Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно-курортного лікування. І… найбільші проблеми в цій галузі. З одного боку, недостатня увага держави до комплексного розвитку курортів, зношеність основних фондів санаторіїв, практично відсутність інвестицій, неефективний маркетинг, недостатній контроль за якістю послуг. З іншого боку — «священні війни» за ласі території курортів, незаконна «прихватизація», закриття колись процвітаючих, а нині неприбуткових закладів. Чому перлина вітчизняної медицини — курортологія — втрачає блиск, але зростає в ціні для пересічних українців? І чи не перетворяться унікальні лікувальні здравниці на звичайні будинки відпочинку?
Микола Субота: Санаторно-курортна система також потребує «оздоровлення»
Про успіхи і проблеми вітчизняних оздоровниць — наша розмова з Головою Правління ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» Миколою СУБОТОЮ.
ВЗ «Укрпрофоздоровниця» сьогодні є найпотужнішою оздоровчою системою України, тож у ній найповніше відображаються і плюси, і мінуси галузі. Чим можна пишатися і що заважає працювати?
— Наше Товариство об’єднує понад 80 санаторно-курортних закладів, розташованих у різних кліматичних регіонах України. Станом на кінець минулого року ліжковий фонд дочірніх підприємств Товариства складав понад 27 тисяч ліжок, у тому числі 12 тисяч — цілорічного розгортання. За минулий рік від усіх видів діяльності дочірні підприємства ПрАТ отримали 1 млрд 200 млн грн доходу, що на 26% більше, ніж у 2011 році. І це свідчить про те, що ми не стоїмо на місці — розвиваємося. Хоча це стосується, на жаль, не всіх. Рентабельними виявилися 55 підприємств, їх кількість щороку зростає, але є й збиткові заклади, які потрібно «витягувати», аби утримати їх «на плаву», що негативно позначається на результатах фінансово-господарської діяльності Товариства. Для виводу із кризового стану збиткових та неперспективних дочірніх підприємств «Укрпрофоздоровниці» на підставі висновків спеціальної робочої групи, яка вивчала стан справ, було прийнято рішення щодо продажу окремих об’єктів, відчуження яких дасть змогу зекономити значні кошти й інвестувати їх у поліпшення діяльності підприємств, які працюють стабільно.
Впродовж 2012 року ми оздоровили майже 300 тис. осіб (основні споживачі наших послуг — громадяни України, приблизно 35 тисяч осіб приїхали з країн близького зарубіжжя і майже 1,5 тисячі — з далекого зарубіжжя), за курсівками проліковано майже 11 тис., серед оздоровлених — 40 тис. дітей.
28 тис. хворих проліковано у реабілітаційних відділеннях, понад 2 тисячі інвалідів отримали лікування в спеціалізованих спінальних санаторіях. І ми пишаємося тим, що єдині в країні зберегли і розвиваємо напрямок медичної реабілітації.
У наших оздоровницях функціонує 128 реабілітаційних відділень на 5570 ліжок (це 20% від загальної кількості санаторних ліжок). У них щорічно проходять відновлювальне лікування пацієнти після гострого інфаркту міокарда, інсульту, оперативних втручань на органах шлунково-кишкового тракту, великих судинах та судинах серця, після опіків, із патологією вагітності тощо. У цих відділеннях надають кваліфіковану медичну допомогу пацієнтам одразу після перебування у стаціонарі. Протягом довготривалого періоду функціонування такої системи була доведена медико-соціальна й економічна ефективність лікувальних та оздоровчо-профілактичних заходів, що здійснюються на санаторному етапі медичної реабілітації. Встановлено, що відновлювальне лікування допомагає скоротити строки тимчасової непрацездатності, зменшити показник первинної інвалідності і, головне, повернути людину до суспільно-корисної праці.
ВЗ А чи справедливі нарікання на те, що пацієнти не завжди можуть вчасно потрапити в такі відділення, створюються черги та й очікування хворих не завжди виправдовуються?
— На жаль, на це ми вплинути поки що ніяк не можемо. Закупівля путівок у реабілітаційні відділення нині відбувається на умовах тендеру і там не завжди перемагає кращий заклад, адже основним критерієм вибору залишається найнижча ціна на путівку. Інколи виникають парадоксальні ситуації. Зокрема, у 2011 році тендер на оздоровлення вагітних із Києва не зміг виграти столичний клінічний санаторій «Жовтень», де вперше була розроблена та науково обґрунтована програма реабілітації вагітних, яка потім була впроваджена в інших оздоровницях. І жінок із патологією вагітності та екстрагенітальними захворюваннями, що знаходились під наглядом лікарів столиці, направляли на реабілітацію в санаторій у Закарпаття. А для хворих після оперативних втручань на органах шлунково-кишкового тракту, здійснених в Інституті хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова, закупили путівки на реабілітацію в клінічний санаторій Харкова. Звісно, такі хворі не підлягали транспортуванню на далеку відстань і програма реабілітації була виконана не в повному обсязі.
