Перші успіхи пілота

Що таке «добре»…

Свою точку зору на можливості і нас­лідки реформ висловив начальник управління ОЗ Дніпровського району м. Києва Даніель Карабаєв, який розповів присутнім про перші результати реформування охорони здоров’я в пілотному районі столиці.

— До реформування у нашому районі було 7 амбулаторно-клінічних закладів. За період реформування відкрито 11 відокремлених амбулаторій (у їх відкриття вкладено майже 6 млн грн), поліклініки реорганізовано у ЦПМСД, створено 2 діагностичні центри (для дорослих і для дітей), 3 філії ЦПМСД, вперше укладено договори з надання меддопомоги між УОЗ, діагностичними центрами і ЦПМСД, змінено принципи оплати праці медпрацівників відповідно до якості та об’єму виконаної роботи. Нам вдалося реально розділити видатки на первинну і вторинну меддопомогу, ми першими в Україні реорганізували лікувальні заклади в комунальні некомерційні підприємства. Сьогодні виникає досить багато питань до функціонування цих некомерційних підприємств, але ми дотримуємося принципу глобального бюджету, можемо використовувати зекономлені кошти на розв’язання нагальних проблем, зароблені позабюджетні кошти ми також можемо використовувати за потребою без проведення на них тендерів — маємо можливості брати обладнання в лізинг (чого ніколи не могли зробити бюджетні установи), залучати кредити, укладати угоди на виконання робіт і поза межами угоди про бюджетне фінансування, надавати платну медичну допомогу, маючи під це тарифи. І ніхто не може закинути нам, що це порушення 49-ї статті Конститутції.

Закуплено медичне обладнання із централізованої субвенції на 5,5 млн грн і на сьогодні кожен лікар первинної допомоги має автоматизоване робоче місце, всі амбулаторії забезпечені відповідним обладнанням. Цього ще не достатньо для забезпечення відповідно до наказів МОЗу, але на 90% забезпечено.

Ми створили лабораторні центри, відійшовши від практики необхідності утримання лабораторій в кожному медичному закладі, в усіх амбулаторіях існують забірні пункти, ми маємо можливість доставляти матеріали і надавати інформацію лікарям та пацієнтам.

За підсумками 2012 року середня заробітна плата лікаря сягнула майже 6 тисяч гривень, медичної сестри — майже 4 тисячі гривень на місяць. Сьогодні дуже багато розмов про те, що медзаклади у пілотах закривають, людей скорочують, виганяють з роботи. Так от хочу сказати, що я працюю керівником давно і вперше спостерігаю позитивний рух кадрів — до нас прийшло більше людей працювати, ніж звільнилося. Ми не можемо говорити про реальні результати реформ через рік після їх початку — конкретні показники матимемо через 5-7 років, але вже сьогодні намітилися позитивні тенденції. Людей, які нам повірили і пішли до лікарів, стало більше на 15%. Поліпшилися профілактичні показники — за перше півріччя цього року у нас немає задавнених форм раку.

Минулого року у вересні наші пацієнти обирали собі сімейного лікаря. Цьогоріч вони мають право змінити лікаря у разі незадоволення ним. Таким правом на сьогодні скористалися лише 15 наших пацієнтів і це не може нас не тішити. Результати соціологічних досліджень також підтвердили, що оцінка наслідків реформ у районі поліпшилася як з боку лікарів, так і з боку населення. Ще не всі вірять в те, що ситуація в охороні здоров’я поліпшиться, але дуже незначна кількість населення думає, що вона погіршиться. І це добре.
З числа проблем можу відзначити — недостатню підготовленість до розмежування первинної і вторинної ланки, опір лікарів обох ланок і існуючі стереотипи населення стосовно того, що діти повинні обслуговуватися в дитячих поліклініках, а дорослі — в дорослих. На жаль, і законодавча база трішки відстає від практики. Багато питань до встановлення тарифів у комунальних зак­ладах, не розв’язано остаточно питання закріплення населення — таких пунктів багато, але все це можна вирішити.

…і що таке «погано»

Бадьорий настрій, що пролетів залом після такого виступу, «зіпсувала» репліка молодого лікаря Миколи Кур’янова.

— Я працюю в одному з центрів ПМСД того ж Дніпровського району, і за півроку я не побачив якихось покращень на своєму робочому місці. Ті ж маленькі кабінети, де колишні терапевти, які перекваліфікувалися на сімейних лікарів, працюють у три зміни, де немає ніякого устаткування і тому пацієнтів направляють в інші кабінети на УЗД, кардіограму та інші обстеження. До того ж кількість цих направлень обмежена, лабораторія в не дуже гарному стані. Мені радять не призначати деякі лабораторні дослідження, бо вони не виконуватимуться чи може бути якась фальсифікація. Те, що пишеться в наказі МОЗ про забезпечення сімейного лікаря — цього немає, нема ані комп’ютера, ані доступу в Інтернет. Тобто сімейним лікарям доводиться працювати так само, як колись працювали терапевти. Щодо оплати праці. Можливо ті, хто працює у три зміни, на три дільниці, якось 6 тисяч гривень і отримують. По-іншому це неможливо — 2-3 тисячі гривень, не більше. То все, на жаль, не відповідає дійсності. Я — лікар з невідкладних станів, вирішив взяти спеціалізацію по загальній практиці-сімейній медицині. У нормальних країнах на проходження спеціалізації виділено 3 роки. У нас у державі це вирішили скоротити до півроку: 4 місяці — по кафедрах і 2 — на робочому місці. Викладачі дуже поспішають викласти цей матеріал і ставляться до того формально. Ми цим викладачам не потрібні. До того ж ¾ занять здійснюється російською мовою, чим порушується моє право на нав­чання державною мовою. На жаль, і наші лікарі, і наші пацієнти потерпають від ситуації, що склалася, і жодних перспектив її зміни я поки що не бачу.