За даними ВООЗ, захворюваннями, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), щодня інфікується близько мільйона людей у світі. У зоні небезпеки перебувають не лише дорослі чоловіки і жінки, а навіть діти.
Що потрібно знати, аби вчасно виявити одне з найпоширеніших захворювань, що передається статевим шляхом – гонорею, – розповідає лікар уролог-андролог вищої кваліфікаційної категорії Олександр МАНЖУРА.
Сьогодні налічують близько тридцяти збудників, які викликають ЗПСШ – це бактерії, віруси, грибки і найпростіші. Для передачі більшості з них не має значення спосіб статевого контакту. Досить того, щоб патогенній мікроорганізм потрапив на слизову оболонку статевого органу, прямої кишки або ротової порожнини. Найкоротший шлях до гіркого досвіду знайомства з ЗПСШ – випадкові незахищені статеві зв’язки та ігнорування методів профілактики статевих інфекцій.
Олександр МАНЖУРА, лікар уролог-андролог вищої кваліфікаційної категорії Хвороби, що передаються статевим шляхом, небезпечні, перш за все, своїми ускладненнями: запальними захворюваннями внутрішніх органів і тканин, безпліддям, імпотенцією. Вважається також, що вони можуть спровокувати розвиток онкологічних процесів в органах сечостатевої системи. Особливої епідеміологічної уваги потребують ВІЛ-інфіковані пацієнти з гонореєю, адже таке поєднання підвищує концентрацію ВІЛ в еякуляті і секреті піхви в 8 разів порівняно з лише ВІЛ-інфікованими.
Neisseria gonorrhoeae: багатовекторність проблеми
Однією з найбільш поширених хвороб вважають гонорею (інфекція, що передається статевим шляхом, причиною розвитку захворювання є бактерія гонококу або Neisseria gonorrhoeae).
На жаль, в Україні наразі немає достовірної статистики щодо цієї хвороби. Втім відомо, що у світі гонококом інфіковано не менше 0,8% жінок і 0,6% чоловіків, щорічно фіксується від 33 до 106 мільйонів нових випадків захворювання. Втім, ці дані – лише верхівка айсберга, показники можуть бути занижені, як мінімум, у 10-20 разів. Наразі системи комплексної реєстрації випадків гонореї часто відсутні не лише у нас в країні, але й у світі.
І ще один надважливий аспект: за даними з 77 країн розвиток стійкості гонореї до антибіотиків робить лікування цього поширеного захворювання набагато складнішим, а іноді і зовсім неможливим. За даними ВООЗ все більш поширеним явищем є стійкість до старих і менш дорогих антибіотиків. А у деяких країнах – особливо з високим рівнем доходів, де епідеміологічний нагляд найбільш ефективний, – були відзначені випадки інфекції, що не піддаються лікуванню жодним з відомих сьогодні антибіотиків. Таке явище пов’язане перш за все із нераціональним підходом до використання антибактеріальних препаратів.
Способи зараження можуть бути різними
Найчастіше гонорея передається статевим шляхом, вкрай рідко – побутовим чи контактним. Джерелом інфікування є люди, які мають хронічну торпідну або безсимптомну форму гонореї і не знають про наявність у себе інфекції. Також розповсюджувати хворобу можуть ті, хто практикує незахищений секс і часту зміну сексуальних партнерів.
Варто зазначити, що neisseria gonorrhoеae характеризується високим ступенем заразності. При разовому статевому контакті з хворою на гонорею жінкою чоловік інфікується у 20 -25% випадків, жінка після одноразового контакту із хворим чоловіком – у 50-90%.
За статистикою, гонорея як моноінфекція зустрічається досить рідко, як правило, 60% хворих, окрім гонореї, інфіковані двома і більше збудниками. Чоловічий «букет» хвороб поєднує найчастіше Ch. Trachomatis и Tr.vaginalis – до 60%-80%, у жінок C. Albicans – у 50%.
До слова, таке одночасне зараження кількома ЗПСШ є ще однією причиною, яка ускладнює діагностику. Оскільки може подовжуватися інкубаційний період, змінюватися клінічна картина хвороби та порушуватися імунологічна реактивність. Крім того, при поєднанні гонококової інфекції з іншими ЗПСШ посилюється патогенність кожного збудника хвороби. Всі ці фактори призводять до того, що людина вчасно не отримує необхідного лікування, хвороба задавнюється і призводить до важких ускладнень , а також до 40% збільшується ймовірність виникнення рецидивів.
Гонорея передається і при анальному сексі. А оральний секс сприяє прискоренню темпів поширення захворюваності в світі. Саме бактерії, які потрапляють в організм людини через оральний статевий акт, мають підвищену стійкість до антибіотиків. Крім того, у разі оральних контактів із зараженим партнером виникає запалення горла (фарингіт), ураження мигдаликів, язика, ясен (гінгівіти, парадонтити). Іноді трапляються кон’юнктивіти і гайморити, спровоковані гонококами.
