1 січня 2013 року вступив у дію Закон України «Про екстрену медичну допомогу». З того часу діяльність служби опинилася не лише в зоні особливої уваги суспільства та влади, а й під прицілом шаленої критики. Службі пригадали всі «гріхи» і недоліки, які накопичувалися роками, їй одразу почали висувати вимоги працювати за найвищими стандартами. Чи змінилося «обличчя» «швидкої» за 6 місяців її інтенсивного реформування, наскільки вона наблизилася до очікуваного зразка і що заважає їй досягнути ідеалу — про це наша розмова з директором Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України Володимиром ЮРЧЕНКОМ.
ВЗ Отже, минуло понад півроку від старту реформи служби «швидкої». Що змінилося?
— Найпершим завданням було створення Центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (Центрів ЕМД). Нині такі Центри існують в усіх областях країни, вони пройшли Державну реєстрацію та мають відповідні статуси, окрім Тернопільського, де відсутнє рішення сесії обласної ради. 18 Центрів уже отримали ліцензію на медичну практику, документація ще 5 знаходяться на розгляді в МОЗ України, 4 готують відповідні документи. Усі Центри мають власні приміщення. Для своєчасного та ефективного впровадження Національного проекту «Вчасна допомога» у Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Львівській, Харківській областях та м. Київ завершені роботи з будівництва та реконструкції будівель і приміщень під єдині оперативно-диспетчерські служби. В інших областях завершення робіт триватиме до кінця 2013 року. Впровадження цього проекту розпочнеться у листопаді у Вінницькій та Дніпропетровській областях, щоб відпрацювати щонайменші деталі, врахувати можливі помилки та труднощі і не повторювати їх у масштабах держави. Станом на 1 липня в Україні функціонують 118 станцій екстреної медичної допомоги, які входять до складу Центрів, та 19 самостійних станцій. Працює 855 пунктів постійного базування та 247 пунктів тимчасового базування ЕМД, до кінця 2013 року планується відкрити ще 20 пунктів постійного базування. І цього достатньо, щоб виконати нормативи доїзду бригад до пацієнта по місту за 10 хвилин і в сільській місцевості за 20 хвилин.
ВЗ Однак багато хто скаржиться, що ці нормативи на сьогодні неможливо виконати з інших причин.
— Ніхто не каже, що можливо на 100%. Адже існує дуже багато обставин, які заважають цьому (ті ж дороги, застарілий автопарк тощо). Однак ми домоглися того, що норматив доїзду в 10 хв у середньому по Україні виконується на 92%, а 20 хв — на 87,4%. Щоправда, цей показник відрізняється по областях, наприклад, по нормативу 10 хв: 98,7% на Волині, 98,5% — у Полтавській області та м. Севастополь, 97% — у Харківській і водночас 83,1% — у Сумській, 85,7% — у Донецькій області, а по нормативу 20 хв: 98,7% — у Харківській обл., 98,5% — у м. Севастополь, 97,8% — у Полтавській, 76,7% — у Київській і 77,2% — у Херсонській області. Зауважу, що свого часу у Туреччині поліпшували показник нормативу доїзду «швидких» на 2% за 4 роки. Ми ж хочемо все й одразу.
ВЗ Хотіти — це добре. Але ж потрібно облаштувати так, щоб лікарю було на чому приїхати і з чим приїхати.
— Одразу скажу — на сьогодні всі Центри ЕМД практично на 100% забезпечені медикаментами та паливно-мастильними матеріалами аж до кінця року. Це встановлено фахівцями МОЗ України під час інспекційної перевірки регіональних Центрів, яка завершилася нещодавно. Нині держава виділяє 34 грн на ліки для обслуговування одного виклику «швидкої». Тож якщо хтось із працівників скаже, що їх не забезпечили необхідними ліками — це неправда і за таку відмову буде покараний. Те саме стосується і паливно-мастильних матеріалів. Щоправда у кількох областях із цим виникають окремі проблеми, наприклад, у Тернопільській області «картину псує» те, що там і досі не прийняли обласного бюджету, тож і служба фінансується недостатньо. Всі голови облдержадміністрацій добре знають, що на них також покладена відповідальність за забезпечення роботи служби. І повинні виконувати свої обов’язки, як виконує свої зобов’язання держава. Приміром, із метою забезпечення пілотних регіонів автомобілями «швидкої» МОЗ закупило 216 автомобілів типу В та 70 реанімобілів типу С. Ще буде закуплено понад 1000 спеціалізованих автомобілів для центрів ЕМД.