Реабілітація хворих є продовженням лікувально-діагностичного процесу і кожен пацієнт має право на відновлювальне лікування не в тому закладі, де воно обійдеться державі найдешевше, а там, де буде краще для хворого.
Закупівля путівок на реабілітаційне лікування на умовах тендерних процедур себе не виправдовує. Тож вважаємо за необхідне на державному рівні відмінити ці умови і перейти на іншу схему придбання путівок — за угодою. З такою пропозицією ми звернулися і до МОЗ, і до Верховної Ради України. Нас підтримують керівники санаторіїв, начальники обласних департаментів охорони здоров’я, які наголошують: основними вимогами до реабілітаційного лікування мають бути доступність, ефективність і своєчасність. Адже ні для кого не секрет, що процедури відкритих торгів у нас проходять часто із запізненнями, наприклад у квітні. Тож хворим, які потребують медичної реабілітації до оголошення результатів тендерів, доводиться купувати путівки за власні кошти, що порушує гарантоване їм право на безкоштовне лікування. Показником високої ефективності проведення медичної реабілітації в умовах санаторно-курортних закладів є те, що 86% хворих, котрі пройшли відновлювальне лікування в реабілітаційних відділеннях оздоровниць, відновили здоров’я і повернулися до роботи. Тож ми не можемо позбавляти хворих такого шансу!
ВЗ Чи дозволяє матеріально-технічна база санаторіїв дотримуватися стандартів санаторно-курортного лікування на 100%?
— Якщо санаторій не відповідає цим стандартам, його не акредитують і позбавлять ліцензії. Усі нині діючі санаторно-курортні заклади Товариства акредитовані та отримали ліцензії на право здійснення медичної практики. І це не формальна процедура. Про це свідчить той факт, що, вперше в нашій системі, комісія МОЗ України знизила акредитаційну категорію ДП «Санаторій «Курпати» з вищої на другу через відсутність у закладі контролю якості лікувально-діагностичної допомоги та недостатньо розвинену лікувально-діагностичну базу. Втім, вищу категорію мають 79% наших закладів, першу — 18%. Для цього потрібно працювати і ще раз працювати. Санаторно-курортна галузь також потребує «оздоровлення» — розбудови, сучасного обладнання, поліпшення комфортності перебування пацієнтів і наповнення «оздоровчим» змістом. Тому за 2012 рік на будівництво, реконструкцію, ремонт і переоснащення матеріально-технічної бази дочірніх підприємств Товариство використало понад 107 млн грн. Впродовж минулого року наші заклади придбали нове медичне устаткування на загальну суму понад 4 млн грн.
Хотів би відзначити активність у цьому напрямку курорту Миргород, клінічного санаторію «Курорт Березівські мінеральні води», санаторію «Славутич» ім. Б.В. Пашковського, кримських санаторіїв «Місхор», «Ай-Петрі», «Утьос». Ще один зразок для наслідування — придбання сучасної вимірювальної техніки у клініко-діагностичну лабораторію ДП СКК «Моршинкурорт», що дає можливість закладу отримати сертифікат акредитації міжнародного класу.
ВЗ Тобто успішні санаторії — це ті, які розвиваються власними силами і не потребують державної підтримки?
— Щоб зберегти і розвивати вітчизняну санаторно-курортну систему, державна підтримка вкрай необхідна! По-перше, задля створення на ринку рівних конкурентних умов необхідно на державному рівні вирішити питання щодо повернення пільг із податку на додану вартість на операції з продажу путівок у санаторії. По-друге, не всі санаторії можуть витримати податковий тягар, який нині існує. Адже більшість, скажімо, кримських санаторіїв працюють сезонно, кілька місяців на рік, водночас сплачують податки за землю цілорічно. Підприємства «Укрпрофоздоровниці» у 2012 році сплатили 315 млн грн податків та обов’язкових платежів, у тому числі за користування землею — 14,5 млн грн. Тож вважаємо за доцільне звільнити наші санаторії від сплати земельного податку, як звільнені від нього санаторії МОЗ, МО, МВС, ДУС. Таким чином наші оздоровниці спрямують вивільнені кошти на розвиток і підвищення якості послуг…
ВЗ …які залежать у тому числі і від кваліфікації персоналу. Чи достатня увага приділяється цьому питанню?
