Під час всеукраїнської наради стоматологи висловили тривогу з приводу можливого зникнення в ході реформування системи охорони здоров’я їх посад у структурах первинної медико-санітарної допомоги. Це добре видно на прикладах пілотних областей. У період 2011-2012 років на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донеччині та в Києві усі посади лікарів-стоматологів були виведені зі структур первинного рівня та передані закладам вторинного. Як повернути стоматолога назад, до сільської амбулаторії, і при цьому дотриматися обраного реформою курсу розвитку служби лікаря загальної (сімейної) практики? Про це розмова з кандидатом медичних наук, доцентом, директором стоматологічного центру ХМАПО Елгуджею ДІАСАМІДЗЕ, який запропонував створити інститут сімейного лікаря-стоматолога.
ВЗ Впровадження інституту сімейного стоматолога, або ж лікаря-стоматолога загальної практики, є новим концептуальним підходом до удосконалення стоматологічної допомоги в Україні. Будь ласка, деталізуйте цю ідею. І чи нова вона у світі?
— Ні. У Європі та й у всьому світі абсолютну більшість, до 90 %, складають лікарі-стоматологи загальної практики. Саме такими мають бути сімейні стоматологи, які повинні працювати пліч-о-пліч із сімейними лікарями. Це створить не на папері, а в житті систему профілактики будь-яких захворювань людини, в тому числі й стоматологічних, бо лікарі знатимуть своїх пацієнтів не лише від «перших зубів», а й від пелюшок, спостерігатимуть за здоров’ям, як мінімум, трьох поколінь кожної сім’ї. Сімейний стоматолог є координатором, і не підміняє собою всіх «вузьких» спеціалістів у стоматології.
Його послуги –доступні для всієї сім’ї, яка отримує можливість у будь-який момент із одним лікарем вирішити проблеми кожного члена родини від малого до старого. Соціально-сімейний підхід дозволить перейти від пасивної медичної профілактики, з орієнтацією на хворобу, до формування у сім’ї пацієнта активної позиції, спрямованої на збереження здоров’я. Бо ж він зацікавлений проводити всі профілактичні заходи, пов’язані з запобіганням розвитку карієсу, захворювань пародонту та хвороб слизової оболонки рота більше, ніж надавати великий обсяг терапевтичної, хірургічної та ортопедичної допомоги.
Кожна сім’я унікальна і неповторна. Тому сімейна стоматологія — це надання стоматологічної допомоги дітям та їх батькам із подальшим диспансерним наглядом, спостереженням за перебігом вагітності (як правило, саме в цей період багато жінок потребують стоматологічної допомоги, підбору необхідних медикаментів).
Саме через відсутність такого підходу основні показники стоматологічного здоров’я в Україні гірші, ніж у Європі, в 4-4,5 разу, а 75% випадків уперше виявлених новоутворень у важких стадіях локалізовані в порожнині рота. Нова стоматологічна спеціальність повністю відповідає вимогам директив Євросоюзу 78/687 і 2005/36, які передбачають координацію законодавчих актів, правил та адміністративних положень, що стосуються діяльності стоматологів, та органічно вписується в пропоновану структуру надання медичної допомоги в регіонах. Вона відкриває великі можливості з поліпшення якості надання стоматологічної допомоги як міському, так і, насамперед, сільському населенню.
ВЗ У чому полягає відмінність у роботі сімейних лікарів-стоматологів від фахівців-стоматологів?
— Сьогодні у поліклініці хворого оглядає спочатку стоматолог-терапевт, який і визначає його подальшу долю: послідовність обстеження та лікування, направлення до ортодонта, хірурга, ортопеда. Часто так буває, що людина, «блукаючи» не тільки кабінетами, а й різними закладами (від районної поліклініки до стаціонарних відділень щелепно-лицьової хірургії в обласних центрах), втрачає час, кошти, здоров’я, а головне — не знаходить там «свого» лікаря, тому втрачає віру і надію на подальше здорове життя. Саме таким лікарем має стати сімейний стоматолог. Добре підготовлений лікар-стоматолог загальної практики повинен бути не лише хорошим фахівцем та кваліфікованим діагностом, а й у 70-80 випадках самостійно забезпечувати надання стоматологічної допомоги у своєму кабінеті в стоматологічному закладі амбулаторного типу, не відправляючи пацієнта до установи другого-третього рівнів медичної допомоги. А фахівець лікує тільки тих пацієнтів, захворювання яких відповідає його вузькій спеціалізації. Саме ця відмінність ставить особливі вимоги до підготовки кадрів лікаря-стоматолога загальної (сімейної) практики.
ВЗ Пропонуючи власне ідею сімейної стоматології, ви, як викладач медичної академії післядипломної освіти, доцент кафедри ортопедичної стоматології та ортодонтії, напевне, знаєте точку зору лікарів, які працюють на першому рівні надання медичної допомоги населенню?