ВЗ Це автомобілі вітчизняного виробника чи імпортні?
— Головне, щоб вони відповідали державному стандарту! Адже імпортні автомобілі набагато дорожчі в обслуговуванні. І якщо вітчизняний виробник витримуватиме всі необхідні стандарти виробництва — це буде вигідно і державі, і пацієнту. На минулому тижні у МОЗ провели черговий огляд 6 моделей автомобілів типу В та С вітчизняних виробників. Усі вони відповідають вимогам держави до санітарно-автомобільного транспорту, тож будуть брати участь у тендерах. Добре, що такі пропозиції з’явилися, до того ж відзначу, що сьогодні наші виробники пропонують «швидкі», оснащені приладами переважно європейського виробництва. Вони дуже відрізняються від тих, що були два роки тому, коли закупівля вітчизняних «швидких» тільки розпочиналася. Окрім відповідності Національному стандарту України, МОЗ України враховує також ті потреби, які були виявлені під час експлуатації сучасних «швидких» у вітчизняних реаліях.
ВЗ Чи було враховано всі ризики реформування служби? Приміром, щодо можливості скорочення бригад, звільнення працівників?
— Жодного працівника в процесі реформування екстреної медичної допомоги не було звільнено, жодного конфлікту щодо їх працевлаштування під час передачі служби з районних лікарень до центрів не сталося. Ніхто не залишився безробітнім, ніхто не оскаржив рішення в судовому порядку. Кількість бригад не була скорочена і ніхто не міг цього допустити, адже у державі існує чіткий норматив: 0,7 бригади на 10 тис. населення. І його було витримано. Нікуди не поділися і спеціалізовані бригади — працюють як і раніше. Не змінилося і співвідношення бригад: 60% фельдшерських і 40% лікарських. Маємо іншу проблему — їхнє недоукомплектування через дефіцит кадрів. Нині служба укомплектована лікарями на 86%, а фельдшерами — на 98%. Нові вимоги до працівників вимагають від них більше знань. Тому на сьогодні вже затверджено програми спеціалізації підвищення кваліфікації для фельдшерів невідкладних станів. Таких програм, які б враховували всі сучасні вимоги і підходи, не було. У структурі всіх територіальних Центрів, крім Житомирської, Тернопільської області та м. Севастополь, відкриті і працюють навчально-тренувальні відділи. З початку 2013 року в навчальних класах територіальних Центрів пройшли підготовку понад 8,5 тис. осіб.
ВЗ Ще одне запитання — куди нова «швидка» привезе хворого: у старі приймальні відділення чи у відділення невідкладних станів, що теж, здається, поки що «в ідеалі»?
— Поки не можу надати вам переліку адрес таких відділень. Однак «рух» у цьому напрямку вже розпочато. Завершується підготовка до роботи такого відділення у Львівській лікарні ШМД, проектується — у лікарні ШМД Києва. Частково відділення невідкладних станів функціонує у Харківській міській лікарні. У Житомирській обласній лікарні аналогічне відділення функціонує уже майже 10 років. Дніпропетровська обласна лікарня теж має такий підрозділ. Подібні відділення не створюватимуться у кожній лікарні — в цьому немає потреби і це економічно недоцільно. Усе залежатиме від кількості хворих, які потраплятимуть у лікарню за добу. Якщо їх буде понад 90, тоді доцільно створювати відділення невідкладної допомоги, де хворих сортуватимуть за потоками, тощо. Відтак у таких відділеннях працюватимуть лікарі невідкладних станів, які поки що працюють лише в службі екстреної допомоги.
ВЗ І скаржаться на те, що працювати їм тяжко. Кажуть, вимоги підвищилися, а умови роботи — не завжди, пункти базування не облаштовані навіть для того, щоб поїсти, не те що перепочити.