— Так. В «Укрпрофоздоровниці» працює понад 1000 кваліфікованих лікарів із 35 спеціальностей. Серед них 5 докторів і 34 кандидати медичних наук, 29 заслужених лікарів і працівників охорони здоров’я України та 7 заслужених лікарів Автономної Республіки Крим. Нещодавно було прийнято рішення, що наші лікарі проходитимуть атестацію при МОЗ (як виняток). Посилюємо вимоги, приміром: головний лікар санаторію неодмінно повинен мати вищу кваліфікацію. Якщо медперсонал не пройде атестацію, виникне запитання: а чи має такий заклад право на отримання ліцензії? Правління Товариства приділяє значну увагу підвищенню кваліфікації медичного персоналу — організовуємо науково-практичні конференції на базі клінічних санаторіїв, де обговорюються актуальні питання курортології, фізіотерапії та медичної реабілітації, а також проблеми організації, управління, економіки і маркетингу в санаторно-курортних закладах. Участь у міжнародних конгресах дозволяє ознайомитися з останніми досягненнями курортології в країнах близького та далекого зарубіжжя.
Нам також необхідно налагодити зв’язок із Всесвітньою федерацією бальнеології та кліматології — це дасть можливість вивчати і запроваджувати досягнення світової курортології.
ВЗ Чим вирізняється вітчизняна курортологія і як зробити це надбання природи й науки доступним для більшості населення?
— Санаторно-курортне лікування в Україні було і поки що залишається ефективним сегментом охорони здоров’я. Традиційно вітчизняна курортологія була спрямована переважно на лікування. А для того, щоб і надалі зберегти низьку вартість путівок для громадян, знову ж таки необхідна підтримка держави. До сьогодні вона полягала у закупівлі значної кількості путівок (більше 50% загального обсягу) через Фонд соцстраху. В цьому плані ми розраховуємо на підтримку профспілок, які відстоюють цю ідею у Правлінні Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Припинення цієї практики призведе до повної комерціалізації і недоступності путівок для малозабезпечених верств населення.
«Укрпрофоздоровниця» своєю чергою орієнтується у ціновій політиці на те, щоб задовольнити потреби найширших верств населення (при тому, що ми працюємо в умовах жорсткої і підчас нерівної конкуренції). З мінімальним рівнем рентабельності, а інколи практично по собівартості реалізуються путівки Міністерству праці і соціальної політики для оздоровлення дітей і дорослих, постраждалих від аварії на ЧАЕС, інвалідам, фондам загальнообов’язкового соціального страхування, і тільки на путівки вільної реалізації, в номери з підвищеною комфортністю та в літній сезон рівень рентабельності дещо вищий.
Проблем, звичайно, у нас багато, але ми поступово їх вирішуємо. Ми розуміємо, що головне — забезпечити повноцінне оздоровлення громадян України.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
ТОЧКА ЗОРУ
Василь МАРТИНЮК, директор-головний лікар ТДВ «Санаторій «Медобори», кандидат медичних наук, заслужений лікар України, член-кореспондент Екологічної академії наук
Санаторно-курортне лікування — це один із завершальних етапів лікувального процесу, однак за своєю значимістю надзвичайно важливий у загальному процесі одужання пацієнта, адже він дає змогу лікувати і основне, і супутні захворювання, оздоровлювати весь організм. Найголовніше, що природні методи лікування та оздоровлення, на яких базується курортологія, не мають побічних ефектів, а відтак не завдають шкоди, до того ж увесь процес відбувається у комфортних для пацієнта умовах, справляє тривалий лікувальний ефект.
На жаль, із часів розпаду Союзу наша держава практично не опікується більшістю санаторіїв, окрім хіба що відомчих.
Якщо протягом усіх років існування вітчизняної санаторно-курортної галузі вона була дотаційною, то з часів незалежної України у бюджеті не передбачаються подібні асигнування. Більше того — у сплаті податків її прирівняли до промислових підприємств.
Не секрет, що спеціалізовані санаторії перейшли здебільшого на сезонний характер роботи, деякі з них навіть згорнули свої лікувальні бази, натомість перетворившись на заклади відпочинку з низьким рівнем сервісного обслуговування. Через відсутність належного контролю з боку держави почали з’являтися нові заклади — бази відпочинку з лікуванням, оздоровчі центри, що мають слабку медичну базу і не завжди кваліфікований персонал. Тому санаторно-курортну галузь України нині важко навіть уявити як систему лікування і реабілітації, хоча актуальність такого напряму нині дуже висока.
Особливо нагальною ця проблема є для хворих на туберкульоз, бронхолегеневу, серцево-судинну патологію, пацієнтів, що страждають від недуг опорно-рухового апарату (а кількість саме цих хворих в Україні щороку зростає). Тож логічно, що за таких умов санаторно-курортну галузь необхідно не тільки зберігати, а й розвивати.
