Прогрівання полинними сигарами — один із найвідоміших методів лікування в традиційній китайській медицині. В основі методики глибокі знання китайських лікарів про біологічно активні точки і методи впливу на них високою температурою. Легенди приписують створення методу лікування припіканням полинними сигарами, або Цзю-терапії, китайським імператорам Хуан Ді і Фу Сі. Ієрогліфи, що позначають мокси, з’явилися в написах на кістках і панцирах черепахи три тисячі років тому, коли вже були сформовані філософська теорія Інь-Ян і закон П’яти Першоелементів. У VII столітті н.е. припікання, поряд з акупунктурою, стало окремим напрямом медицини, а тих, хто спеціалізувався в цій галузі, називали підпалювачами. Бурхливий розвиток методу і накопичення досвіду припали на період із 907 по 1368 рр. Із різних джерел відомо, що припікання моксами в основному застосовувалося для лікування хронічних захворювань, а також у разі невідкладних станів.
З точки зору доказової медицини
Здавна припікання моксами і голкорефлексотерапія доповнювали одне одного. Вважалося, що хвороби, які не піддаються голковколюванню, лікують припіканням. Батьківщиною Цзю-терапії став Північний Китай, у той час як голкотерапія прийшла до нас із Південного Китаю. Тому основними показаннями для припікання моксами традиційно є ознаки надлишку енергії холоду в організмі людини. До них відносили захворювання, при яких пацієнт боїться холоду, має крижані кінцівки, обкладений білим нальотом язик і повільний, слабкий, глибоко розташований пульс.
Моксатерапія — різновид теплопунктури. На сьогодні метод широко використовується для відновного лікування у санаторно-курортних установах і відділеннях реабілітації по всьому світу. З назви цього методу зрозуміло, що дія його заснована на тепловому впливові на акупунктурні точки. Аналогічно голковколюванню, вплив теплом має регулюючий характер. Лікувальна дія мокс пояснюється кількома чинниками. По-перше, тління конуса або сигари забезпечує значне виділення теплової енергії та її концентрацію в акупунктурній точці. Джерелом тепла тліючої мокси є інфрачервоні промені з довжиною хвилі від 1 до 5,5 мкм. Інфрачервоне випромінювання розширює капілярні судини і підсилює кровотік, який зумовлює незначне підвищення температури. Ефективність досягається завдяки активації в організмі фізіологічних механізмів саморегуляції. По-друге, при згорянні трав мікродози ефірних олій потрапляють в організм, продовжуючи лікувальну функцію і надаючи бактерицидну дію. Крім того, доведено, що нерухоме прогрівання чинить заспокійливий ефект на організм, а чергування рухів полиновою сигарою — збуджуючий.
Сучасні дослідження показали, що помірний термічний вплив мокс на чутливі нервові закінчення відновлює нервову регуляцію і врівноважує процеси збудження та гальмування, а локальне запалення в місці опіку моксами стимулює механізми неспецифічного клітинного та гуморального імунітету.
Мокси — від макро до мікро
У стародавні часи мокси виготовляли зі спресованої сухої рослинної маси, розміром від зерна до горошини. Порівняно недавно тибетська медицина стала використовувати для прогрівання більш зручні полинні сигари, зроблені з висушеного і перетертого листя полину. Для виготовлення спеціальних лікувальних сигар полин обрали не випадково: стародавні китайські медики, вивчаючи властивості різних рослин, дійшли висновку, що сухе листя полину в процесі тління створює оптимальну температуру (60-70°С) для досягнення ефективного впливу на біологічно активні точки, розташовані на поверхні тіла людини. Додатково в процесі лікування використовується особлива властивість диму тліючого листя полину пригнічувати розмноження бактерій.
В Оннурі Су Джок медицині використовують як великі полинні сигари і конуси — для роботи з точками енергій регіональних меридіанів і у великих системах відповідності, так і спеціальні полинові палички — сигарети, мінімокси і мікромокси. Полинова сигара, яку застосовують при безконтактному методі, має довжину до 20 см і здатна тліти довго та прогрівати більші ділянки (наприклад, суглоб або м’яз), ніж маленька мокса, встановлена нерухомо. Мінімокси являють собою трубочки 4 мм в діаметрі і довжиною 7 мм. Їх застосовують для точкового прогрівання в невеликих системах відповідності Су Джок (кистей, стоп, пальців). Міні-мокси встановлюють на підставці тліючим кінцем угору. Змінна висота підставки дозволяє регулювати інтенсивність впливу. Завдяки наскрізному отвору в міні-моксі полиновий дим, що утворюється в результаті її згоряння, здатний глибоко проникати в точку і забезпечувати специфічну лікувальну дію. Мікромокси — ниткоподібні палички діаметром близько 2 мм і довжиною 8-10 мм. Показані при проведенні лікування в маленьких системах відповідності Су Джок (вушної раковини, міні-системі кистей і стоп, у системі «комахи», соскоподібного відростка і т.д.). Мікромоксу зручно встановлювати в шкірну лунку, що утворюється після натискання діагностичним щупом. На відміну від полинових сигар і міні-мокс, при згорянні мікромокси пацієнт може короткочасно відчувати біль у точці. Переваги мінімокс і мікромокс полягають у тому, що при мінімальному виділенні диму при згорянні вони забезпечують досить сильне локальне прогрівання вибраних точок Су Джок.