— Так, у нашому навчальному закладі щороку підвищують кваліфікацію на чотирьох кафедрах кілька тисяч стоматологів із Харківської, Сумської, Луганської областей, із Волині та Севастополя. Крім того вчаться інтерни з України та приїздять фахівці до клінічної ординатури з Сирії, Марокко, Палестини, Йорданії, Грузії, Туркменістану. Тому можемо не тільки порівнювати різні системи охорони здоров’я, а й знаємо позиції медичних працівників щодо сімейної медицини. Торік у ХМАПО було проведено семінар із цього приводу, круглий стіл, на якому можна було висловити свої відгуки щодо реформування. Більшість стоматологів висловилися саме за створення інституту сімейної медицини та за те, щоб їх посади не забирали із сільських амбулаторій. І в цьому вони не переслідували меркантильні інтереси, як може скластися перша думка, мовляв, аби не втратити роботу. А розмірковували про переваги для лікаря, пацієнта та всієї системи. Зокрема, для МОЗ це можливість підвищити ефективність використання бюджетних коштів, покращити якість і доступність медичного обслуговування населення, вирішити проблему комплектування кадрами медичних закладів у сільській місцевості, оптимізувати кошти на підготовку і навчання фахівця в системі післядипломної освіти, створити умови для впровадження страхової медицини, забезпечити відповідність світовій практиці.
Для лікарів — відпадає необхідність опановувати декілька спеціалізацій, з’являється можливість атестації за однією спеціальністю, збереження вже існуючого стоматологічного фаху в комбінації з наданням повного спектра амбулаторної стоматологічної допомоги на законних підставах, спільна робота з сімейним лікарем щодо комплексних профілактичних заходів, моніторингу спадкових захворювань, ведення єдиної картки з історією хвороби аж до впровадження у найвіддаленіших куточках країни телемедицини.
Для пацієнта вигідні покрокова доступність отримання стоматологічної допомоги, можливість активної сімейної диспансеризації, комплексних профілактичних заходів, відпадає необхідність безлічі консультацій.
ВЗ Де і чому слід навчати сімейних стоматологів?
— Додипломна підготовка в кадровому виші та первинна спеціалізація «стоматологія» в інтернатурі змін не потребують. А от вторинна спеціалізація «сімейного стоматолога» (або ж лікаря-стоматолога загальної практики) може тривати від півроку за програмами з надання допомоги 1-2 рівня: терапевтичної, ортодонтичної, амбулаторної хірургічної, ортопедичної, з дитячої стоматології.
Для цього потрібно забезпечити законодавчу базу: ввести до переліку спеціальностей класифікатора медичних спеціальностей фах «сімейний стоматолог»; відповідну штатну посаду в районних лікарнях, сільських лікарських амбулаторіях, стоматологічних та багатопрофільних поліклініках, шкільних стоматологічних кабінетах; у вишах післядипломної освіти заснувати кафедри сімейної стоматології, на яких можна буде організувати єдиний інформаційний простір і здійснювати нерозривний зв’язок усіх вузьких стоматологічних спеціальностей; створити умови для ліцензування та акредитації лікаря-стоматолога загальної практики при різних формах власності; розвивати систему професійної підготовки сестринського персоналу (у тому числі з вищою освітою) для роботи з лікарем-стоматологом загальної (сімейної) практики. А далі — вирішити методичні та методологічні питання: розробити спеціальну обліково-звітну документацію для лікаря-стоматолога загальної (сімейної) практики; забезпечити контроль якості в роботі сімейного стоматолога та інформаційну підтримку його практики у віддаленій місцевості тощо.
ВЗ Як вкладається у дану концепцію діяльність університетських клінік при закладах підвищення освіти лікарів, які останнім часом відкриваються в Україні, і одну з яких ви очолюєте?
— Університетська клініка — це майбутнє післядипломної освіти лікарів-стоматологів, головним завданням якої є навчання лікарів та їх практична діяльність у галузі охорони здоров’я. В Україні давно назріла необхідність їх створення — світова практика свідчить, що такі навчально-лікувально-профілактичні заклади мають істотні переваги перед звичайними лікарнями, насамперед, за рахунок висококваліфікованого кадрового потенціалу і кращої матеріально-технічної бази.
Досвід розвинених країн Європи і США підтверджує, що поєднання в одному закладі навчального, наукового та лікувально-діагностичного процесів призводить до незаперечного поліпшення показників усіх складових діяльності такого закладу.