— Усе залежить від того, як це організували на місцях. Наприклад, на Полтавщині влада подбала про те, щоб усі пункти базування знаходилися на АЗС — за домовленістю із власниками там виділено комфортні приміщення для «швидкої». Так, це не ідеальний варіант, а тимчасовий вихід. Виграно час для пошуку відповідних приміщень, їх ремонту, облаштування, і медики від того не страждають. Там, де працівники нарікають на некомфортні умови роботи, вони праві. Ми це усвідомлюємо. Але, по-перше, всього зробити за 6 місяців неможливо. А по-друге, треба ще раз нагадати органам місцевого самоврядування, що значна частка реформування екстреної медицини — їх безпосередній обов’язок. Відповідальність за реформи — спільна. Держава відповідає за реалізацію Національного проекту «Вчасна допомога», за програму забезпечення санітарним транспортом та розробку нормативно-правової бази реформування служби. А місцеві органи влади, безпосередньо голова облдержадміністрації — за організацію доїзду, за створення повноцінних умов роботи для служби, за ремонт доріг і т.д. Всі ці обов’язки виписані в регіональних планах розвитку служби екстреної допомоги. Центральні органи влади не можуть вишукувати приміщення для пунктів базування, відповідати за їх розміщення.
ВЗ А що планує держава для посилення безпеки працівників служби?
— Питання безпеки працівників екстреної медичної допомоги є проблемним не лише для нашої країни. Задля убезпечення медиків від нападів осіб із неадекватною поведінкою розпочато роботу зі створення бази пацієнтів, які є потенційно небезпечними. Нещодавно ми провели спільну нараду з керівництвом ГУ МВС щодо співпраці, заплановано обмін базами даних про об’єкти та квартири, відвідування яких є потенційно небезпечним.
У рамках Національного проекту «Вчасна допомога» передбачається для забезпечення захисту персоналу бригад ЕМД обладнання машин «швидкої» сучасними радіостанціями зі спеціальними функціями, тривожною кнопкою для безпосереднього зв’язку з райвідділом міліції. Для розв’язання цих питань буде створено міжвідомчу робочу групу з представників МОЗ та МВС. Крім того, на автомобілях ЕМД буде встановлено відеореєстратори. А от питання щодо забезпечення працівників індивідуальними засобами безпеки, приміром, електрошокерами — дискусійне. Світовий досвід свідчить, що це не завжди доцільно, адже про таке «озброєння» знає не лише лікар, а й потенційно небезпечний пацієнт. І в Україні з цього приводу також триває дискусія. Ми — за супровід медиків працівниками міліції під час небезпечних викликів (відповідний наказ уже діє). Як позитивний досвід — робота психіатричних бригад, які існують із 1994 року і не мали подібних інцидентів, бо працюють зі своїми пацієнтами професійно. Без сумніву, персонал Центрів ЕМД має бути обов’язково застрахованим на випадок зараження інфекційними хворобами чи нещасного випадку під час виконання своїх професійних обов’язків — усі Центри вже провели цю роботу.
ВЗ А що потрібно зробити для підняття престижу працівника служби?
— Окрім стимулів, які впроваджуються місцевою владою, відповідно до постанови Уряду з 1 жовтня 2013 року медичним працівникам системи екстреної медичної допомоги встановлено надбавки до заробітної платні за особливий характер праці — 20%, та ще 20% — за особливі умови праці.
ВЗ Останнім часом з’явилася ідея добровільних пожертв на діяльність ЕМД. Дехто стверджує, що такий «маяк» приведе до того, що всіх нас змусять стати благодійниками, перш ніж викликати «швидку».
— Це безпідставні «прогнози»! Слід пригадати, що свого часу саме за меценатські кошти було створено служби швидкої допомоги в Києві, Одесі, Харкові, цими ж коштами вони на початку й утримувалися. Дійсно, нещодавно Верховна Рада внесла зміни до Закону України про екстрену медичну допомогу, які дозволяють залучати для розвитку та покращення матеріально-технічної бази системи ЕМД кошти підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності та господарювання, а також добровільні пожертвування фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та об’єднань громадян, інші незаборонені законодавством джерела. І це правильно. При цьому бригада «швидкої» не зможе брати грошей із фізичної особи. Це заборонено. Якщо громадянин бажає, він може внести кошти в бухгалтерію Центру й отримати відповідну квитанцію. Якщо ж лікар вимагатиме плати, його буде покарано. Ми жорстко відслідковуватимемо подібні випадки. Лікар не повинен просити грошей і пацієнт не зобов’язаний жертвувати на «швидку». Це — лише його право і лише його вибір.
Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