Тепло, ще тепліше
Сучасні фахівці з лікування моксами використовують, як правило, прогрівання базисних енергетичних точок, розташованих на проекціях середньої лінії тіла в стандартних системах відповідності кистей і стоп Су Джок. При відсутності вираженого ліво-правого дисбалансу жінкам прогрівають точки правої руки, причому кожну точку — парну кількість разів, а чоловікам — точки лівої руки, кожну точку — непарну кількість разів.
За ступенем впливу на шкіру Цзю-терапія поділяється на опікове припікання і теплове припікання, або прогрівання. Опікове припікання спричиняє утворення опіків на місці процедури. Раніше вважалося, що без виникнення пухирів лікувальний ефект не настане. Даний тип Цзю-терапії досі ще зберігається на Сході. Але в європейських країнах у даний час застосовується тільки прогрівання, що спричиняє почервоніння і невеликий набряк.
Існує кілька принципово різних способів впливу на тканини полиновими сигарами. Перший — найм’якший — метод під назвою «нависаюче прогрівання». Це дискантне прогрівання. Суть методики така: після того, як один із кінців полинової сигари запалено, його наближають на відстань 3-4 см до вибраної точки чи ділянки шкіри й утримують на такій віддалі. Таким способом можна впливати як на локальну точку, так і на велику зону поверхні тіла. При цьому рухи сигари можуть мати різну спрямованість, від цього буде змінюватися і назва техніки впливу. Найчастіше використовують поступально-обертальне і колюче прогрівання. Останнє — найпопулярніше в китайській медицині. При цьому підпалюється один із кінців сигари, яким її швидко підносять, а потім так само швидко віддаляють від обраної точки. Важливою умовою методу є постійно змінна відстань між поверхнею тіла і запаленою сигарою. При цьому ступінь нагріву тканин залежить від мети обраного лікування.
Провідним правилом цього прогрівання є те, що пацієнт за час проведення процедури повинен відчувати лише приємне тепло, але в жодному разі не біль. Кожну ділянку слід прогрівати близько 5-7 хвилин, поки не позначиться гіперемія шкіри обраного місця. Застосовуючи цей метод у дітей, а також пацієнтів із порушеною чутливістю, лікар, щоб уникнути опіку, розміщує навколо ділянки впливу свої вказівний і середній пальці.
Основними показаннями для даного методу є хронічні захворювання. Також дистантне прогрівання полинними сигарами ефективно усуває больовий синдром, підвищений м’язовий тонус, спазм судин. При хворобах внутрішніх органів, зумовлених зниженням їх функцій, паралічах, неврологічних захворюваннях, захворюваннях шкіри, нейродерміті та екземі теж варто застосовувати Цзю-терапію.
Останній різновид дискантного прогрівання — «прасувальний»: запалена сигара рухається уздовж каналу або патологічного вогнища паралельно шкірі. Процедура триває протягом 10-15 хвилин, при цьому досягається широке прогрівання з утворенням еритеми середньої інтенсивності. Такий тип впливу показаний у разі застою енергії в каналах, при різних шкірних захворюваннях (екзема, нейродерміт) і для лікування ран, які погано гояться.
Наступні різновиди прогрівання — контактні. Перший — «прямий тиск палаючої сигари». Вплив на точку проводиться запаленою сигарою шляхом безпосереднього тиску на неї через кілька шарів бавовняної тканини або паперу. Попросту слід загасити сигару об тканину, прикладену до шкіри. Метод вимагає кількаразого повторення для кожної точки під час проведення процедури, тобто кожний раз після того, як сигару загасили, її слід знову запалити і повторити гасіння об тканину. Застосовують це метод найчастіше при лікуванні артралгій.
Різновид прямого тиску — «вогонь блискавки». Метод було описано у книзі «Повний медичний довідник», написаній Li Shizherie в XVI столітті. Тут у склад сигари входить кілька інгредієнтів: алойне (орлине) дерево, костус (родич оману), ладан, полин волосоподібний, дудник (дягель) лісовий, сухий імбирний корінь, китайський ящір, або лускатий мурахоїд, оленячий мускус тощо. Процедура лікувального використання даної сигари полягає в наступному: спочатку запалюється один із кінців сигари, що з суміші трав. Загортається у спеціальну семишарову тканину і прикладається тліючим кінцем до обраної точки. Як тільки пацієнт перестає відчувати біль, сигару знову запалюють, і повторюють процедуру. Для кожної точки рекомендується проводити 5-7 повторень. Використовується даний метод для лікування артралгій, спричинених патогенним впливом вітру-холоду-вологи, абдомінального болю, супроводжувального синдромом холоду, при дисменореї і т. д. Крім того, контактне прогрівання в медичних трактатах Стародавнього Китаю рекомендоване при всіх хворобах від холоду, зокрема: застудах, підвищенні температури тіла, кашлі, закладеності носа, зниженні функції печінки.
Не нашкодь!
Як і будь-який метод, моксотерапія має деякі протипоказання: гострі стадії захворювання, гіпертонічна хвороба і гіпертеріоз, висока температура, деякі шкірні захворювання, а також непереносимість диму мокси.
Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»