Особливості перебігу гонореї
Розрізняють гостру і підгостру гонорею – у цих випадках з моменту інфікування минуло не більше двох місяців. А також хронічну – яка виникла понад два місяці тому, має торпідний перебіг, загострення виникають внаслідок дії провокуючих факторів. Також виділяють безсимптомну форму Neisseria gonorrhoеae – у цьому випадку гонококи не викликають запальної реакції на поверхнях слизових оболонок.
Інкубаційний період складає від 2 до 14 днів. Найчастіше перші симптоми з’являються і стають максимально інтенсивними через 2-6 днів після інфікування.
Симптоми гонореї у жінок можуть не проявлятися
Більш ніж у 70% жінок відзначається суб’єктивно безсимптомний перебіг захворювання, це збільшує як ризик ускладнень, так і ймовірність поширення інфекції. Крім того, симптоми можуть швидко зникнути і таким чином хвороба набуває хронічного майже безболісного характеру.
Найчастіше у жінок хвороба проявляється такими симптомами:
- нехарактерні вагінальні або цервікальні гнійні виділення жовто-зеленого кольору;
- порушення сечовиділення (дізурія);
- біль внизу живота;
- сексуальні розлади, що характеризуються больовими відчуттями до, під час і після статевого акту (диспареунія);
- постійна «молочниця».
Жінки, які мають анальні контакти з зараженим партнером, при інфікуванні можуть скаржитися на анальний свербіж, болі і виділення з прямої кишки.
За останні кілька десятків років клінічні прояви гонореї суттєво змінилися. Як зазаначалося раніше, такі зміни були спричинені нераціональною антибіотикотерапією, що викликало стійкість гонококів до них, а також ускладнило діагностику хвороби. Тому варто звернути увагу додатково на непрямі ознаки, які можуть вказувати на наявність задавненої гонореї.
У жінок це може бути:
- дисплазія або ерозія шийки матки;
- кісти шийки матки (O.Nabotti);
- підвищений лейкоцитоз шийки матки;
- виявлення у аналізах Trichomonas vaginalis;
- наявність у цитологічних типах мазків Т2,Т3;
- хронічні кон’юнктивіти;
- ураження суглобів;
- безпліддя, викидні на ранніх термінах вагітності.
Які симптоми мають викликати занепокоєння у чоловіків
У чоловіків рідше спостерігається безсимптомний перебіг недуги. Перші і найбільш характерні симптоми гонореї у чоловіків:
- гнійні виділення білого або жовто-зеленого кольору з уретри статевого члена;
- порушення сечовиділення, дизурія;
- болі та свербіж в уретрі, неприємні відчуття при сечовиділенні;
- біль у промежині, інколи з іррадіацією в пряму кишку;
- у випадку анальних контактів з інфікованим партнером – анальний свербіж, болі і виділення з прямої кишки.
Непрямі ознаки наявності гонореї у чоловіків:
- простатит;
- епідидиміт;
- уретрит;
- кон’юнктивіт;
- практика незахищеного сексу;
- наявність у анамнезі трихомоніазу;
- ураження суглобів;
- безпліддя.
Діти – не виключення
Зараження гонореєю новонароджених відбувається при пологах через інфіковані родові шляхи. Симптоми інфікування проявляються швидко, як правило, ще у пологовому будинку. Гонококова інфекція досить часто може викликати у немовлят інфекцію очей (кон’юнктивіт), значно рідше – суглобів (моно- і поліартрит), у дівчаток існує ризик потрапляння інфекції у статеві органи. Лікування вагітної жінки, зокрема перед пологами, різко знижує ризик цих ускладнень.
У дітей старшого віку при зараженні гонореєю виникає уретрит, вульвовагініт, кон’юнктивіт, рідко – проктит, фарингіт, артрити. Інфікування дітей більш старшого віку (переважно у зоні ризику дівчатка), практично завжди відбувається побутовим шляхом – ліжко, туалет, предмети особистої гігієни, на яких знаходиться збудник.
Діагностика гонореї: що обов’язково необхідно врахувати
У площині діагностики є серйозні проблеми. Якщо використовувати лише ПЛР-діагностику, як наразі рекомендують протоколи, то майже всі будуть здоровими – цей метод ефективний для виявлення гонореї лише в 2-5% випадків. Якщо брати мазок, то необхідно обов’язково робити забір біоматеріалу після провокації, що не завжди можливо, та з усіх можливих органів. Лише роблячи висів на середовищах in pouch для виявлення трихомонад, а також in tray gc для гонореї, можна отримати більш реальну картину і щодо конкретного пацієнта, і щодо загального стану речей в країні відповідно. Але поки що ПЛР-бізнес перемагає.
