з яких переписують роками, часто — з російських.
Вектор на використання якісних іноземних тестів — правильний. Але ж не одночасно з українським «КРОКом», що ставить студентів «на шпагат», і тільки після переходу на «їхні» навчальні плани, програми і підручники.
Провал експерименту в 2019 році був очікуваним. Український «КРОК» склали 95%, міжнародний тестовий іспит — менше 5%. За регламентом МОЗ, ці 95% випускників не мали отримати дипломи. Здійнялася хвиля протестів студентів і батьків. До того ж «імпортний» іспит проводили на ПК у дві зміни, тож «у маси» просочилися правильні відповіді, і виник хаос, результати «імпортного» іспиту не були враховані. Наступні очільники МОЗ цю ідею тихо поховали.
ВЗ Ви маєте серйозні напрацювання в напрямку ліцензійних іспитів. Чи готові ними поділитися?
— Так, маю. Зокрема, йдеться про другу складову єдиних державних ліцензійних іспитів — так званий ОСКІ (об’єктивний структурований клінічний іспит). Це дуже складний для організації іспит з оцінки професійної компетентності та практичних навичок на так званих стандартних пацієнтах (натренованих імітаторах) або фантомах. До речі, розроблено цю систему у Великій Британії, яка є центром вищої медичної освіти Європи. Повна об’єктивізація, охоплення всієї програми, можливість кількісного та якісного аналізу… Чого ще можна бажати? МОЗівські реформатори взірця 2018 року це лише задекларували, а ми з командою НМУ такий іспит зробили першими в Україні. Встановили контакт із фахівцями з вищої медичної освіти Ягелонського університету у Кракові, які поділилися методичними матеріалами, провели для нас перші тренінги. Я їх пройшла сама і стала координатором створення нашого першого пілотного іспиту для студентів ІІІ курсу. В якості експертів і спеціалістів для супервізії запросили польських колег — членів Європейської асоціації медичної освіти. Їхня оцінка була дуже високою.
До речі, студенти були в захваті. Кафедри були вимушені зайнятися практичною підготовкою, написати уніфіковані покрокові інструкції, записати відео. Всього цього в НМУ раніше не було. Черговий приклад, як оцінювання створює запит для навчання.
Зараз такий іспит уже успішно відпрацьовують декілька медичних вишів України, але він досі не став універсальним і обов’язковим — у МОЗ немає на це політичної волі. Та і лікарів в країні бракує — отож згодяться всі. Яка вимогливість, який відсів?
Тож сьогодні майбутні українські медики складають ті самі недосконалі «КРОКи». Усе відбувається без обговорень результатів у публічному просторі й тихо — мабуть, дипломи отримують 100%. Зрозуміло, що свої корективи вніс ковід: більше року навчання «біля ліжка хворого» практично не відбувалося, іспити приймали онлайн.
ВЗ Які ще зміни в медичній сфері відбулися останнім часом?
Я є адептом переходу на викладання за всесвітньовідомими міжнародними підручниками — тим більше, що декілька таких уже видані українською.
— Крім «КРОКів» медична освіта в Україні не змінюється практично 40 років, відколи вона була сформована в умовах повної ізоляції від Заходу і недоступності наукової літератури та технологій. Зокрема й тому, що більшість «генералітету» серед освітян не володіла англійською. На часі — створення робочих груп із модернізації навчальних планів, із посиленням інтеграції, введенням нових курсів, наприклад, нейронауки (neuroscience), проведення наукових досліджень і аналізу іхніх результатів, комунікативних навичок, професіоналізму тощо. Я є адептом переходу на викладання за всесвітньовідомими міжнародними підручниками — тим більше, що декілька таких уже видані українською.
Окрема й важлива проблема — університетські клініки. Після медреформи 2017 року (автономізації лікарень) важелів змусити головних лікарів продовжувати співіснувати з кафедрами не залишилося. Вони не зацікавлені не тільки віддавати приміщення, а й допускати викладачів до пацієнтів.