Істотним гальмом на шляху її розвитку є, на мій погляд, відсутність чіткого законодавства про курортну діяльність. Тому, переконаний, необхідно створити таку структуру як Державний Комітет з управління курортами України, який взяв би на себе функції розробки і реалізації єдиної загальнодержавної програми розвитку курортної справи і координацію діяльності в цій галузі всіх зацікавлених міністерств і відомств. Це дасть змогу створити організаційні засади для акумуляції, розподілу і контролю щодо використання матеріально-фінансових ресурсів. За таких умов ми могли б оздоровлювати на третину більше громадян, окрім того, це сприяло б підвищенню ефективності діяльності курортного комплексу загалом.
Особливої гостроти нині набули проблеми власності в галузі. Для прикладу розглянемо питання фінансування державного та приватного санаторно-оздоровчого закладу. Видатки на життєдіяльність цих підприємств майже однакові. А от реальна картина щодо умов перебування, сервісу, кількості та якості оздоровчих процедур у приватній та державній лічниці не на користь останньої. Чому ж так неефективно «працюють» виділені державою кошти? Можливо, уся річ у тому, що власник державного курорту нераціонально їх використовує — приміром, не хоче чи не вважає за потрібне переглянути штатні розписи, скоротивши незатребуваний персонал, змінити водогінну чи опалювальну системи задля ефективнішого використання фінансових ресурсів тощо? А власноруч вибудувана політика економії дозволяє керівнику санаторно-курортного закладу спрямовувати вектор діяльності підприємства на розвиток, а не на процедуру освоєння бюджетних коштів. Хочу навести один, але, на мій погляд, доволі промовистий приклад із життєдіяльності нашого закладу — торік ми перейшли на менш затратний вид палива і в такий спосіб зменшили витрати у 2,5 разу (щомісяця економимо майже сто тисяч гривень!). Ринкові відносини диктують свої правила, і ми змінили усталені підходи до діяльності в курортній галузі. Ставку вирішили робити на ефективний менеджмент. Розпочали з налагодження зв’язків із громадськими та державними організаціями, підприємствами та фірмами різних форм власності, в той же час зміцнювали матеріально-технічну базу, зайнялися піар-політикою та створенням позитивного іміджу закладу, розширювали види оздоровчих послуг.
Контроль держави має полягати і в тому, щоб усі без винятку заклади із вивіскою «санаторій» дотримувалися вітчизняних стандартів санітарно-курортного лікування. На жаль, зараз дуже багато псевдосанаторіїв. Напевне, усім відомо, як «перепрофілювалися» у санаторно-курортні заклади колишні піонерські табори. Нашвидкуруч обладнавши кабінет масажиста, закупивши кілька фізіотерапевтичних апаратів та бювет із привізною мінеральною водою, там також «надають санаторно-курортні послуги». Зауважте, що ціна путівки в таких «оздоровницях» не менша, ніж у тих, хто працює у законодавчому полі. І якщо взяти до уваги те, що пацієнт не завжди обізнаний зі стандартами лікування у санаторії, то у мене як керівника виникає запитання: а чи створені нині в Україні умови для здорового конкурентного середовища? Подібні заклади можуть знайти власну нішу, можливо, у соціальній чи психологічній реабілітації, яка нині також є актуальною. Щодо санаторно-курортних закладів, які дійсно є такими, держава зобов’язана визначити прозорі та рівноцінні правила гри для всіх (наявність на території лічниці природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації, висококваліфікованого медперсоналу, сервісних послуг тощо). Усі ці вимоги давно «прописані», але, на жаль, на папері, а хотілося б, щоб вони реалізувалися в реальному житті.
До того ж в Україні курортологія розвивається і як наука.
Методики санітарно-курортного лікування розробляє насамперед Одеський НДІ курортології і фізіотерапії, а також кафедри курортології при медичних академіях та університетах. На мій погляд, нині з’являється багато нових методик, які застосовують у своїй практичній діяльності фахівці з медреабілітації та курортології. «Медобори» також є навчальною та науковою базою Тернопільського державного медуніверситету ім. Івана Горбачевського. У нас розмістилася кафедра медичної реабілітації, яка розробляє нові методики відновного лікування, надає консультативну та лікувальну допомогу. Щороку проводимо всеукраїнську конференцію з нетрадиційних методів лікування, на кілька днів до нас приїздять фахівці з усієї України, читають лекції, діляться новинками галузі, проводять майстер-класи, відтак увесь наш персонал також здобуває нові знання та оволодіває сучасними методиками відновного лікування.
