На жаль, не поодинокі випадки, коли хворі, що отримують препарати крові, заражаються гепатитами В і С. Але останнім часом ситуація на Житомирщині почала виправлятися. У який спосіб вдалося мінімізувати ризик зараження, повідомляє у своєму інтерв’ю «ВЗ» головний лікар Житомирського обласного центру крові, президент асоціації служб крові України Анатолій ЧУГРІЕВ.
— Проблема вірусної безпеки донорської крові — найскладніша у світовій трансфузіології. А контроль за безпекою донорської крові — процес багатоступінчастий. По-перше, це ретельний відбір донорів, у яких не повинно бути так званих ризиків поведінки, що могли б призвести до зараження. Я говорю про наркоманію, гомосексуалізм тощо. До групи ризику слід віднести і людей, котрі отримують будь-які препарати (не обов’язково наркотики) внутрішньовенно, а також перехворіли на туберкульоз та гепатити. У Житомирському центрі крові створено реєстр осіб, яким відмовлено в донорстві за медичними показаннями (у них виявлено маркери вірусних інфекцій), і насамперед ми перевіряємо людину, яка бажає здати кров, за даним реєстром.
Наступний етап — це тестування крові на інфекції, що передаються через кров: ВІЛ, сифіліс, гепатити В і С. Це найбільш критичний етап, оскільки поширеність ВІЛ та гепатити серед донорів України — найвища у Європі! Зокрема, у нас поширеність ВІЛ-інфекції серед донорів у 5 разів вища, ніж у сусідній Росії. Зрозуміло, заражену кров ми знищуємо.
ВЗ Але при цьому зараження відбуваються. Чи не тому, що кров досліджується дідівськими методами?
— Дійсно, величезне значення має те, чим ми тестуємо, на якому обладнанні і на яких тест-системах. Зауважу, що тест-систему відбирає МОЗ для всієї України. Проводиться тендер, переможець якого і поставляє тест-системи всім службам крові.
Існує кілька методів тестування крові: імуноферментний аналіз, що визначає антитіла до вірусу, який потрапив в організм людини, і його модифікації, тобто так званий хемілюмінесцентний аналіз — у його основі лежить знову-таки імуноферментний аналіз, але цей метод на два порядки чутливіший, ніж первинний. У минулому році ми отримали від МОЗ апарат для тестування крові саме таким методом. Наступний, більш прогресивний, метод, який принципово відрізняється від двох попередніх, — це метод генодіагностики, чи полімеразно-ланцюгової реакції, який безпосередньо, а не через маркери, визначає ДНК і РНК самих вірусів, що потрапили в організм людини. Він «бачить» вірус уже на 3-6-й день із моменту його потрапляння в організм людини, в той час як хемілюмінесцентний — лише на 15-20-й день. Цей метод недешевий і для нього потрібне спеціальне обладнання. Країни, які намагаються запобігти високій поширеності інфекцій серед донорів, використовують обидва зазначених методи.
ВЗ Чи використовується метод полімеразно-ланцюгової реакції у службах крові України?
— Тільки в трьох регіонах, включаючи Київ. А менш дорогий, хемілюмінесцентний, — лише в 10-ти. Житомир входить у цю десятку.
ВЗ Як ідуть справи в інших країнах?
— Нещодавно я мав нагоду ознайомитися зі службою крові Казахстану (в ході міжнародної конференції трансфузіологів, що проходила в Астані). Після масового зараження дітей ВІЛ у 2005 році Казахстан повністю перейшов на нові методи дослідження всієї донорської крові: спочатку її досліджують хемілюмінесцентним методом і вибраковують заражену, а та, що залишилася, проходить генодіагностику. Знайшлися гроші — і тепер у цій країні з донорською кров’ю все гаразд!
ВЗ Скільки грошей треба знайти Україні, щоб виправити ситуацію?
— Відповідні розрахунки вже зроблено. Вони введені в проект програми «Здоров’я нації-2020». Згідно з ними протягом 7 років у службу крові необхідно «влити» 7 мільярдів гривень — по мільярду на рік. Але це лише проект, який ще не подавали в парламент.
ВЗ Чи застосовується в українських службах крові вірусінактивація?
— Ні. А от у Європі за рік переливається до 5 мільйонів доз плазми, обробленої за таким методом. Цей же метод використовується під час виробництва препаратів крові на великих підприємствах.
В Україні ж усе ще застосовується 180-денний карантин донорів. Але цей метод уже дискредитований, зокрема тому, що примусово протестувати людину через 180 діб ми не маємо права за законом, а прийти на повторне обстеження через півроку згоден далеко не кожен.
ВЗ Чи трапляються у клініках Західної Європи, де застосовуються всі перераховані методи забезпечення безпеки донорської крові, випадки зараження хворих під час введення їм компонентів крові?
— Ні, не реєструються. Але такий ефект досягається ще й завдяки тому, що там суворо дотримуються всіх правил вірусної безпеки донорської крові та її компонентів, зокрема застосовують їх за показаннями. Адже зайві переливання — зайвий ризик. Потрібна відповідна політика клінічного використання компонентів крові, і цього вимагає Всесвітня організація охорони здоров’я. Ми у себе в регіоні таку політику проводимо. У Житомирській області запроваджено єдиний порядок дослідження пацієнтів і донорів на наявність антигенів ще у 2006 році. В області створено комітет із трансфузійної медицини. Він визначає стратегію розвитку клінічної трансфузіології. Так от, його дослідження показали, що використовується не за призначенням майже 20% еритроцитної маси, 17% свіжозамороженої плазми і 15% альбуміну. За існуючого рівня діагностики крові — ризик зростає в десятки разів! Ми розробили відповідне положення, яким тепер користуються всі дотичні до цієї проблеми спеціалісти. Із 2002 року працює система контролю якості донорської крові та її компонентів — стандартизований продукт завжди безпечніший.
Наразі нашим шляхом готова йти вся служба крові України: у травні нинішнього року на базі Житомирського обласного центру крові проводитимуться курси для трансфузіологів, де ми поділимося накопиченим досвідом.
ВЗ Чи вистачає вашому центру крові донорів?
— На жаль через недосконалість методів тестування щорічно з донорства йдуть до п’яти тисяч так званих «хибно-позитивних» осіб. Тобто, в них у крові вірусів немає, але їх помилково «знайшли». Так що неправі ті, хто каже, що у нас не вистачає донорів — просто ми їх неправильно використовуємо.
Ще один цікавий аспект: у розвинених країнах Європи на 1000 населення переливається в середньому 35 доз еритроцитів на рік, а у нас — усього 8. При цьому 25% еритроцитів списується і знищується після закінчення терміну придатності. Чому? Тому, що немає високих технологій лікування! Немає навіть банку донорів. А щоб його створити, потрібна молекулярно-генетична лабораторія.
Віктор КОНЄВ, власкор «ВЗ», Житомир