Крім того, якщо людина пропила курс антибіотиків, лікуючи якесь інше захворювання, то у аналізах патогенний збудник гонококу виявити вже буде неможливо, або дуже важко і лише після провокації. Відтак, високий ризик того, що хвороба набуде хронічного статусу з важкими наслідками.
Для виявлення інфекції сечостатевої системи, викликаної N. gonorrhoeae, проводять:
- мікроскопічне дослідження забарвлених по Граму мазків та секрету простати без та після провокації;
- культуральне дослідження (посів на In Tray GC) – уретральні мазки, секрет простати та сперма;
- ПЛР, ЛЛR, -NASBA (у гострій фазі).
Окрім лабораторних результатів до уваги необхідно брати загальну клінічну картину, наявність запалення в організмі, тобто важливо оцінювати комплексну картину. Сімейним лікарям при виявленні підвищеного рівня лейкоцитів або слизу у першій порції сечі необхідно направити пацієнта на обстеження до гінеколога чи уролога.
Для виявлення гонококової інфекції прямої кишки, ротоглотки, кон’юнктиви застосовуються методи мікроскопії та культурального дослідження.
Важливо також провести дослідження на визначення чутливості гонококів до антибіотиків, особливо у випадках передбачуваної або встановленої неефективності лікування.
На практиці у лабораторній діагностиці дуже часто навіть при наявності виражених симптомів, виявити гонокок не вдається. Такі ситуації зумовлені тим, що гонококам властива здатність швидко проникати у субепітеліальну тканину, залози і крипти, там вони формують невеликі псевдоабсцеси, які є резервуаром гонококів, і які при певних сприятливих умовах (статевий акт, менструація, вживання алкоголю) розкриваються, збудники потрапляють в уретру і відбувається зараження партнера. Через кілька днів, у деяких випадках навіть годин, гонококи знову зникають з поверхонь слизових оболонок чи цервікального каналу і можуть не виявлятися під час обстеження.
Відтерміновані у часі і дуже небезпечні наслідки
Якщо хворобу не лікувати, то створюються передумови до розвитку серйозних ускладнень. Зокрема, у жінок задавнена гонококова інфекція дає старт розвиткові запальних захворювань органів малого таза (ЗЗОМТ). А вони призводять до виникнення внутрішнього запального процесу, який важко піддається лікуванню, до стійкого пошкодження маткових труб, матки і навколишніх тканин. Хронічний тазовий біль, безпліддя і позаматкова вагітність – теж результат ЗЗОМТ.
У чоловіків інфекція іноді поширюється до додатків яєчок і викликає епідидиміт, який проявляється болем в області додатка яєчка і пахової ділянки. Це ускладнення часто стає причиною чоловічого безпліддя. Гонокок може потрапити в кров і викликати ураження суглобів (гонококові артрити), серця, мозку, шкіри.
Особи, хворі на гонорею, більш схильні до ризику зараження ВІЛ – інфекцією. А ВІЛ-інфіковані, які мають гонорейну інфекцію, з більшою ймовірністю можуть заразити своїх статевих партнерів вірусом імунодефіциту людини.
Лікування: важлива послідовність
При лікуванні гонореї необхідно обов’язково враховувати, що гонорея у переважній більшості випадків поєднується із трихомонадною інфекцією і іншими ІПСШ.
Саме цей факт і визначає послідовність лікування:
- максимальне лікування трихомонадної інфекції;
- лікування гонорейної інфекції призначається лише після отримання стійких негативних контрольних аналізів щодо трихомонади;
- лише надалі лікування хламідійної і умовно патогенної міко-уреаплазменної інфекції;
- завершальний етап санації – призначення противірусної терапії.
Терапія гонококової інфекції передбачає призначення антибіотиків (препарат для лікування підбирається індивідуально, у деяких випадках виникає необхідність призначення двох антибактеріальних препаратів цефтриаксону і азитроміцину, відповідно до глобальних рекомендацій ВОЗ). Крім того, терапевтичний курс може включати імуномодулятори, гепатопротектори, вітаміни.
Лікування хронічної форми починається з курсу імуностимулюючих препаратів, які доставляються в організм пацієнта за допомогою внутрішньом’язових ін’єкцій протягом 7-10 днів. Після цього призначається курс антибіотиків. Контрольний скринінг проводиться після завершення лікування і кожні 30 днів протягом наступних півроку.
На жаль, після успішного лікування існує висока ймовірність виникнення рецидивів хвороби. Запобігти повторним загострення допоможе дотримання простих превентивних правил:
- не вживати алкоголь;
- не зловживати їжею з вираженим гострим, солоним, солодким смаком;
- уникати переохолодження і перегрівання;
- не допускати незахищених сексуальних відносин.