Прикладом може служити Віденський медичний університет, який включає 27 університетських клінік, 49 клінічних відділень, 61 загальне амбулаторне відділення (поліклініки), 323 спеціальні амбулаторні відділення (кабінетів фахівців), 21 ПІТ, 51 операційну, 21 малу операційну. Віденський університет підпорядкований Міністерству освіти та науки Австрії, а фінансується з державного бюджету (240 млн євро щороку). А от університетська лікарня підпорядкована муніципалітету Відня та фінансується з муніципального бюджету (1,2 млрд євро в рік). Відносини між університетом та університетською клінікою базуються на коопераційній угоді з частковою інтеграцією. Всі лікарі є співробітниками університету (отримують заробітну плату в університеті). Лікарня ж оплачує з муніципального бюджету зарплату середнього і допоміжного персоналу, комунальні послуги, поточні витрати.
В Україні вже більше 5 років проводяться адміністративні заходи по створенню мережі університетських клінік, зокрема: відкрито стоматологічні центри в Києві, Одесі, Львові, Тернополі та Запоріжжі, прийнято цілу низку законодавчих документів і підзаконних актів щодо організації університетських лікарень і клінік, однак на сьогодні все ще не існує жодного зразка повноцінного університетського центру. У Харкові вже давно існує стоматологічна клініка як підрозділ національного медичного університету, але у неї дещо інші завдання, ніж у клініки академії післядипломної освіти: там вчать студентів, а у ХМАПО повинні отримувати знання, вчитися працювати з новим обладнанням, знайомитися з останніми науковими та клінічними досягненнями в стоматології саме ті фахівці, які живуть у глибинці, давно закінчили університети, яким у майбутньому належить стати сімейними стоматологами.
Харківський учбово-науковий клінічний стоматологічний центр (така його офіційна назва) відкрито ще восени минулого року. Академія отримала сертифікати на всі види стоматологічного лікування, всі дозволи МОЗ України, але, як воно завжди буває, витратну частину не включили до бюджету країни. Тому все ще триває ремонт, ідуть пошуки коштів на придбання обладнання… Хоча на першому з двох поверхів уже працюють лекційний та два лікувальних зали. Тут, під керівництвом викладачів академії, інтерни і стажери ведуть прийом хворих, використовуючи передові методики та наукові розробки вчених Харкова. На черзі — відкриття лабораторного і діагностичного відділень із сучасним обладнанням, яке вже чекає на роботу, а також відкриття центру післядипломної підготовки зубних техніків.
ВЗ Що гальмує створення університетських клінік, окрім фінансів? І які перспективи вашого центру?
— Юридична неузгодженість дій двох профільних міністерств — освіти та охорони здоров’я, а також неподатливість місцевої влади у питаннях передачі університетським клінікам таких повноважень, які мають європейські від своїх муніципальних органів. Наприклад, закріплення певної території та населення міста, фінансування певних напрямків діяльності, допомога з придбанням витратних стоматологічних матеріалів, обладнання, адже наша галузь медицини — одна з найвитратніших, і те, що витрати йдуть на жителів міста, в Європі добре розуміють, а у нас — ні.
Для повноцінного розвитку університетської клініки джерелами фінансування повинні бути державний і місцеві бюджети, спеціальні фонди університету та органів місцевого самоврядування, наукові гранти та благодійні внески організацій і громадян. Додатковими джерелами фінансування повинні стати фармацевтичні компанії, виробники медичної апаратури, платні послуги.
Та для впровадження нового завжди потрібен час. А поки що ми не чекаємо манни від влади, а власними силами робимо те, що можемо. Зокрема, влітку, у відпускний період, викладачі академії виконують ремонтні роботи, щоб прискорити завершення облаштування клініки. Хочу підкреслити: клініка потрібна нам, насамперед, як учбова база. Сьогодні інтерни, стажери з підвищення кваліфікації з різних областей України, іноземні фахівці мають право самостійно обирати навчальний заклад. І якщо теоретичні знання будуть підтверджені практикою в залах із сучасною матеріально-технічною базою, якщо вони реально навчаться, а не просто прослухають курс передових методик лікування, ми станемо більш конкурентоздатними. Конкуренція між медиками породжує підвищення якості послуг, а від цього виграють усі — і лікарі, і пацієнти. У цьому й полягають перспективи оновленої системи охорони здоров’я.
Саме університетські клініки стануть базами лікарської резидентури післядипломної освіти, що поступово замінить систему спеціалізацій, які вже не відповідають сучасним стандартам підготовки фахівців. Вони сприятимуть спрощенню переходу системи охорони здоров’я до страхової медицини і поліпшенню умов надання висококваліфікованої стоматологічної допомоги населенню.
Адже для стимулювання здійснення національної стратегії, що сприяє зміцненню здоров’я населення, настав час введення інституту сімейного стоматолога, який повинен стати центральною фігурою в системі надання масової стоматологічної допомоги.
Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», Харків
