Державна санітарно-епідеміологічна служба України є ключовим органом і аналогом системи громадського здоров’я розвинутих країн світу. Діяльність цієї служби тісно пов’язана з профілактичним напрямком медицини і спрямована на недопущення негативного впливу на людину небезпечних факторів середовища її життєдіяльності, що можуть стати причиною виникнення інфекційних та неінфекційних хвороб. І в цьому — її переваги над традиційною системою ОЗ, котра займається уже лікуванням наслідків впливу небезпечних факторів, що і з економічної, і з соціальної точки зору є менш доцільним.
Краще попередити, аніж лікувати
Структура діяльності держсанепідслужби була побудована таким чином, щоб охопити всі фактори середовища життєдіяльності людини протягом усього періоду її життя — біологічні, хімічні, фізичні, а також соціальні (харчування, водопостачання, умови побуту, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо). Це завдання виконувалося кількома шляхами. Зокрема, проведенням державного соціально-гігієнічного моніторингу (спостереження, аналіз, оцінка і прогноз стану здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини, а також встановлення причинно-наслідкових зв’язків між ними). Ця система використовується для складання соціально-економічних прогнозів та є аналогом Європейської системи соціально-гігієнічного моніторингу (ENHIS). Наступний шлях — здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду, що передбачає контроль за дотриманням суб’єктами господарювання та органами виконавчої влади санітарного законодавства.
У рамках держсанепіднагляду щорічно проводилось близько 1,5 млн обстежень об’єктів, у першу чергу так званих об’єктів підвищеного епідемічного ризику (підприємства водопровідно-каналізаційного господарства та виробництва питної води, підприємства харчової промисловості та громадського харчування, навчальні, лікувально-профілактичні та оздоровчі заклади, небезпечні промислові підприємства). За результатами перевірок щорічно вживалося близько 55 тис. заходів правового характеру до порушників (штрафи, припинення діяльності, відсторонення від роботи осіб, які ухиляються від щеплень та медоглядів). І, нарешті, це санітарно-просвітницька робота.
Дерегуляція — хто виграє, хто програє?
Наразі всім відомо, які реформи відбуваються в системі державного санітарно-епідеміологічного нагляду та як активно впроваджуються процеси дерегуляції в нашій країні. Що маємо у підсумку?
По-перше, вже сьогодні суттєво зменшилася кількість планових перевірок суб’єктів господарювання. Якщо раніше об’єкти з високим ступенем ризику (зокрема, дитячі навчальні заклади, молокозаводи, водопроводи) перевірялися чотири рази на рік, то тепер — лише один раз. А кратність перевірок об’єктів із низьким ступенем ризику взагалі зменшена до одного разу у п’ять років.
По-друге, відбулося суттєве спрощення дозвільних процедур. Зокрема, з 2007 року кількість дозвільних документів, які надає Держсанепідслужба, була скорочена з 29 до 8. Зазначені адміністративні послуги надаються у 681 дозвільному центрі — тобто вони доступні майже в кожній адміністративно-територіальній одиниці України.
Водночас, пов’язані з дерегуляцією зміни у законодавстві призвели до того, що служба позбавлена можливості проводити раптові перевірки (тепер суб’єкта господарювання про них попереджають за 10 днів). Суттєво обмежено і можливості запобіжного нагляду. Зокрема, Держсанепідслужба вже не погоджує процедуру надання земельних ділянок під будівництво та інші види землекористування, а також проектно-кошторисну документацію на будівництво об’єктів; введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого, соціально-культурного та іншого призначення; асортиментного переліку харчових продуктів, що реалізуються на підприємствах торгівлі, в т.ч. дрібно-роздрібній торговельній мережі, або тих, що виготовляються на підприємствах громадського харчування, харчової промисловості. Відмінено надання дозволів на початок роботи об’єктів промислового призначення та гранично допустимі рівні шуму від стаціонарних джерел, зокрема під час роботи машин, механізмів, обладнання, інструментів.
Повне або часткове призупинення виробництва чи реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за постановою адміністративного суду, ухваленою за результатами розгляду позову територіального органу ДСЕС України щодо застосування заходів реагування. Особливо хочу підкреслити, що перераховані функції у тому чи іншому вигляді збережено для санітарно-епідеміологічних служб сусідніх держав — Польщі, Російської Федерації та інших країн Митного союзу. Не можна не погодитись, що це значно зменшує тиск на суб’єктів господарювання, але чи покращить санітарно-епідемічну ситуацію в країні? Поки що це запитання без відповіді — потрібен час для ретроспективного аналізу. Але вже сьогодні можна констатувати, що деякі суб’єкти господарювання сприйняли заходи Уряду щодо стимулювання підприємницької діяльності як своєрідну індульгенцію від виконання передбачених законодавством обов’язків.
Спалахів не буде?