Водночас виші тримаються за великі набори контрактних студентів, бо бюджетного фінансування не вистачає навіть на комунальні платежі й утримання, не кажучи про симуляційні класи, обладнання для науки та ремонти і навіть стільці. Для практичного навчання великої кількості студентів конче потрібні не одна, а декілька багатопрофільних університетських клінік, при тому із сучасним обладнанням. Держава має дати таким лікарням достатнє фінансування. Не дивно, що очільники МОЗ, які змінюють один одного, не бажають займатися цією проблемою, яка може бути вирішена лише на рівні держави. Ну а ректори про неї мовчать, бо бояться міністрів. Замкнуте коло.
ВЗ Як оцінюєте ініціативу підвищення порогового балу ЗНО з профільних для вступу до медичних вишів дисциплін?
Відсіяти студента в процесі навчання, про що багато говорять колеги, на практиці майже нереально – через корупцію.
— Це було зроблено задля того, щоб до медичних навчальних закладів від самого початку потрапляли сильніші абітурієнти. І певною мірою — для зменшення набору в медичні виші, який вважали надмірним для України, особливо на контрактну форму навчання, на яку потрапляли ще слабші студенти. При цьому реальну потребу в лікарях ніхто не визначив як у 2016-2017 роках, так і зараз. Такий пороговий бал, зрозуміло, був негативно сприйнятий більшістю вишів, абітурієнтами та їхніми родичами. Але під час мого ректорства, ще до рішення МОЗ, підвищений бал було впроваджено в нашому університеті за рішенням вченої ради, бо забезпечити освіту належної якості студентам-медикам з низькою підготовкою — неможливо.
Відсіяти студента в процесі навчання, про що багато говорять колеги, на практиці майже нереально – через корупцію. До речі, встановлення прохідного балу — це цілком прерогатива навчального закладу, що зазначено в Законі «Про вищу освіту» від 2014 року. Тоді ми випробували пороговий бал 140 і подивилися, скільки студентів набрали і з яким рівнем підготовки. Набір не постраждав. Але цю прерогативу успішно поховали.
Дізнавайтеся більше: Медвиші — в топ-3 за кількістю прийнятих бюджетників, прохідний бал зріс
ВЗ Можливо, є сенс коригувати набір саме на певні спеціальності, адже якихось у нас не вистачає, а з деякими — перебір?
— Навіть із «цифровізацією» охорони здоров’я МОЗ так і не спромоглося порахувати дефіцит і надлишок лікарів різних спеціальностей. І сьогодні немає можливості оцінити потребу в сімейних лікарях, акушерах-гінекологах, дерматологах тощо. Хоча насправді всім зрозуміло, що з останніми в нас перебір.
До речі, випускників-контрактників у сімейні лікарі не дуже заженеш, навіть попри те, що сьогодні, як каже МОЗ, це чи не найвище оплачувана спеціалізація.
ВЗ Чи вдалося щось реформувати в напрямку безперервної професійної освіти медиків?
— Ці зміни є аналогом діючої західної моделі. Я їх підтримую хоча б тому, що була зруйнована монополія академій і факультетів післядипломної освіти медуніверситетів для вдосконалення знань лікарів. Конкуренція — потужний стимул для вдосконалення. Та й курсів для лікарів раз на п’ять років — замало.
Тому я підтримую розвиток так званої неформальної післядипломної медичної освіти (звісно, із належним ліцензуванням), коли лікарі щорічно «набирають бали» БПР, проходячи курси за власним вибором, у тому числі в приватній медицині.
ВЗ Як ви ставитеся до міжнародного моніторингового дослідження в галузі медичної освіти (маю на увазі намагання запозичити у шкільної освіти досвід порівняльних досліджень на зразок TIMSS, PIRLS, PISA, CIVIC, ICILS тощо)?
— Дуже скептично. Так, дійсно наприкінці каденції прем’єра Гройсмана МОЗ таку угоду з американцями уклало, але стало очевидним, що це потребує чималих коштів. Я не вважаю, що за тотального браку грошей в Україні це взагалі доцільно. Принаймні, ці гроші я краще витратила б на мотивацію лідерів української медичної освіти і викладачів. Або ж спробувала б шукати гранти в міжнародних програмах медичної освіти, яких чимало.
Олена ЖОГА, спеціально для «ВЗ»
