«ПРАЦЮВАТИ В МЕДИЦИНІ НЕБЕЗПЕЧНО?» — під таким заголовком у №15-16 «ВЗ» було опубліковано матеріал на тему охорони праці в медичній галузі. Не виключаючи специфіку цього напрямку в системі охорони здоров’я, основні претензії авторів опублікованих у матеріалі коментарів стосувалися того, що турбота про життя і здоров’я працюючих громадян країни має бути у надійних державних руках. Які закони працюють на цю гарантію і чи завжди вони мають реальну силу? Що потрібно змінити, як досягти вимог міжнародної організації праці в цих питаннях? Із цими запитаннями ми звернулися до першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Ярослава СУХОГО.
ВЗ Які основні проблеми у галузі охорони праці потребують нині особливої уваги?
— Передусім хочу зазначити, що одним з основних показників стану охорони праці є рівень виробничого травматизму та професійної захворюваності. За даними державної статистики, протягом останніх десяти років в Україні намітилася тенденція до зниження виробничого травматизму. Однак, за даними Міжнародної організації праці, рівень виробничого травматизму в Україні з розрахунку на 100 тис. працюючих залишається одним із найвищих у Європі (порівняно з Великою Британією вищий більш як у 8,5 разу, Німеччиною — у 5,5 разу, Японією — у 3 рази, Францією та Австрією — більш як у 2 рази тощо). Серед причин нещасних випадків переважають організаційні — 69,2%, технічні 14%, психофізіологічні — 3,2%. На жаль, пріоритети в реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я на сьогодні віддаються не профілактичним заходам щодо зниження професійних ризиків, а матеріальній компенсації їх наслідків. І витрати на компенсацію втраченого здоров’я в нашій країні неухильно зростають — виплати потерпілим на виробництві через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань щорічно збільшуються на 12-20%. При цьому приблизно 70% цієї суми виплачуються шахтарям, які отримали професійне захворювання або трудове каліцтво. Нормативна база охорони праці, незважаючи на її значний обсяг, також не є досконалою і не вирішує питань, що виникають у зв’язку з розвитком нових економічних взаємовідносин, появою нових форм власності. Знаково, що в Україні з понад 9 тисяч державних нормативних актів з охорони праці значна частина застаріла та потребує перегляду. Таким чином, інвентаризація та внесення змін до законодавства з промислової безпеки та охорони праці є одним із найнагальніших питань розвитку соціально-трудової сфери в Україні.
ВЗ Які законодавчі ініціативи в цьому напрямку вже розроблені чи розробляються, в чому конкретно вони полягають, яких змін чекати у разі їх прийняття і коли?
— Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці ініціював та провів парламентські слухання, на яких розглядався стан промислової безпеки та охорони праці. І хоча рекомендації цих слухань не були прийняті, вони дали поштовх для підготовки та внесення на розгляд Верховної Ради України низки законопроектів із питань охорони праці. Зокрема Уряд вніс, а Комітет розглянув проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної соціальної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2014-2018 роки». Метою прийняття законопроекту є комплексне розв’язання проблем у сфері охорони праці, формування сучасного безпечного та здорового виробничого середовища, мінімізація ризиків виробничого травматизму, професійних захворювань та аварій на виробництві, що сприятиме сталому економічному розвитку та соціальній спрямованості, збереженню і розвитку трудового потенціалу України.
Народні депутати-члени Комітету також внесли на розгляд Верховної Ради України інші законопроекти: про внесення змін до деяких законодавчих актів України, де пропонується усунути протиріччя між законодавчими актами у сфері охорони праці; про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо попередження виникнення професійних захворювань у працівників та про внесення доповнень до Закону України «Про охорону праці» щодо врегулювання застосування штрафів до юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю.
ВЗ Можливо, планується посилення відповідальності керівників за неналежну організацію умов охорони праці на підприємстві? Адже нинішні штрафи швидше нагадують «чайові».
— Можливо, в деяких випадках і потрібно посилити таку відповідальність. Однак на згаданих уже парламентських слуханнях такої пропозиції не прозвучало. Адже Кримінальним кодексом України (Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці) за такі порушення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 7 років (залежно від наслідків, до яких призвели подібні порушення).
ВЗ Тоді якщо не карати, то як спонукати керівника дбати про охорону праці, життя і здоров’я підлеглих за нових, ринкових умов?
— Учасники парламентських слухань висловили пропозиції щодо необхідності стимулювання роботодавців до вкладення коштів у поліпшення умов і безпеки праці, у тому числі шляхом виключення із оподаткованої бази витрат на заходи з охорони праці, що містяться в колективних договорах, які укладаються на підприємствах; звільнення від оподаткування на найближчі п’ять років підприємств, що виготовляють сертифіковані засоби індивідуального захисту працівників; надання банківськими установами пільгових кредитів підприємствам для цільового їх використання.
ВЗ На думку багатьох фахівців, значною перешкодою до дієвого контролю цього напрямку є нововведення стосовно необхідності завчасного попередження керівників установ щодо перевірок інспекторів праці. Який сенс у таких перевірках?
— Дійсно, ця проблема існує. У 2004 році законами України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV та від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV було ратифіковано Конвенцію Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці в промисловості й торгівлі та Конвенцію Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві. Нормами цих Конвенцій передбачено, що, по-перше, інспектори праці мають право безперешкодно відвідувати (без попереднього повідомлення) в будь-який час будь-яке підприємство, що підпадає під контроль інспекції. По-друге, під час інспекційного відвідування інспектор повідомляє про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки не визнає, що таке повідомлення не зашкодить ефективності контролю. По-третє, інспектори праці можуть вживати необхідні заходи з метою усунення недоліків, виявлених у будь-якій споруді, обладнанні або методах роботи на підприємствах, а у разі безпосередньої загрози здоров’ю чи безпеці працівників — і заходи, які підлягають негайному виконанню, аж до припинення роботи. І, нарешті, норми згаданих Конвенцій передбачають, що підприємства інспектуються так часто і так ретельно, як це необхідно.
Члени Комітету з питань соціальної політики та праці — народні депутати ще минулого скликання підготували відповідні зміни до чинного законодавства. Проте вони так і не були прийняті парламентом…
ВЗ Україна підписала ще одну міжнародну Конвенцію — про безпеку та гігієну праці. Наскільки українські реалії відповідають її вимогам і які напрямки ще доведеться доопрацювати?
— Так, 2 листопада 2011 року наша країна ратифікувала Конвенцію Міжнародної організації праці № 155 про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище. Крім того, необхідно ратифікувати Конвенції Міжнародної організації праці № 121 про допомогу у випадках виробничого травматизму; № 152 про техніку безпеки та гігієну праці на портових роботах; № 187 про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці.
ВЗ У новому Положенні про розслідування нещасних випадків і профзахворювань було відмінено процедуру розслідування гострих професійних захворювань (зокрема, гострих інфекційних захворювань медичних працівників) і віднесено до хронічних, що ускладнює процедуру розслідування й уповільнює прийняття необхідних заходів. Чи виправдане таке рішення?
— Знову ж таки озвучу пропозиції стосовно цього питання, що були висловлені на парламентських слуханнях, — про необхідність затвердження нової редакції Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві. Крім проблеми, про яку йде мова, слід вирішити й низку інших питань.
ВЗ А як розв’язати дискусійне питання щодо розмежування повноважень у галузі охорони праці між різними органами влади?
— Це питання врегульовано Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів» від 16 жовтня 2012 р. № 5459-VІ.
Крім того, відповідно до статті 106 Конституції України Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Президент і визначає їх функції.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