Продовжуються дискусії і щодо вилучення об’єктів громадського харчування із об’єктів державного санепіднагляду. Тобто із «поля зору» системи охорони здоров’я виводиться частина нерозривного комплексу факторів середовища життєдіяльності людини. На мою думку, це унеможливить своєчасне попередження, епідеміологічне розслідування, припинення розповсюдження та ліквідацію спалахів інфекційних захворювань та отруєнь, пов’язаних із харчуванням. Адже все це потребує спеціальних медичних знань і є виключно медичною компетенцією. Відтак виникне парадоксальна ситуація: з одного боку, центральні органи виконавчої влади, що координуються МОЗ, відповідають за профілактику захворювань, санітарне та епідемічне благополуччя населення, а з іншого — їх позбавляють впливу на основні фактори виникнення та передачі захворювань. Тому в більшості країн світу саме національні органи охорони здоров’я безпосередньо контролюють безпеку харчових продуктів. З цією ж метою у ЄС створено спеціальний орган — Комітет з охорони здоров’я та захисту справ споживачів, який проводить цільовий моніторинг щодо виконання законів ЄС із безпеки товарів та продуктів харчування, прав споживачів та загальної охорони здоров’я. До речі, Російський Держспоживстандарт, створений на базі СЕС, є безпосереднім аналогом цього Комітету.
Тільки деякі країни, здебільшого з невеликою чисельністю населення, виводять нагляд за громадським харчуванням зі сфери охорони здоров’я. А у деяких країнах ЄС (Італія, Австрія) навіть ветеринарна служба входить до структур Міністерств охорони здоров’я. Варто звернути увагу на досвід Данії. У цій країні до 2011 року нагляд за об’єктами громадського харчування здійснювала ветеринарна служба. Після минулорічного резонансного спалаху кишкових інфекцій у західній Європі повноваження такого нагляду в Данії знову повернули галузі охорони здоров’я.
Територія — під контролем
Одним із пріоритетних напрямків діяльності Державної санітарно-епідеміологічної служби України є удосконалення існуючої системи санітарної охорони території, що має загальнодержавне значення. В Україні на всіх рівнях уже протягом тривалого часу діє система заходів, спрямована на недопущення занесення і поширення небезпечних інфекційних хвороб, яка повністю відповідає вимогам нових Міжнародних медико-санітарних правил.
З цією метою проведено епідеміологічне районування території відповідно до ступеня ризику загрози занесення особливо небезпечних збудників (щоб зосередити увагу на найбільш епідемічно значущих територіях). Систему організації та проведення заходів щодо санітарної охорони території України доповнено профілактичними заходами. Визначено Центри індикації патогенних агентів і головні установи з метою забезпечення в Україні надійного рівня лабораторної діагностики збудників, своєчасної індикації та ідентифікації біологічних патогенних агентів. Визначено «Перелік небезпечних та паразитарних хвороб, носійства збудників хвороб», що підлягають обов’язковій реєстрації та обліку. В Україні підлягають реєстрації більше 67 нозологічних форм інфекційних захворювань, у тому числі карантинні — чума, холера, жовта лихоманка.
Відпрацьовані й використовуються алгоритми епідеміологічного розслідування небезпечних інфекційних хвороб як в умовах спалахів, так і при поодиноких випадках — «епідеміологічні ключі» запропоновані ВООЗ як алгоритм епідеміологічного розслідування. В Україні прийнято порядок епідеміологічного розслідування, результати якого відображаються в картах епідобстеження.
Профілактика — завдання комплексне
Відтак хотілося б додати кілька зауважень щодо напрямків поліпшення громадського здоров’я. Безперечно, це стосується і заохочення населення до здорового способу життя з боку держави, і необхідності розробки дієвих форм санітарно-просвітницької роботи, і таких суто медичних завдань, як створення дієвої системи моніторингу популяційного та індивідуального здоров’я населення і зміна пріоритетів у політиці охорони здоров’я з лікувальної діяльності на профілактичну — збереження та підтримку здоров’я здорових і запобігання виникнення хвороб та відновлення системи скринінгової диспансеризації населення з впровадженням сучасних методів гігієнічної діагностики рівня здоров’я. Однак варто звернути особливу увагу ще й на необхідність визначення потенційної небезпеки для здоров’я населення, особливо дітей, внаслідок впливу факторів, пов’язаних із новітніми технологіями (мобільні телефони, комп’ютери, інформаційні шуми, сучасна побутова техніка, іграшки тощо). До того ж слід враховувати, що канцерогенні чинники надходять у навколишнє середовище не лише з викидами від джерел їх утворення, а й також є продуктами трансформації (як результат екзогенного та ендогенного синтезу). Вкрай необхідно визначити рівень канцерогенного навантаження на організм за рахунок забруднюючих речовин атмосферного повітря, повітря житлових та виробничих приміщень, питної води, харчових продуктів та продуктів куріння. Профілактична медицина, як і будь-яка наука, не стоїть на місці, до того ж вона повинна йти не просто в ногу з новими тенденціями, а й на крок попереду. Бо її завдання — попередити катастрофу як на рівні індивіда, так і на рівні громадського здоров’я.
